Суспільно-політичний лад Росії у ХІХ – ХХ століттях, Детальна інформація

в своїй діяльності керувалися «Зводом законів» Російської імперії.

У 1861 р. була створена Рада міністрів – дорадчий орган при цареві. Відбулись зміни в Сенаті – чітко визначились функції п'яти департаментів Сенату: двох судових (в цивільних і кримінальних справах) і трьох адміністративних (1-й – обнародування законів, 2-й - розглядав справи по скаргах на рішення органів нагляду за селянським самоуправлінням, 3-й – відав правами стану дворянства і почесного громадянства). Сенатори в департаментах призначались царем. Нагляд за законністю дій кожного департаменту здійснював обер-прокурор департаменту, який підкорявся міністру юстиції, що одночасно був і генерал-прокурором.

Визначальний вплив на суспільний і державний розвиток Росії мала революція 1905-1907 рр. У серпні 1905 р. був виданий царськийманіфест, у якому зокрема зазначалось: «Ныне настало время, следуя благим намерениям их. Призвать вьыборных людей от всей земли русской к постоянному и деятельному участию в составлении законов, включив для сего в состав высших государственных учреждений особое законосовещательное установление, коему предоставляется предварительная разработка й обсуждение законодательных предположений й рассмотрение росписи государственных доходов й расходов. В сих видах, сохраняя неприкосновенным основной закон Российской империи о существе Самодержавной Власти, признали Мы за благо учредить ГосударственнуюДуму…». Отже, Державна дума була законодорадчим органом при цареві і не змінювала самодержавної суті влади.

Державна дума обиралася на п'ять років і могла бути розпущена царем у будь-який час. Вибори членів першої Думи проводилися за досить складною виборчою системою, а тому значна кількість населення Росії не брала участі у виборах. Маніфест від 17 жовтня 1905 р. вніс зміни у положення про вибори Державної думи. У обранні виборників міських виборчих зборів мали право брати участь особи, що проживали у даній місцевості неменше одного року і платили державні та квартирні податки, промислові податки; власники нерухомого майна; особи, що отримували пенсію, окрім робітників та ін. Участь у з'їздах повітових землеробів мали право брати управляючі маєтками та орендарі. Право участі у виборах виборників губернських та міських зборів мали робітники фабрично-заводської, гірничої та гірничозаводської промисловості. Участь у виборах виборників брали робітники підприємств, де кількість працюючих становила не менше 50 осіб. Робітники підприємств з кількістю працюючих від 50 до 1000 осіб обирали одного уповноваженого, а на підприємствах, де працюючих було більше, - по одному уповноваженому на кожну тисячу робітників. На з'їзді уповноважених обирали виборників, кількість яких від кожної губернії встановлювалась законом. Виборники брали участь у виборах членів Думи на губернських та міських з'їздах.

Маніфест від 17 жовтня 1905 р. проголошував різноманітні свободи: недоторканість особи, свободу слова, совісті, зборів і спілок. Маніфестом від 20 лютого 1906 р. створювалася Державна рада, яка складалася із представників духовенства, дворянства, торговців, промисловців і науковців. Законопроект, прийнятий Державною думою і Державною радою, набував сили закону, якщо його підписував імператор. Хоча царський указ від 23 квітня 1906 р. підкреслював, що імператорові належала верховна самодержавна влада, все ж можна сказати, що в Росії формувалася конституційна монархія.

3. Суспільний лад царської Росії

Відбувалися зміни і у суспільному ладі Росії. В листопаді 1905 р. царським маніфестом було припинено стягнення з селян викупних платежів. Була також скасована кругова порука сільської громади і селянам дозволялось, одержавши свій наділ, вийти з громади, чим, по суті, руйнувалось громадське землекористування, що відкривало шлях для розвитку капіталістичних відносин на селі. Правом вийти з громади скористалися 2,5 млн селянських господарств, з них 1,1 млн відразу продали свої земельні наділи. У руках поміщиків перебувало 70 млн десятин, таку ж кількість землі мали і 10,5 млн селян. З причин малоземельності селяни переселялися до Сибіру Протягом 1906-1916 рр. туди переселилося три мільйони селян.

Соціально-економічне становище робітників було досить складним. Тому відбувалися страйки, що змушувало роботодавців підвищувати заробітну платню та покращувати умови праці. За даними комісії, що розслщувала причини хвилювань робітників на Кренгольмській мануфактурі у 1871 р., заробітна платня робітників становила від 6 крб. 50 коп. до 12 крб. на місяць, дітей - 3 крб. 50 коп. А прожитковий місячний мінімум на одну людину становив три карбованці.

Проте заробітна платня робітників постійно зростала. У 80-і рр. кваліфікований робітнику Петербурзі одержував два карбованці на день, а платня рядового робітника не перевищувала 20 крб. на місяць.

На початку XX ст. становище робітників покращилось, тому у роки революції (1905-1907 рр.) вони не виступали з економічними вимогами. Висувалися вимоги тільки політичні.

Досить складним було соціально-економічне становище селян. Селянське господарство мало у середньому прибуток 55 крб. На рік, якщо десятина землі у 90-х рр. XIX ст. становила 36 крб., то у 1914р.-136 крб.

Соціально-економічне становище селян погіршилося у зв'язку з початком першої світової війни. Війна зупинила і процес демократизаци суспільного і державного ладу Роси. Але і у роки війни продовжували існувати різноманітні права і свободи громадян, функціонували Державна дума і Державна рада. У Думі, поряд із членами буржуазних партій, засідали і члени соціал-демократичної партії як меншовиків, так і більшовиків.

4. Революція в Росії і виникнення та розвиток радянської держави і права

На початку XX століття економіка Росії розвивалася надзвичайно швидкими темпами. За період з 1890 по 1913 рік продуктивність праці у промисловості зросла у чотири рази. Врожай злакових у 1913 р. в Росії був на третину вищий ніж в Аргентині, Канаді і США разом узятих. Звідси швидкий зріст експорту продуктів харчування.

До 1914р. фінанси Росії перебували в ідеальному стані: прибутки перевершували витрати. У 1912р., наприклад, вони становили 335млн. золотих карбованців. І це відбувалося без збільшення податкового тягаря. Податки в Росії напередодні першої світової війни були у чотири рази меншими, ніж у Франції, і у 8,5 разів - іж в Англії. Разом з тим відбувався і процес соціально-економічного розшарування, що спричиняло політичне протистояння у успільстві.

У роки першої світової війни загострилися соціально-економічні політичні протиріччя, що існували в Росії. Нестабільність була ластива і державному апарату. За роки війни відбулася зміна отирьох голів ради міністрів, шістьох міністрів внутрішніх справ, чотирьох військових міністрів і трьох міністрів закордонних справ. Опозиційні буржуазні партії, що об'єдналися у серпні 1915 р. У «Прогресивний блок», вимагали створення нового уряду, проведення політичної амністії та повного відновлення різноманітних свобод, які у роки війни були обмежені. Соціал-демократична партія (більшовиків) виступала з лозунгами поразки уряду у війні і перетворення імперіалістичної війни у війну громадянську.

На початку 1917 р. страйки охопили біля 676 тис. робітників. 25 лютого 1917р. страйк став політичним у Петрограді, Москві та інших містах. Страйками керували Ради робітничих і солдатських депутатів. 28 лютого царський уряд було повалено. У Державній думі був створений Тимчасовий комітет, який на переговорах 2 березня із Виконкомом Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів досяг угоди про створення Тимчасового уряду про скликання Установчих зборів, які мали визначити форму правління у Росії.

Рішення про Установчі збори було компромісом міждержавною думою і Радами, оскільки жодна із сторін не могла претендувати на те, щоб стати владою в Росії після відречення царя Миколи II. У програмі Тимчасового уряду проголошувалось про негайну підготовку до проведення рівного, прямого і таємного голосування до Установчих зборів, які мали встановити форму правління і прийняти конституцію. Були декларовані свободи слова, друку, мітингів, недоторканість особи і т.ін., проведено політичну амністію (з тюрем вийшли 24 тис. членів РСДРП(б)), проголошено 8-годинний робочий день. Росія, за словами ВЛеніна, стала найдемократичнішою країною у світі.

Коли із Швейцарії до Петрограду прибув В.Ленін, то він (3 квітня) проголосив тактичні лозунги партії більшовиків: «Ніякої підтримки Тимчасовому урядові!», «Вся влада Радам!», «Припинити імперіалістичну війну!». Проголошуючи лозунг «Вся влада Радам!», партія більшовиків мала

мету захопити через Ради владу до своїх рук.

На початку травня був створений коаліційний Тимчасовий уряд, до якого увійшли представники не тільки буржуазних партій, але й члени РСДРП(м) (Церетелі, Скобелєв) та партії есерів (Чернов, Корейський). У червні 1917 р. відбувся перший зїзд Рад, на якому із 1090 делегатів було тільки 105 більшовиків. З'їзд надав підтримку Тимчасовому урядові і відкинув пропозицію більшовиків про вихід Росії з війни. Було створено Центральний виконавчий комітет Рад, куди більшовики не увійшли. Тому вже 3 липня партія більшовиків на своєму з'їзді (VI з'їзд РСДРП(б)) вирішила розпочати підготовку до збройного повстання, а її керівництво формально пішло у підпілля. Тимчасовий уряд проявив пасивність і нерішучість у боротьбі з контрреволюційною діяльністю більшовиків. У той же час він організував розгром контрреволюційного заколоту Корнілова, який прагнув навести порядок у країні.

12 жовтня було створено військовий революційний комітет, який став органом повстання. Формальним приводом для проведення повстання був той факт, що Тимчасовий уряд не проводить виборів до Установчих зборів, хоча вибори до них були призначені на 28 листопада 1917 р.

Керівництво партії більшовиків вирішило захопити владу в день відкриття роботи II з'їзду Рад робітничих І солдатських депутатів, а тому пропонувало включити у порядок денний роботи з'їзду Рад питання про мир, про землю, про владу і про робітничий контроль. Центральний виконавчий комітет Рад пропонував розглянути на з'їзді питання про поточний момент, про підготовку до виборів Установчих зборів і про вибори ЦВК. ЦВК Рад відкидав, так само, як і Тимчасовий уряд, пропозиції про розгляд життєво-важливих питань, оскільки вважав, що ці питання мають вирішувати Установчі збори.

25 жовтня 1917 р. партія більшовиків здійснила військовий переворот, взявши владу до своїх рук у Петрограді. Другий з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів прийняв запропонований В.Леніним Декрет про мир, про землю, Декларацію прав народів Росії. Було обрано новий Центральний виконавчий комітет та створено уряд - Раду народних комісарів на чолі з В.Леніним.

У Декреті про мир пропонувалося розпочати переговори про укладення справедливого, демократичного миру. Проте деякі положення декрету носили суто пропагандистський характер, маючи за мету розпалення революції у воюючих країнах. Так, робітничий і селянський уряд Росії пропонував насамперед «воюючим народам та їх урядам» розпочати переговори про мир. Затвердження усіх умов такого миру. заявив В.Ленін, мало бути здійснене «повноважними зборами народних представників усіх країн і усіх націй», що, звичайно, було нездійсненним.

Програма партії більшовиків стосовно землі передбачала її націоналізацію, але, розуміючи, що націоналізація землі не знайде підтримки на з'їзді, був запропонований Декрет про землю, який базувався на програмі партії есерів, складеній на основі 242 місцевих селянських наказів. Декрет скасовував право приватної власності на землю, надавав право користуватися землею тим, хто її обробляє, забороняв використання найманої праці. Таким чином декрет, був антикапіталістичним і повертав селянство Росії до громадського зрівняльного землекористування. У Декларації прав народів Росії проголошувалось «розкріпачення» селян, солдат, робітників «від своїх гнобителів». Другий з'їзд Рад підтвердив рішення першого з'їзду про право народів на вільне самовизначення. Більшовики нічого нового у питанні про право народів на вільне самовизначення не внесли.

Декретом про суд № 1 (24 листопада 1917 р.) усі судові установи, а також мирові судці, що функціонували в Росії, були ліквідовані. Для боротьби проти контрреволюції, з мародерством, грабіжництвом, крадіжками, саботажем, зловживаннями торговців, промисловців, чиновників та інших осіб створювалися Революційні трибунали (ревтриби). Для проведення попереднього розслідування створювалися особливі слідчі комісії. Протоколом РНК № 21 від 20 грудня 1917 р. була створена Всеросійська надзвичайна комісія (ВНК), яка мала вести боротьбу з контрреволюцією на всій території Росії ВНК виконувала і судові функції.

Була створена міліція (постановою РНК від 28 жовтня 1917р.). Спочатку на добровільних засадах будувалася Червона Армія, але оскільки добровольців було замало, перейшли до обов'язкової військової повинності.

Ще 2 грудня 1917р. було укладено перемир'я з Німеччиною, а у березні 1918 р. - Брестський мир.

Декретами РНК була проведена суцільна націоналізація промислових підприємств. Для управління економікою було створено Вищу раду народного господарства, яка зосередила свою увагу на підготовці промисловості країни для забезпечення всім необхідним збройних сил. Готуючись до розв'язання громадянської війни в середині країни і прагнучи поширити соціалістичну революцію на інші країни, партія більшовиків почала проводити так звану політику військового комунізму.