Політична думка Стародавнього Заходу, Детальна інформація

Форма правління Засади

Звід законів Беззаконня

Монархія

Влада небагатьох

Влада народу Царська влада

Аристократія

Демократія,

що додержує законів Тиранія

Олігархія

Демократія,

що нехтує законами

Серед законних форм держави Платон найгіршою вважає демократію. Проте вона, на його думку, все-таки краща за олігархію та тиранію.

Під кінець життя Платон відступає від свого станово-комуністичного проекту (незакінчена книга "Закони"). Усім громадянам його ідеальної держави вже дозволяється мати сім'ї, будинки та земельні наділи. Земля та нерухомість розподіляються жеребкуванням, а наділ є загальнонародною власністю, що успадковується лише одним із дітей. Станів-каст уже немає. Є лише чотири класи залежно від матеріального стану. Перехід з класу до класу дозволяється в разі зміни майнового статусу людини. А ось із політичними правами та обов'язками справи дещо інші. На народні збори перші два класи ходити зобов'язані, а громадяни третього та четвертого класів можуть робити це добровільно.

Політичне безправ'я рабів та іноземців компенсується їхнім рівним майновим становищем з громадянами полісу.

Форма правління характеризується поєднанням принципів монархії та демократії. На чолі держави — 37 правителів віком від 50 до 70 років. Вони обираються не більш як на 20 років шляхом багатоступеневих виборів. З їхнього числа виокремлюється "нічна рада", до якої входять 10 наймудріших осіб. Формується й виборна рада з 360 членів (по 90 від кожного класу). Усі посадові особи обираються після попередньої перевірки, а право голосу на виборах мають ті, хто носить зброю або вже брав участь у війнах.

Як і в "Державі", у "Законах" зберігається жорстка регламентація приватного життя, виховується почуття єдності й колективізму, суворе покарання за порушення законів та інакомислення. Останнє, до речі, дало підстави для звинувачень Платона як ідейної предтечі тоталітаризму.

Підсумовуючи творчу спадщину Платона, слід наголосити на таких цінних політичних думках:

• ідеї загального блага та спільного інтересу як основи політичного об'єднання;

• приватній власності як основи соціальних суперечностей та конфліктів;

• чіткому визначенні форм держави й закономірностей їх змінювання;

• визначенні законності як найважливішого атрибута політичної організації.

Однак не варто забувати й про негативи:

• ідеалізацію кастовості та аристократичного правління;

• зневагу до прав особистості;

• виправдання соціальної нерівності;

• жорсткий контроль і регламентацію всього життя.

"ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД" АРІСТОТЕЛЯ. ЛІКЕИ

Давньогрецького мислителя Арістотеля (384-322 pp. до н. є.) не без підстав вважають засновником політичної науки [15].

Попри те, що Арістотель протягом 20 років перебував — як учень, а далі викладач — у платонівській Академії, в історію політичної думки він увійшов не як послідовник Платона, а як рівний йому філософ, який створив власну світоглядну систему. Відомий він ще й як вихователь майбутнього великого завойовника — імператора Александра Македонського, а також як засновник власної школи — Лікею (тепер кажуть — ліцей).

На відміну від свого вчителя Платона Арістотель орієнтується не на ідеальні схеми, що ігнорують психологію людей, а на досвід і раціональний аналіз. Він зробив політику предметом емпіричного дослідження, проаналізувавши разом з учнями 150 конституцій держав і відповідних проектів.