Вибори президента В.Ющенка, Детальна інформація

Реферат на тему:

Вибори президента В.Ющенка

ПЛАН

Вступ

1. 2004-й - рік вибору сценаріїв

2. Рік виборів - перебіг кампанії

3. Технології під час виборів

4. Обриси зовнішньополітичних векторів

Висновки

Використані літературні джерела

Вступ

Найпомітнішою, найзначнішою подією в Україні (і не тільки) 2004 році стала помаранчева революція. Її старт фактично був даний сфальсифікованими на користь Януковича результатами 2-го туру президентських виборів.

І можливі висновки й рефлексії з приводу того, яким урешті-решт стало наше суспільство після листопада-грудня 2004 року, ще попереду.

Попереду і відповіді на запитання, чи змінилося воно, а якщо так, то наскільки глибоко. Постане й питання про те, що робити з надзвичайно високою громадською активністю тієї частини суспільства, яка брала участь у цих подіях.

А особливо - як поводити себе з тією частиною українців, які не підтримали події у Києві в грудні 2004 року, трактуючи натомість це - з нелегкої руки опонентів опозиції, яких наразі стало складно називати владою в контексті легітимності, - як "помаранчевий путч".

1. 2004-й - рік вибору сценаріїв

Весь 2004 рік промайнув під акомпанемент президентської кампанії, стрижнем якої було прагнення влади підготувати та реалізувати політичні сценарії, які б могли забезпечити збереження влади Кучми та гарантії безпеки й недоторканності йому особисто та його оточенню.

Розглядалися два основні сценарії - політична реформа, яка б уможливлювала перерозподіл повноважень між президентом і урядом на користь глави Кабміну, і повтор специфічно російського сценарію - "прихід до влади спадкоємця". Це дозволило би зробити главою держави людину від влади, яка б акумулювала в собі різноманітні інтереси великих політико-олігархічних груп та могла б ці інтереси тактично розводити.

За великим рахунком, для опозиції політреформа зводилася до можливого скорочення повноважень потенційного президента Ющенка, для табору влади - до можливості ці повноваження суттєво урізати.

За дужками симулятивних дискусій поступово залишилися суперечки про логічність конституційної реформи, як і необхідність ухвалення низки законів, які б дозволяли здійснити реформування системи влади (наприклад про Кабінет Міністрів), та впровадження реальної адміністративної реформи.

Політична українська еліта розглядала політичну реформу не так у контексті потреби реформувати владу та перерозподілити повноваження, як, що точніше, боротьбу за владу тут і тепер.

Що ближчою ставала дата виборів, то більше у владному таборі усталювалося розуміння того, що "Україна - не Росія", тобто що російського сценарію в його "недоторканному вигляді" не буде.

Адже той кандидат, на якого указав би Кучма як на безпосереднього спадкоємця, був би відразу приречений на провал. Невипадково ж для комуністів найуживанішим словесним тавром став вираз "Кучма-3", що ним КПУ намагалася заплямувати обох кандидатів (і Ющенка, і Януковича).

Однак, ще 18 квітня 2003 року президент Кучма в інтерв'ю британській службі Бі-Бі-Сі наголошував: "А те, що від сьогоднішньої більшості, умовно кажучи, в парламенті, від тих політичних сил, які представляють цю більшість, може бути висунутий один кандидат - у мене в цьому плані немає жодних сумнівів".

Тоді ж президент указав, що таким кандидатом "від влади" може бути прем'єр-міністр Янукович. Говорилося тоді й про публічні умови, за яких його висунення є можливим, зокрема в разі виконання "головного завдання", яким на той час була програма діяльності уряду: "Так от, якщо буде виконано його завдання, тоді він має повні шанси дійсно бути не тільки кандидатом. Давайте поживемо - побачимо".

У квітні 2003 року Янукович перебрав на себе керування Партією регіонів України, що трактувалося тоді більш ніж однозначно в контексті початку майбутньої президентської гонки. Тоді прем'єр прийшов на партійний з'їзд переможцем, адже парламент щойно затвердив 335-ма голосами програму дій його уряду, що зробило главу Кабміну "недоторканним" на цілий рік.

Проте якраз рік тому керівник парламентської фракції "Відродження регіонів" Раїса Богатирьова достатньо обережно висловлювалася стосовно того, що "єдиний кандидат від влади буде". Янукович став єдиним прем'єром, якому вдалося двічі протягнути через парламент програму діяльності уряду.

Але ця кандидатура, за великим рахунком, лише зі значним ступенем перебільшення могла вважатися здатною консолідувати вітчизняні еліти, представників різних політико-фінансових груп, які конкурують між собою за місце під політичним сонцем.

У даному випадку обрання владного наступника могло трактуватись іншими сторонами скоріше як помірне зло, а не як вихід із ситуації і, навпаки, радше як клубок інших проблем, що можуть виникнути в разі гіпотетичного обрання президентом у 2004 році донецького екс-губернатора.

Проте українським олігархічним елітам якимось чином вдалося "домовитися". Зокрема, в цьому плані "пробною кулею" можна вважати процес приватизації металургійного комбінату "Криворіжсталь". Він був переведений у приватну власність фактично на паях. Зокрема, частину його за заниженою ціною купили зять чинного президента Пінчук та представник найкрупнішої донецької бізнес-групи Ахметов.