Суб‘єкт і об‘єкт політики, Детальна інформація

У тій мірі, у якій держава-нація не відповідає соціокультурним традиціям суспільств-імпортерів, члени цих суспільств не почувають себе зв‘язаними з даною моделлю політичного пристрою, не ідентифікують себе з нею. Феномен відторгнення, що спостерігається звідси в постколоніальних країнах, цивільних відносин. А оскільки соціальна динаміка не терпить порожнечі, це відторгнення веде соціальних акторів до пошуку нових ідентичностей і інших форм соціально-політичної організації. З цим пов‘язане таке, що одержало широке поширення в сучасному світі (і несе в собі величезний конфліктний потенціал) явище, як спалах партикуляризму, що помилково ототожнюють з націоналізмом або пробудженням націй. Насправді відбувається саме зворотне. Інфляція ідентичності характеризується в дійсності ненадійністю способів її вираження і супроводжується пошуком її інших форм, що заміщають, соціальних і політичних відносин. Такий пошук йде як у напрямку мікрокоммунітарних реконструкцій („я не почуваю себе громадянином, отже, замість цього, я розглядаю себе насамперед як члена мого клану, навіть моєї родини, мого села”), так і створення макрокоммунітарних зв‘язків („я ідентифікую себе з визначеною релігією, з визначеною язиковою, культурною або історичною спільністю, що виходить за просторові рамки колишніх націй-держав”).

У свою чергу бельгійський вчений А.Самюель вважає, що людство вже вступило в „новий міжнародний світ”, а швидкість і глибина змін, що спостерігаються, мають, щонайменше, два наслідки.

По-перше, відбувся перехід від біполярного світу до комплексного. Немає вже двох наддержав: у Південно-Східній Азії бурхливо розвиваються нові динамічні держави; в інших країнах відбувається демографічний вибух; нації звільняються; „сателіти” ідуть з орбіт своїх сюзеренів; дії малих держав приносять серйозні занепокоєння великим державам. Поряд з занепадом впливу великих ідеологій з‘являються нові сили економічного, фінансового, а також духовного характеру. Релігійність не тільки повертається, але і претендує на те, щоб визначати національні і міжнародні політичні процеси. Одночасно від Мехіко до Москви відбувається „повстання цивільного суспільства”, що відкидає однопартійність і склеротичну політику. Нарешті, інтелектуали, релігійні діячі стають не тільки „зірками”, але і міжнародними лідерами, наполеглива діяльність яких, хоча вона я непомітна на перший погляд, може радикально змінювати хід подій.

По-друге, цей перехідний світ став непередбаченим. Ми вже звикли до розділу світу на два блоки, що здавався або пропагувався як непорушний. Але от непередбачене відбулося. Комуністична ідеологія і комуністичний рух уже зовсім не ті, що були ще недавно. Питання, що були відкладені в довгу шухляду історії, такі, як, наприклад, возз‘єднання Німеччини, вирішились зненацька швидко. І ніхто не може пророчити, що ще відбудеться завтра. Разом з тим уже сьогодні ясно, що проблеми міжнародної безпеки більше не можуть вирішуватися і навіть розглядатися в термінах рівноваги військових сил.

Б.Баді і М.-К.Смуц пишуть, що світ 90-х рр. знаходиться в пошуках нових відносин і нових суб‘єктів. Закономірність національного інтересу втрачає своє колишнє значення. Багато сучасних елементів сили вислизають від державного авторитету, залишаючи міждержавній системі дуже мало засобів ефективного впливу на процеси, що відбуваються, змушуючи звертатись до опосередкованих і завжди дорогих способів примусу. Сучасні міжнародні відносини дають усе менше підстав розглядати їх як міждержавні взаємодії, тому що сьогодні відбуваються істотні і, мабуть, необоротні зміни в способах поділу світу, принципах його функціонування, в тому, що поставлено на карту. Наріжні поняття, що відображують самі основи, на яких віками спочивали різні історичні типи міжнародного порядку - такі, як „Безпека”, „територіальна недоторканність”, „державний суверенітет”, „вірнопідданські почуття” – або утрачають свій зміст, або здобувають зовсім нове значення.

Якщо прихильники концепцій взаємозалежності і транснаціоналізму головну увагу приділяють падінню колишньої ролі держави у світовій політиці, глобальним наслідкам поводження нових акторів на світовій арені, перетворення планети в „світове село”, перевагам і протиріччям інтеграції, то представники політичного реалізму підкреслюють інші аспекти світового політичного процесу наших днів. При цьому особлива увага приділяється „балканізації планети”, під якою розуміється необоротний процес розпаду відносин солідарності і взаємозалежності, що помалу установилися в післявоєнному світі. Ще один світовий процес – фундаментальна зміна в співвідношенні сил між державами і між цивілізаціями. Світове лідерство переходить від СРСР, що розпався, та самих США, що домінували у світовий політиці протягом останніх 50 років, до нових економічних гігантів – Німеччини і Японії. Оскільки у світі завжди панували конфлікти, остільки всяка цивілізація може спиратися тільки на наявні в її розпорядженні збройні сили. Коли ж ці сили вичерпуються, – наприклад через недостачу людей і ресурсів, вона валиться, і на зміну їй приходить панування іншої цивілізації. Саме це і відбувається в даний час на нашій планеті. Демографічні зміни, що спостерігаються сьогодні – падіння народжуваності в розвинутих країнах Європи, Америки, а також у Росії, з одного боку, і її вибух в мусульманському світі, у відсталих державах Азії, Африки і Латинської Америки – з іншої, приводять до невтішних висновків про те, що російсько-європейсько-американська цивілізація вже не відновиться на планеті, або, що, утім, те ж саме, не відновиться настільки, щоб не стати маргінальною групою світового населення. Результатом цих тенденцій а світовій політиці є те, що людство рухається не до нового світового порядку, а скоріше до світового безладдя, тобто до неясного, ненадійного світу, набагато більш небезпечному, чим той, котрий воно знало дотепер.

Таким чином, резюмуючи, те, що спостерігаються сьогодні на світовій арені зміни і їхнє осмислення в політичній науці, можна сказати, що в наші дні стає проблематичним будь-який прогноз відносно майбутнього людства. Може йти мова лише про виділення найбільш загальних тенденцій в еволюції сучасного світового політичного процесу, причому ці тенденції багато в чому суперечать один одному.

По-перше, перехідний характер сучасного світового політичного процесу не дає ясності (принаймні, на його нинішньому етапі) щодо його перспектив. Доводів, як і фактів, що говорять на користь того, що світ рухається до нового світового порядку, існує стільки ж, скільки аргументів, що переконливо показують, що основна тенденція – це рух до безладдя. Між тим дана проблема має не тільки теоретичне значення, тому що оцінка ступеня порядку, що утримується в політичному процесі, впливає і на політичне поводження того або іншого актора.

По-друге, існує безліч свідчень того, що в ході сучасного світового політичного процесу державно-центрична модель міжнародного життя втрачає своє значення. Про це ж говорять і факти посилення впливу недержавних акторів. У той же час не можна не бачити і того, що національна держава з властивими йому традиційними атрибутами (суверенітет, территоріальність, невтручання інших у його внутрішній монополію і т.п.) залишається привабливою моделлю політичної організації народів, популярність якої в останні роки одержала нові переконливі підтвердження. Якщо в 1945 р. у світі нараховувалося 60 суверенних держав, то в 1965 р. їх уже було 100, у 1990 р, – 160, у 1992 р. – 175, а в даний час їх більше двохсот. Створення самостійної національної держави залишається мрією курдів, про нього заявляють лідери Абхазії, до нього наближаються палестинці.

По-третє, це конфронтуючі один одному й одночасно взаємодоповнюючі тенденції до зростаючої солідарності світу перед особою нових викликів в області економіки, екології, демографії, природних ресурсів, охорони здоров'я і т.п. з одного боку, а з іншого боку – до партикуляризму, до прагнення вирішити власні проблеми, реалізувати свої інтереси, відкидаючи досвід і навіть інтереси інших; до нездатності включитися в мережі міжнародного взаємозв‘язку, до виключності і відкидання на периферію світового розвитку. „Глобалізація” і „фрагментація”, „мондіалізація” і „балканізація”, „об‘єднання і дроблення”, – ці і їм подібні терміни відбивають цілком реальні тенденції у світовому політичному процесі, хоча перша з них у більшій мірі стосується економіки, а друга – політичних рішень.

Найбільш загальними й очевидними проявами відзначених тенденцій виступають феномени економічної, соціальної і політичної інтеграції і дезінтеграції, що спостерігаються сьогодні практично у всіх регіонах світу. Вони відображають об‘єктивну суперечливість сучасного світового політичного процесу, невизначений характер його розвитку. І як показує практика міжнародного життя останніх років, ігнорувати ту або іншу, або навпаки, односторонньо орієнтуватися на окремі з зазначених тенденцій при осмисленні сучасних міжнародних реалій, а тим більше при виробленні і проведенні в життя політичних рішень – серйозна помилка, що може викликати негативні наслідки. Уникнути її значить зменшити політичний ризик у практиці міжнародних відносин.

Вищенаведене переконує в тім, що проблема світового, або глобального, політичного процесу має не тільки чисто теоретичне значення, оскільки те або інше її розуміння особами, що приймають рішення, може вплинути на політичну поведінку держав на міжнародній арені. Разом з тим це, звісно, не означає, що ті уявлення, що є в сучасній політології про глобальний політичний процес, здатні виразити всю повноту і багатство світового розвитку. Неміцні ж наукові підстави зазначених представлень, теоретична розмитість використовуваних для їхнього аналізу понять, що дає можливість їхнього широкого вживання в найрізноманітніших значеннях, перетворення таких понять у якісь розхожі стереотипи повсякденних міркувань про міжнародне життя і зовнішню політику – усе це покликано слугувати для політологів застереженням проти надмірної концептуалізації проблеми світового політичного процесу, так і творчим стимулом до її подальшого наукового дослідження.

ЛІТЕРАТУРА





Конституція України. - К., 1996.





Декларація про державний суверенітет України. Прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року // Радянське Поділля. - 19 липня 1990.





Лузан А.А. Политическая жизнь общества: вопросы теории. - К., 1989.





Андреев С.С. Политические движения и политические процессы // Социально-политические науки. - 1991. - №8.





Кипаренко В.Г., Климанський Л.Д. Політологія: об‘єкт і предмет // Вісник АНУРСР. - 1991. - №3.