Політичні технології, Детальна інформація

Реферат на тему:

Політичні технології

Політичне лідерство: поняття і роль у механізмі реалізації влади

Політичне лідерство передбачає ухвалення рішень, які активно впливають на події, а відтак і на хід історичних процесів. У зв'язку з цим, вивчаючи проблему лідерства, звертають насамперед увагу на такі чинники:

• особистість і походження лідера; процес, завдяки якому він став лідером;

• характерні риси груп та індивідів, якими керує лідер;

• характер взаємин лідера й підлеглих;

• умови, в яких реалізується роль лідера;

• результати взаємодії лідера й підлеглих.

Характер лідерства залежить від того, як і в яких варіаціях ці чинники впливають на політичне лідерство.

Отже, незалежно від політичного устрою та форми державного правління в кожному суспільстві політична влада здійснюється певною групою людей — елітою. Остання висуває зі своїх рядів політичних лідерів, які реалізують функції управління в цій державі (країні).

Узагалі лідерство (від англ. leader — керівник, ведучий) є одним із механізмів регулювання відносин між людьми, соціальними групами, інститутами суспільства. Його сутністю є відносини панування, підлеглості, впливу, наслідування тощо [263].

Лідер об'єднує й спрямовує діяльність групи, яка сприймає й підтримує його ідеї. Звідси й розуміння лідерства як такого, що характеризує соціально-психологічні аспекти самоорганізації.

Тип лідерства пов'язаний з природою суспільного устрою, специфічним характером і структурою груп, конкретно-історичними умовами та особистістю лідера.

Проблема лідерства перебуває в центрі уваги дослідників упродовж багатьох століть. Геродот, Плутарх, їхні послідовники-історики вивчали діяльність видатних лідерів — монархів, полководців, державних діячів та ін. Наприклад, Н. Макіавеллі досліджував проблеми досягнення політичних цілей лідерами держави, Ф. Ніцше вбачав у лідерстві вияви "творчого інстинкту", Г. Тард — успадкування послідовників, З. Фрейд — наслідки ущемленого лібідо, М. Вебер — результат дії авторитетів. Отже, існує багато концепцій, що пояснюють природу лідерства з тих чи інших позицій, і відкидати жодну з них неправомірно.

На особливу увагу заслуговують глибоко розроблювані західними дослідниками питання лідерства в малих групах, серед яких можна виокремити такі концепції:

• "теорія рис", де лідерство розглядається як феномен, що породжується специфічними рисами характеру лідера;

• "ситуаційна теорія", згідно з якою лідерство конкретної особистості є функцією ситуації;

• "теорія визначальної ролі команди", згідно з якою лідерство є функцією очікувань послідовників (які визнають чи не визнають конкретного лідера), рис характеру лідера та специфічних умов, в яких він діє, а також характеру групи та її членів.

Водночас слід зазначити, що ці теорії лідерства мають певні недоліки.

Теорія рис, наприклад, не враховує, що різні епохи, суспільно-політичні сили потребують лідерів не лише із загальними, а й із специфічними рисами. До того ж участь у політичній діяльності сприяє формуванню нових рис, необхідних для реалізації лідерських функцій. Ситуаційна теорія не враховує того, що не тільки ситуація породжує лідера, а й лідер, у свою чергу, спричинює виникнення нової політичної ситуації.

Теорія визначальної ролі команди, яка вважає, що лідером керують його прихильники (за Е. Фроммом, такий лідер є "флюгером"), перебільшує вплив умов на політичну поведінку лідера.

Вивчення лідерства зорієнтоване на розроблення ефективних методів селекції лідерів і забезпечення адекватної ситуації соціального менеджменту. Західні соціологи робили чимало спроб емпіричного дослідження проблем політичного лідерства.

Наприклад, М. Дюверже розцінював політику й політичне лідерство з погляду боротьби за владу між окремими індивідами й групами, в якій переможці використовують виграш на власну користь. Він вважав, що основне (на його думку) протиріччя капіталізму — між збільшенням кількості продукції й деградацією якості життя — може бути вирішене лише через перехід до "демократичного соціалізму".

Загальноприйнятого тлумачення політичного лідерства поки що не існує. Воно розглядається через такі аспекти:

• взаємовплив суб'єктів політичної діяльності у політичній сфері суспільства;

• ефективність політичної діяльності;

• механізми інтеграції групової діяльності регулювання відносин людей, мистецтво встановлення консенсусу індивідів, соціальних груп, політичних інститутів, суспільства загалом;

• вияв "творчого інстинкту" людини і т. ін.

Скажімо, Ж. Блондель вважав, що за сутністю і формою політичне лідерство є феноменом влади. Він розглядав його як спосіб організації влади, згуртування громадян у спільній діяльності.