Громадянське суспільство, Детальна інформація

3. Соціальна база (стани, групи, конфесії, етноси, окремі громадяни тощо).

4. Політичні орієнтації (настанови) стосовно власності, ролі держави, прав громадян і т. ін.

5. Мета функціонування (суперництво на виборах, підрив політичної системи, підтримка еліти влади і т. ін.).

6. Структурна незалежність (ступінь незалежності, кадрові, фінансові джерела, зв'язки з іншими вітчизняними та зарубіжними партіями).

7. Внутрішня організація (структура, ієрархічні зв'язки, географія впливу, ступінь централізованості, періодичність проведення зборів, з'їздів, інтенсивність пропаганди, постановка науково-дослідницької діяльності і т. ін.).

8. Рівень згуртованості, активності членів партії, дисципліни, дотримання доктрини і т. ін.

Про типологію партій можна довідатися з рис. 8.

Тип партій визначається багатьма чинниками. Скажімо, залежно від політичного режиму вони можуть бути легальними або нелегальними.

Парламентські партії за основну мету мають завоювання депутатських мандатів, формуються переважно згори. Парламентська фракція в такій партії є головною організаційною ланкою, а інколи й керівним та організаційним центром.

Непарламентські партії, на думку М. Дюверже, є централістськими й доктринально єдиними, формуються здебільшого знизу.

За функціональним критерієм партії поділяють на "індивідуального представництва" і "соціальної інтеграції".

Діяльність перших, як правило, полягає в доборі кандидатів у депутати, мери, президенти тощо. Другі діють на основі статуту і програми, передбачають постійне членство, внески, партійну дисципліну тощо.

Програми "ідеологічних" партій ґрунтуються на певному світогляді, партій "ділових інтересів" — на економічному забезпеченні певних соціальних груп. Хоча загалом такий поділ досить штучний, оскільки немає партій, які не керуються певними ідеологічними настановами та економічними інтересами.

Більш-менш прогресивні партії прийнято іменувати лівими, реакційні — правими, а проміжні — центристськими (хоча в посттоталітарних суспільствах навряд чи можна назвати комуністичні та соціалістичні партії прогресивними, оскільки здебільшого вони закликають до повернення старих часів).

Найпоширенішим у західній політології є поділ партій на масові й кадрові. Масові партії (соціал-демократичні, комуністичні, фашистські) мають за базу великі соціальні групи, добре зорганізовані, згуртовані на основі певних світоглядних принципів, існують переважно за рахунок внесків.

Рис. 8. Типологія партій

Кадрові партії не мають обов'язкового членства, внесків, постійних зборів тощо. Вони спираються на існуючі соціально-політичні структури та впливових у виборчих акціях осіб. Це забезпечує їм широку підтримку громадян під час виборів.

Однак і масові, і кадрові партії претендують перетворитися на загальнонародні, звертаючи дедалі більше уваги на організаційні аспекти своєї діяльності.

Традиційні для Західної Європи консервативні та ліберальні партії є децентралізованими. Соціалістичні партії є масовими та централізованими, а комуністичні та фашистські — жорстко централізованими, з чіткою ієрархічною підпорядкованістю й напіввійськовою дисципліною.

До нетрадиційних партій належать екологічні, жіночі, партії любителів пива, дурнів та ін., які ґрунтуються на еклектичній ідеології, відмові від професійного апарату, прискореній ротації лідерів і депутатів.

Зауважимо, що наведені критерії класифікації партій є досить умовними. У кожному конкретному випадку потрібно роз-

глядати характеристики партій окремо, особливо коли йдеться про партійно-політичні структури, які щойно стали на шлях формування та інституціоналізації.

Функції партій у політичній системі

Основні функції політичних партій полягають у здійсненні зв'язків між суспільством і державою, інтеграції інтересів різних соціальних груп населення, виробленні альтернативних політичних програм розвитку суспільства, політичних структур і технологій (виборчих систем, структур влади, підготовки кадрів для політичної і правлячої еліти і т. ін.).

Багатопартійність є цивілізованим механізмом узгодження інтересів різних суспільних груп, підходів, поглядів, мобілізації громадян на легітимізацію (узаконення) політичного ладу і т. ін.

Суспільно-політичні організації та рухи

Специфічною формою політичної активності громадян є суспільно-політичні організації та рухи, які відрізняються метою, способами її реалізації, ідейними та доктринальними засадами.

Суспільні організації виникають тоді, коли кілька осіб об'єднуються і між ними встановлюються певні зв'язки. Слід зазначити, що такі організації громадян формуються передусім як інструмент реалізації потреб та інтересів цих громадян. Отже, природна потреба людей в об'єднаннях є наслідком спільності їхніх соціальних статусів (станів) і т. ін.

Політологія виявляє свій особливий інтерес до недержавних або неурядових суспільних організацій, які мають постійні (стабільні) риси та характеристики й певну самостійність у діях. Діяльність таких організацій тісно пов'язана із впливом на центри прийняття політичних рішень.

Людина, яка є членом суспільної організації, має дотримувати прийнятих у ній правил поведінки. Кожному членові організації належить відігравати відповідну соціальну роль.