Громадянське суспільство, Детальна інформація

Політичні партії: сутність, типологія, функції

До XIX ст. поняття "партія" ототожнювалося з групою людей, яка конкурує з подібними групами в боротьбі за владу або за вплив на тих, хто її має.

Одним із перших зацікавився цією проблемою Моріс Дюверже, який розглядав політичні партії з трьох позицій:

• групи, згуртованої на ідеологічних зв'язках;

• суспільної організації індивідів;

• виразника інтересів певних станів (робітничого, селянського, буржуазного тощо).

До речі, таке розуміння цього терміна абсолютно не суперечить його сучасному тлумаченню.

Політична партія — політична організація, яка об'єднує на добровільних засадах людей зі спільними інтересами, що реалізовані в основоположних ідейних настановах і програмах з метою впровадження їх через оволодіння політичною владою та здійснення державного керівництва країною.

Політичні партії є одним з найважливіших суспільних інститутів. Вони великою мірою визначають характер і спрямування політичного процесу, його стабільність і цивілізованість, стратегію й тактику боротьби за владу.

Уже згаданий М. Дюверже встановив різницю між двома категоріями партій:

• виборчого (парламентського) походження;

• зовнішнього походження.

Перші створюються навколо парламентських груп, згуртованих за політичними уподобаннями, та місцевих виборчих комітетів.

Другі створюються з існуючих суспільних організацій:

• профспілок (лейбористська партія Великобританії);

• селянських спілок (аграрні партії у Швеції, Данії, Норвегії, Україні);

• релігійних об'єднань (християнсько-демократичні партії в Німеччині, Італії);

• ветеранських організацій (крайні праві партії в Італії, Німеччині, Франції у період між світовими війнами);

• галузевих професійних об'єднань (колишня партія прав людини в Україні, створена на базі спілки юристів);

• товариства тверезості та здоров'я (українська партія "Твереза нація") та ін.

Комуністичні партії, як правило, створювалися внаслідок розколу соціалістичних і соціал-демократичних партій. Так було у випадку з КПРС, яка сформувалася на базі РСДРП, що розкололася на більшовиків і меншовиків. Аналогічно була створена Французька компартія (1920).

У посткомуністичних країнах, навпаки, розкол колишніх монопольно правлячих комуністичних партій сприяв появі політичних партій ортодоксально-комуністичних і соціал-демократичних напрямів. Наприклад, в Україні в такий спосіб були створені комуністична, соціалістична партії, а також партія демократичного відродження України (на базі демократичної платформи в КПУ). Водночас соціал-демократичні партії виникли на базі спонтанно створюваних соціал-демократичних гуртків і об'єднань.

Будь-який політичний режим характеризується рівнем розвитку політичних партій, відносинами між партіями, партіями й державою. Про залежність політичного призначення партій від соціально-політичного устрою можна довідатися з табл. 5, де можна побачити, що сутність партії є похідною від характеристик політичної системи, в якій вона функціонує.

Політичні партії є винаходом європейської політичної культури. У генезі політичної партії М. Вебер [361-363] виокремлював три етапи: аристократичне угруповання, політичний клуб, масова партія. Такий поділ сприйняла політологія. Однак слід зауважити, що всі згадані стадії розвитку пройшли лише англійські партії лібералів (вігів) і консерваторів (торі). Більшість сучасних політичних партій одразу сформувалися як масові партії.

Політичні партії XVIII-XIX ст. були невеликими за чисельністю, без фіксованого членства й організаційного оформлення, мали характер елітарних клубів, які діяли насамперед у стінах парламентів.

Як зазначав Є. Вятр, процес формування політичних партій був суттєвим аспектом руйнування традиційних структур влади аристократії й заміни її більш відкритими об'єднаннями громадян. З'явилися "парламентарні" буржуазні партії, які хоча й були відкритими порівняно з аристократичними спільнотами, але все-таки елітарно замкненими.

Після завоювання робітничим станом виборчих прав вибори стали не лише внутрішньою справою буржуазії, а й набули загальногромадянського значення. Як наслідок — партії набули характеру масових. Це суттєво змінило їх організаційну та функціональну структуру, форми політичної діяльності.

Парадигму (модель) сучасної партії утворюють такі параметри.

1. Інституціоналізація, або місце й роль партії у політичній системі.

2. Статус в уряді (керівництво або участь), представленість (непредставленість) в органах влади (законодавчих, виконавчих, судових).