Суспільно-політичний лад Росії у ХІХ – ХХ століттях, Детальна інформація

Військовий комунізм полягав у встановленні права державної власності не лише на великі й середні, але і на малі підприємства. Було встановлено державну монополію на торгівлю хлібом, введено продрозверстку, впроваджено загальну трудову повинність. Продукція промисловості і радгоспів надходила до держави без будь-якої оплати. Хліб у селян теж забирався без будь-якої винагороди. Робітники і службовці одержували мінімум продуктів харчування і предметів першої необхідності за картками безкоштовно. «Нетрудові елементи» карток не одержували.

Було запроваджено загальну трудову повинність. Постановою РНК від

5 вересня 1918 р. розпочався червоний терор. Шляхом терору велася боротьба не тільки з контрреволюцією, але і з «спекуляцією» і злочинністю. Створювалися спеціальні «заградзагони», які на місці розстрілювали «мішочників», що порушували державну монополію на торгівлю хлібом. Для ізоляції «класових ворогів» за постановою РНК створювались концентраційні табори . Декретами радянської влади мали бути знищені окремі стани і верстви населення - козаки, духовенство, інтелігенція. У роки громадянської війни цілеспрямовано знищувались сотні тисяч людей.

У листопаді 1918р. було створено Раду робітничої і селянської оборони, якій надавалася вся повнота влади з метою мобілізації сил і ресурсів країни для ведення війни. Зауважимо, що більшовики досить часто вдавалися до створення неконституційних органів. За конституцією РРФСР 1918 р. вищим органом влади був з'їзд Рад, а у період між з'їздами - ВЦВК. Загальне управління країною здійснювала, за конституцією, Рада народних комісарів. Центральними галузевими органами управління були народні комісаріати.

Джерелом права у роки проведення військового комунізму були законодавчі акти органів радянської влади, закони дореволюційної Роси, що не суперечили декретам радянської влади, і революційна правосвідомість. Остання була головним джерелом «права». З утворенням у 1919р. Політбюро і Секретаріату ЦК РКП(б) джерелом права стають рішення партійних з'їздів та постанови ЦК РКП(б).Стверджувати про існування права в цей період було б великою помилкою. Існувало не право, а адміністративно-правові акти. Тому можна говорити не про розвиток права, а про розвиток законодавства.

Шлюбно-сімейне законодавство радянської Росії не визнавало церковних шлюбів, скасовувало право спадщини. Декрет ВЦВК від 27 квітня 1918 р. встановлював, що після смерті власника його майно стає власністю держави. Шлюбно-сімейне законодавство руйнувало підвалини сім'ї, захищало розпусту Кодексом законів про акти громадського стану (16 вересня 1918 р.) суди при розгляді справ про встановлення батьківства і витрат з цим пов'язаних зобов'язані були притягати до відповідальності усіх чоловіків, що були в інтимних стосунках з жінкою; всі вони зобов'язані були нести витрати, пов'язані із вагітністю, пологами і утриманням дитини.

Трудове законодавство узаконювало загальну трудову повинність.

Цивільне право підмінялося адміністративно-командними актами. За цими ж принципами базувалося і земельне законодавство. Властивістю кримінального законодавства був його репресивний характер.

Після закінчення громадянської війни і невдачі у намаганні розпалити «світову пожежу», партія більшовиків продовжувала проводити політику військового комунізму. Величезна армія (7 млн чол.) не була демобілізована. Вона була направлена на так званий трудовий фронт.

За роки громадянської війни економіка Росії була розорена. Обсяг промислової продукції становив три відсотки від обсягу 1913 р. Кількість робітників з 2440 тис. у 1913 р. зменшилась до 1270 тис. чоловік у 1920 р. Різко зменшилось виробництво хліба.

Незадоволення політикою військового комунізму проявилося під час Кронштадтського повстання (1921 р.), у придушенні якого змушені були брати безпосередню участь делегати Х з'їзду РКП(б). Повстання селян відбувалися у різноманітних районах Росії. Все це у сукупності змусило більшовиків перейти до проведення так званої нової економічної політики (НЕПу). Декретом ВЦВК від 21 березня 1921 р. продрозверстка замінялася продподатком.

У зв'язку з переходом до нової економічної політики постало питання про нове законодавство та кодифікацію старого. Диктатура Комуністичної партії обумовила спільність законодавства та спільність принципів кодифікації усіх союзних республік. Джерелом кодифікації були рішення з'їздів більшовицької партії та постанови пленумів ЦК партії.

Цивільне законодавство було спрямоване насамперед на розширення і зміцнення державної власності як основи радянського ладу. Відповідно до постанови Ради праці і оборони РРФСР від 1921 р. державні органи отримували право створювати на засадах госпрозрахунку особливі об'єднання великих державних підприємств. Підприємства отримали право об'єднуватись в трести, які одержували ширші права у питаннях розпорядження матеріальними ресурсами. Підприємства і транспорт були переведені на госпрозрахунок.

У зв'язку з впровадженням НЕПу була дозволена діяльність приватних і кооперативних підприємств. Вводилася плата за користування транспортом, поштою, телефоном, телеграфом, за комунальні послуги і т.ін. Було дозволено власникам відчужувати власність, але у сільській місцевості відчужувати будівлі було заборонено.

У 1922 р. було дозволено надавати земельні наділи на строк до 49 років під забудову. У зв'язку з розвитком цивільного обігу вводились боргові грошові зобов'язання - векселі. Цивільний кодекс РРФСР від 1922 р. закріплював виключну державну власність на землю та все націоналізоване майно. Уся державна власність виключалась з цивільного обігу. Цивільний кодекс дозволяв приватну власність на ненаціоналізоване майно. Але свобода розпорядження ним обмежувалась інтересами держави, яка могла розірвати невигідний для неї договір. Право спадщини за законом і заповітом допускалось у межах 10 тис. крб. вартості майна. Та частина майна, що перевищувала встановлену вартість, переходила у власність держави.

Постановою РНК СРСР і ЦК РКП(б) від 1931 р. заборонялась приватна торгівля, розширювалась сітка кооперативних і державних торговельних організацій.

З 30-х років РНК СРСР почала щорічно приймати постанови про укладення договорів, у яких держава встановлювала форми договірних зв'язків і визначала конкретний зміст договорів. Розірвання або зміна таких договорів могли бути здійснені лише за рішенням Ради праці і оборони СРСР або ж за розпорядженням керівника відомства. Постановою РНК СРСР від 15 лютого 1936 р. державним органам було заборонено продаж або набуття основних фондів. Передача майна в межах відомства могла здійснюватись тільки за постановою РНК СРСР.

У середині 30-х років основою діяльності підприємств і організацій стали планові завдання, що накреслювались вищими партійними органами, а потім доводились до кожного відомства, підприємства та організації. Тим самим уже з кінця 20-х років припинялася дія статей Цивільного кодексу.

З впровадженням НЕПу почалася заміна застосування трудової повинності договірними відносинами. Рядом актів Раднаркому РРФСР було скасовано трудову повинність і ліквідовано трудову мобілізацію робітників і службовців. Вводився принцип трудових договорів або угод міждержавними, приватними підприємствами і особами, що наймалися на роботу, а також соціальне страхування на всі випадки тимчасової або постійної непрацездатності, безробіття.

У 1922 р. був прийнятий Кодекс законів про працю РРФСР. Норми кодексу поширювались на всіх найманих працюючих як державних, так і приватних підприємств. Тривалість робочого дня становила вісім годин, а для тих осіб, що працювали під землею, і для осіб розумової та конторської праці - шість годин. Безперервний щотижневий відпочинок мав становити не менше 42 годин. Кодекс встановлював, що профспілки мають право виступати перед різними органами від імені найманих працівників при укладенні колективних договорів з питань праці і побуту. Усі конфлікти і спори, що виникали при застосуванні найманої праці, мали вирішуватись у суді або ж у розціночно-конфліктних комісіях. Соціальне страхування поширювалося на всіх осіб найманої праці як на державних, так і на приватних підприємствах. Фонд соціального страхування формувався за рахунок внесків підприємств, установ, господарств та осіб,що користувалися найманою працею.

У зв'язку з нібито успіхами у соціалістичному будівництві, ЦВК СРСР з нагоди десятої річниці Жовтневої революції видав маніфест, у якому постановив перейти від восьмигодинного робочого дня до семигодинного. Але вже у 1929 р. на всіх підприємствах, крім безперервно діючих, було введено шестиденний робочий тиждень.

Централізація управління і планове ведення господарства спричинили перехід у 1929 р. до державного нормування заробітної плати робітників і службовців. У зв'язку з цим колективні договори втрачають характер тарифних угод. Тарифні сітки, розцінки, норми виробництва почали розробляти відповідні наркомати.

З 1931 р. наймати робочу силу стало можливим тільки через органи праці. Молоді спеціалісти після закінчення учбового закладу повинні були працювати протягом трьох років на виробництві за призначенням наркоматів. В окремих випадках оголошувалась мобілізація спеціалістів. Так наприклад, у лютому 1930 р. було проведено мобілізацію на будівництво інженерів та техніків-будівельників.

Професійні спілки втратили свої функції і у 1933 р. вони були одержавлені - злиті з Народним комісаріатом праці, а після XVII з'їзду ВКП(б), вони почали виконувати функції органів робітничо-селянської інспекції. З 1933 р. постановами ЦВК і РНК СРСР затверджувались статути про дисципліну робітників і службовців, якими встановлювались правила прийому на роботу, звільнення з роботи, відповідальність за порушення трудової дисципліни та заохочення за добросовісне виконання службових обов'язків. Отже, з початку 30-х років в СРСР знову вводиться трудова повинність і відбувається, по суті, мілітаризація праці.

Земельний кодекс РРФСР від 1922 р. підтвердив право державної власності на землю. Право користування землями сільсько-господарського призначення надавалось трудовим землеробам та їх об'єднанням, міським поселенням та державним установам і підприємствам. Право користування надавалось безстрокове. Кодекс визначав право користування тільки у складі земельних об'єднань, якими були комуни і артілі, добровільні об'єднання окремих дворів, що виокремлюються з інших земельних об'єднань. Кодекс закріплював умови і порядок організації сільськогосподарських колективів. Законодавство допускало трудову оренду землі терміном на 12 років, а з 1928 р. - на шість років. Застосування найманої праці в сільському господарстві регулювалось Кодексом законів про працю. Відповідно до «Загальних начал землекористування і землеустрою», прийнятих ЦВК І РНК СРСР у 1928 р., надавалися різноманітні пільги колективним господарствам і переваги при наділенні їх землею та в кредитуванні.

Курс, взятий Комуністичною партією на індустріалізацію країни, вимагав величезних коштів. Одержати їх можна було тільки через експропріацію власності селян. З 1929 р. партія почала проводити колективізацію сільського господарства, яка мала за мету знищення селянства як класу.

Колективізація сільського господарства призвела до ліквідації індивідуальних селянських господарств. Селянин, позбавлений знаряддя виробництва, був особисто прикріплений до колгоспу і під страхом різних видів покарання повинен був виробляти встановлену кількість трудоднів (від 150 до 250 трудоднів). Вироблену сільськогосподарську продукцію колгоспи здавали державі, а колгоспникам нічого не давали на вироблені трудодні. Селянство як клас було ліквідовано. Виникало нове рабство XX століття.

Суть політики ліквідації селянства як класу зводилась до позбавлення селян засобів існування шляхом насильницької експропріації. Уже в період існування колгоспів Комуністична партія організувала штучні голодомори з тим, щоб залякати селян і перетворити їх на покірних рабів. На Україні такий голодомор було організовано у 1932-1933 рр. У ці роки померло від голоду до восьми мільйонів селян. Політика знищення селянства як класу спиралася на розгалужений репресивний апарат і відповідне каральне законодавство, зокрема, партійне. Постановою Політбюро ЦК КП(б)У від 5 листопада 1932р. суди були зобов'язані розглядати справи по хлібозаготівлях із застосуванням суворих репресій. За зрив плану хлібозаготівель і «злісний» саботаж Раднарком України заносив села і окремі регіони на «чорну дошку». Після цього туди припиняли завозити товари, забороняли будь-яку торгівлю, навіть обмін. Спеціально натреновані загони відбирали у селян усі продукти харчування.

Кримінальне законодавство відігравало особливу роль у зміцненні влади диктатури партії, в проведенні репресивної політики стосовно всього населення та учасників національно-визвольного руху.

Незважаючи на перехід до політики НЕПу, каральна політика більшовиків не змінювалася, лише урізноманітнювалися форми та засоби її проведення.