Політична думка Стародавнього Заходу, Детальна інформація

Феномен полісу, що виник у VIII-VII ст. до н. е., пов'язують із широким ужитком усного слова, писаних законів і рівності громадян полісу перед законом, що стало, зокрема, підставою для грецької демократії.

Принцип республіканізму, що й нині дуже поширений у політичній практиці сучасного світу, полягав у виборності всіх посад, звітності посадових осіб та обмеженості їхнього перебування при владі, а також у використанні суду присяжних.

Принцип договірного походження держави базується на розумінні кожної людини як суспільної, політичної істоти. Саме тому людська спільнота укладає суспільний договір про утворення держави з розподілом усередині неї політичної влади.

Ідея тахісу полягає в єдності всіх громадян полісу, які повинні ставити інтереси громади вище за приватні інтереси. Ця ідея гармонізувала поміркованість, мужність, мудрість і силу, що разом узяті становили інтегральне поняття справедливості.

Ідея імперії включила в себе одновладність, впровадження культу можновладця-автократа, який поєднував у своїй особі законодавчу, виконавчу та судову гілки влади. По суті, реалізація імперської ідеї сприяла уніфікації державного будівництва з диференційованою податковою системою, утвердженням державної мови і т. ін.

Політико-правова думка Риму розвивалася на базі інституту сім'ї, а політичне життя відбувалося за законами, що охоронялися від монарха і громади й реалізовувалися під наглядом монарха. Революційним щодо підходу до права був поділ права у V ст. до н. є. на громадянське, державне й приватне (перша кодифікація).

Республіканський Рим, ґрунтуючись на досягненнях грецької політико-правової думки (за твердженням Дж. Шира [237], навіть державна мова протягом 300 років була тут грецькою!), розвинув інститут громадянства. Останнє можна було отримати від народження або за заслуги перед державою. Цей інститут постійно розширювався: спочатку громадянами були лише вільні жителі Риму, потім його союзники, а ще пізніше — вільні жителі провінцій. Громадяни мали право голосу, могли домагатися всіх посад, апелювати до народу проти смертних вироків, безчесних покарань (розп'яття, різки, батіг), мали право на власність і право брати шлюб.

Але згодом республіканська ідея згасає й поступається імперській, коли Сенат перетворюється на дорадчий орган, а імператор — на необмеженого правителя. Імперія розбудовується на основі месіанської ідеї Риму і на зламі І ст. до н. є. міцно стає на ноги.

Підсумовуючи цей період розвитку політико-правової думки, слід зазначити, що обґрунтування абсолютної влади правителя домінує не тільки в Римі, а й у Персії, Китаї та інших країнах і скрізь базується на політичному міфі божественного походження влади. Це дає підстави говорити про можливість існування певного першоджерела, з яким були ознайомлені представники тодішньої політичної еліти людства.

Список використаної літератури:

Баскин Ю. Я. Очерки по истории политических учений. — Л., 1991.

Бодуен Ж. Вступ до політології. — К., 1995.

Брегеда А. Ю. Основи політології. — К., 1997.

Бурдъе П. Социология политики. — М., 1993.

Древнеиндийская философия. Начальный период. — М., 1972.

Древнекитайская философия. — М., 1973. — Т. 1-2.

История китайской философии. — М., 1991.