Синтаксис тексту, Детальна інформація

Розглянемо типи фразових побудов, у яких межі речень визначаються у зв’язку з виявленням предикативного значення елемента, шо його традиційно відносять до категорії відокремлених членів.

Так, по-перше, це побудови, в яких предикативна одиниця передує відокремленому компонентові, містить повідомлення про факт дійсності, точку зору на щось, а поєднуваний із нею елемент, іменований відокремленим, передає вже новий зміст: оцінно-характеристичний, стосовний до якогось об’єкта, про який ідеться в першому реченні. Розглянемо ці приклади: Гадаємо, не менш цікавим є такий пошук і для глядача, котрий знаходить у телевізійних роботах балерини не тільки мистецтво найвищого рангу, а й утілення ідеалу вічної жіночності й земної краси, такого рідкісного й водночас жаданого в наш стрімкий вік;

- А першим хто народився в 1945 році?

- Дівчинка.

Літня нянечка, вдоволено посміхаючись, каже, що це добра прикмета. Значить, незабаром кінець війні.

Де тепер та маленька провісниця миру? Може, це її дочка народила нам сьогодні вночі дівчинку, ту саму, якій судилося продовжити людський рід у новому, такому віддаленому від нас і такому наближеному до нас XXI столітті? В тому столітті, де сніп так само пахнутиме снігом, робота лишатиметься роботою, любов - любов’ю, а зірки ніколи не з’єднаються зі словом "війна ".

Перший фрагмент представлений розгалуженою в синтаксичному відношенні фразою. В ній вичленовується спочатку предикативна одиниця, що має самостійний зміст (Гадаємо, не менш цікавим є такий пошук і для глядача), потім іде предикативна одиниця, яка повідомляє нам щось, що характеризує глядача (котрий знаходить у телевізійних роботах балерини не тільки ( мистецтво найвищого рангу, а й утілення ідеалу вічної жіночності й земної краси), і частина, що зосталася, виражає самостійну думку, віднесену до поняття ідеал. Якщо вилучити трансформацію цього виявленого речення, зумовлену його пристосуванням до попередньої частини для "тісного" поєднання, зв’язку з іншим реченням, то воно могло б мати вигляд: цей ідеал такий рідкісний... у наш стрімкий вік (у тексті ж такого рідкісного й водночас жаданого...). Елемент, відомий із контексту, як бачимо, випущений, носії нової інформації, завдяки узгодженості форм із компонентами попереднього речення, набули здатності виражати зміст, повідомлений на розвиток раніше сказаного. Таким чином, аналіз показує, що розглядувана фраза - це своєрідний мікротекст.

Другий фрагмент. Аналізуємо фразу Може, це її дочка народила нам сьогодні вночі дівчинку... Синтаксична побудова в ній складається з двох речень. Перше є припущенням що, можливо, дочка жінки, яка народилася в 1945 році, народила дівчинку, про яку пише журналістка після відвідання пологового відділення в пертий день нового року. В другому ж реченні йдеться про те, що жінка народила дитину, доля якої відмічена певним призначенням (ту саму, якій судилося продовжити людський рід у новому, такому віддаленому від нас і такому наближеному до нас XXI столітті). Ця частина, маючи вигляд відокремленої побудови, ускладнена підрядним реченням, що виконує атрибутивну функцію, підтримувану співвіднесеністю слів ту - якій. Створювана цією співвіднесеністю указовість підкреслює той компонент, котрий слугує для розвитку мовленнєвої побудови. Подібна модель реалізується й у наступній фразі з допомогою ( компонента в тому столітті, винесеного на початок окремої фрази. Крім співвідносно-вказівного слова той, використовується також повтор, що підкреслює віднесеність думки до певного об’єкта. Цікаво, що речення, побудоване на тих самих основах, як і раніше розглянуті, винесено вже в окрему фразу. Приклади такого винесення повсюдні в газетних текстах. Це може слугувати додатковим аргументом на користь змістової та формальної самостійності подібних мовленнєвих утворень і свідченням синонімічності у сфері композиційної представленості речення. Порівняйте:

Мово! Пресвятая Богородице мого народу!

З чорнозему, з любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, зроси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

"Володарем дум" назвав актора один з критиків. І ми близькі до того, щоб із ним погодитися. Так, володар, бо кожна нова його роль – відкриття. Відкриття характеру, типу, знайомого за життям, упізнаваного...

Наведені конструкції дістали назву приєднувальних, і дослідники в ряді випадків виявляють у них ознаки окремого речення. Зазначимо також, що, як і в разі утворення приєднувальних конструкцій, так і за внутрішньофразового приєднання аналізована неповна конструкція ставиться після одиниці, обмеженої інтонацією, котра має завершений характер по відношенню до представленого в цьому фрагменті інтонаційного контура. Елементи, що зосталися за межами інтонації, зостаються й за межами ( лексико-граматичної форми та змісту попереднього речення.

Черговий різновид фразових побудов - у яких виявляється предикативна самостійність відокремленого звороту: перша предикативна одиниця містить повідомлення про дійсність, про точку зору на щось, а наступна, виражена відокремленим компонентом, містить повідомлення про те, що мається на увазі під компонентом із першого речення, який виражає узагальнене або недостатньо встановлене значення. Наприклад:

Звісно: нескінченний потік сюжетів, робота в умовах постійного дефіциту часу дуже ускладнюють працю телехронікерів. Але тут-то вони й повинні скористатися накопиченим за десятиліття творчим досвідом кінопубліцистики - пильною увагою до людини, зображувальною культурою, вмінням добиватися образного й узагальненого погляду кінокамери навіть у зніманні суто конкретного матеріалу, навіть в умовах цейтноту на знімальному майданчику. На макетах, із якими я ознайомився, передбачено все до дрібниць - і підсвітка мальовничих схилів Дніпра, і створення заповідних зон, і живе, дивовижне оформлення в’їздів до Києва; Для чого все це в кінцевому підсумку? Щоб краще знали літературу? Звичайно. Та ще, аби учні могли й проявити себе: свою позицію, свій смак, перший життєвий досвід. Виділені у фрагментах частини - після тире та двокрапки - стосуються елементів із попередніх речень: накопиченим за десятиліття творчим досвідом кінопубліцистики, все до дрібниць, могли проявити себе. Відокремлені компоненти є своєрідним "згорнутим" реченням, що слугує компактному розкриттю узагальненого змісту, його конкретизації. Якщо відновлювати повну форму цих речень, то вона могла б схематично мати, наприклад, такий вигляд: під чимось (накопиченим за десятиліття творчим досвідом кінопубліцистики) розуміємо ось що (пильну увагу до людини, зображувальну культуру і т. д.). Доречність скороченого викладу речення пояснюється ще й тим, що в цих побудовах часто наводиться перелік, деталізація, що ускладнює форму, а розглядувана трасформація сприяє її спрощенню.

Початкова межа цих неповних речень, окрім внутрішньофразового вияву, також може мати й інший характер: збігатися з початковою межею фрази. Це, як уже зазначалося, характерна для публіцистичного стилю конструкція, що сприяє виділенню, підкресленню певного змісту. Порівняйте: Вчинене полпотівцями видавалося безглуздям, але вони справді боялися. В той останній рік вони боялися всього. Зрадженого ними народу; тиші, готової в будь-який момент вибухнути пострілами; дерев, котрі могли приховати повстанців. Як удавалося переховуватися цим трьом? По-різному. Де брехнею, де нахабством, більше - зухвалістю. Двоє катів, приховавши своє минуле, так зловчилися, що зуміли примазатися до перемоги над фашизмом...

Виражає зміст цілісного речення також відокремлений компонент, що містить тлумачення, роз’яснення з приводу якого-небудь поняття, про яке йдеться в попередньому реченні. Це окрема інформація, давана для розвитку попередньої, котра містить якісь неясні, незнайомі елементи. Наприклад: іще не так давно тут, в операторській великотоннажної установки первинної переробки нафти, були такі звичні щити з десятками датчиків і приладів. Тепер їх замінив кольоровий дисплей - пристрій візуального відображення інформації; Ось чому я гадаю, що інтерес кінематографістів до роману "І довше віку триває день" виллється в таку ж глибоку екранну оповідь лише в тому разі, якщо збереже айтматовську сув’язь часів - від легенд до космічного погляду на героїв; Дуже цікавою виявилася на пробах актриса одного з театрів, самобутньо й несподівано зіграла непрофесіональна виконавиця - стюардеса, яку хтось із групи розгледів у аматорській виставі;,/b> Зростає число речовин, які називаються ксепобіотиками, тобто чужими життю.

Для цього різновиду характерним є вживання утвору, іменованого відокремленою прикладкою. Вона представлена у першому й третьому фрагментах. Наші спостереження також свідчать: "коли відокремлена прикладка відповідає семантиці іменного присудка, субстантивна група, вичленена з речення, легко усвідомлюється як окреме речення"[47]. Порівняйте: Дисплей - це пристрій візуального відображення інформації; Ця непрофесіональна виконавиця-стюардеса, яку хтось із групи розгледів у аматорській виставі. Таке наповнення конструкції, іменованої відокремленою прикладкою, можливе тому, що вона виражає повідомлення про предмет, названий у попередньому реченні, й названім це мислиться спочатку достатнім, а потім, уже на новому змістовому витку, воно ще роз’яснюється. Тобто ми хочемо сказати що відкремленою прикладкою вже вичленяється самостійна предикативна одиниця, котра виражає певну інформацію, яка "дає привід" для нового повідомлення - пояснювального. Змістове розчленування поєднується з пунктуаційним, а також з інтонаційним, наявність якого особливо помітна в разі порівняння відокремлених прикладок з невідокремленими, що утворюють ускладнену номінацію єдиного поняття (наприклад: дівчина-стюардеса; самобутньо й несподівано зіграла непрофесіональна виконавиця - стюардеса, яку хтось із групи розгледів у аматорській виставі).

Відокремлений компонент у четвертому фрагменті близький до розглянутих тим, що з його допомогою розкривається якась сутнісна характеристика предмета, про який мовиться. Можна перефразувати зміст, ним передаваний: Назва "ксенобіотики" означає "чужі життю". І тут спершу вичленовується одна предикативна одиниця, повідомляється факт (зростає число речовин, які називаються ксенобіотиками), і в нову змістову площину перемикає елемент тобто чужі життю, котрий пояснює, як треба розуміти, як тлумачиться слово "ксенобіотики". Трансформація речення полягає у випущенні відомих із попереднього речення компонентів, морфологічній співвіднесеності відомих і нових компонентів і в уживанні спеціального пояснювального сполучника. Ця трансформація зумовлена формуванням зв’язного мовлення, лінійно-послідовною спадкоємністю змістових компонентів у тексті. Цікавим є в цьому відношенні другий фрагмент. Перша предикативна одиниця має всі ознаки семантико-синтаксичної самостійності: Ось чому я гадаю, що інтерес кінематографістів до роману "І довше віку триває день" віділлється в таку ж глибоку екранну оповідь лише в тому разі, якщо збереже айтматовську сув’язь часів. Друга частина опиняється вже за межами цього речення, вона містить роз’яснення з приводу того, що іменується айтматовською сув’яззю часів. Це поняття належить до сфери індивідуального світовідчуття художника слова, воно виникло на певному ступені абстракції й увібрало в себе осмислення об’ємного змісту. Тобто за невеликим мовним знаком, словосполученням, стоїть складний, об’ємний мислений зміст, який, звичайно, присутній у свідомості того, хто пише (промовляє), і який визначає дальше розгортання тексту. Поповнення другого речення з урахуванням сказаного могло б, наприклад, дати такий варіант: Своєрідністю цього зв’язку (айтматовська сув’язь часів) є об’єднання форм художнього світовідчуття, починаючи від легенд І до космічного погляду на героїв. У тексті ж цей зміст представлений тільки часточкою форми: від легенд до космічного погляду на героїв. Тому не в усіх випадках самостійність аналізованого речення перевіряється шляхом простого підставляння компонентів із попереднього речення. В таких більш складних ситуаціях важливо з’ясувати контекстуальну закономірність нового повідомлення, рух, переходи змістів, розчленованість нової побудови на окремі змісти, підкріплювану інтонаційно-пунктуаційними засобами. Так, якщо в розглядуваному прикладі анулювати тире, змінити інтонацію, виключивши її завершальний елемент після слів айтматовська сув’язь часів, то утвориться єдине найменування айтматовська сув’язь часів від легенд до космічного погляду на героїв. Відбувається помітна семантико-синтаксична перебудова (від речення - до словосполучення), явно не на користь осмисленості речей, про які мовиться. Тобто таким чином ми порушуємо хід міркувань автора, тоді як виділення самостійної предикативної одиниці узгоджується з логікою викладу.

Обсяг відокремленої конструкції, природно, має певне значення у з’ясуванні того, чи не є ця конструкція окремим самостійним реченням, та все ж цей аспект не основний. Головне - виявлення функціонально-змістової самостійності цього звороту й навіть слова. В книзі "Речення і його відношення до мови та мовлення" В.О.Зв’ягінцев слушно підкреслює, що представником думки у мові є смисл. Із цього погляду "зміст є ознакою речення, - якщо зміст наявний у послідовності слів і навіть в одному слові, є й речення, якщо немає змісту, то немає й речення”[48].

Ця закономірність підтверджується тими випадками, коли в синтаксичній побудові відокремлюються слово або словосполучення, яке, здавалося б, є компонентом звичайного лінійного розширення речення. І в той же час він підкреслено обмежений (із допомогою тире, наприклад) від основної частини. Цей ком-позиційно-інтонаційний розрив створює нове змістове членування: перша частина осмислюється як самостійне повідомлення, затим самостійним постає й відокремлений компонент, бо з його допомогою виражається зміст, що базується на змісті першого, але обертає його вже в новий змістовий аспект. Розглянемо приклади: Сумніви переймали. Чи має право писати? Що до цієї історії іншим? А чи вона потрібна - як чужий досвід, хай і тяжкий, як урок?; Корабель доставив у Гавр 142 кубометри сибірської модрини - для відновлювальних робіт; Велика відповідальність тих, хто жив поряд, - відповідальність перед людьми, перед часом. Маліка Сабірова належить не тільки своїй сім’ї, вона - частина спільного духовного багатства. Не можна про це забувати - нікому; Актор виростає з уміння трудитися - не з-під палиці, не за наказом, не з необхідності - з внутрішньої потреби своєї; Життя випробовує нас екстремальними ситуаціями, так само як і звичайним побутом. Іноді ми не витримуємо одного, іноді - іншого. А люди повинні залишатися людьми - за всіх ситуацій. В імя тих, кого ми любимо або любили. В ім’я їхніх і наших ідеалів. Не підмінюючи цінностей справжніх і вічних минущими.

У наведених фрагментах є конструктивно можливим сполучення елементів у цілісні побудови, що не виявляють перервності в змістових зв’язках і відношеннях: вона потрібна як чужий досвід; корабель доставив у Гавр 142 кубометри сибірської модрини для відновлювальних робіт; Не можна про це забувати нікому; Актор виростає з уміння трудитися не з-під палиці, не за наказом, не з необхідності - з внутрішньої потреби своєї; А люди повинні залишатися людьми за всіх ситуацій.

Розчленування конструкції створює нове співвідношення змістів, а значить, перетворюється й форма: кожна частина набуває ознак предикативності. В першому фрагменті (III фраза) одна предикативна одиниця виражає запит інформації про необхідність ознайомлення читачів з історією, яку хоче оповісти автор, друга одиниця містить з’ясування мети цього ознайомлення (вона потрібна як чужий досвід). У другому фрагменті спершу повідомляється факт доставки у Гавр сибірської модрини, потім - звертається увага, що потрібен цей матеріал для відновлювальних робіт. Третій фрагмент (III фраза): перша предикативна одиниця містить судження про щось принципово важливе, друга говорить про те, що забуття це непростиме нікому. Думка, висловлена в другому реченні, суттєва для даного тексту, оскільки мовиться як про певну нетактовність стосовно того, що пов’язане з пам’яттю про відому балерину Маліку Сабірову, виявили її ж рідні. В четвертому фрагменті перша предикативна одиниця містить судження про основні закономірності становища актора (вміння трудитися) , в другій - розкривається сам характер уміння трудитися (й трудитися треба не з-під палиці, не за наказом, не з необхідності з внутрішньої потреби своєї). П’ятий фрагмент (III фраза): перше речення виражає судження про те, що має бути завжди властиве людям, друге містить повідомлення про важливу деталь, яка стосується цієї характеристики (їй це має бути властиве за всіх ситуацій). Виділеність елемента за всіх ситуацій зумовлена ще й тим, що раніше мовилося, як життя випробовує нас екстремальними ситуаціями - таким чином підтримується значущість певної смислової лінії. Цей фрагмент містить також іще компоненти, подібні до тих, про які зараз було сказано, але оформлені вони вже окремі фрази: В ім’я тих, кого ми любимо чи любили; В Ім’я їхніх і наших ідеалів. Їх теж можна було б приєднати до складуі одного речення, але спостережене відмежування свідчить про необхідність саме такого розподілу змістів, формування самостійності одиниць у певному змістовому аспекті (в ім’я чого це необхідно).

Завершуючи цю частину, ми хотіли б підкреслити, що відокремлені компоненти являють собою особливу форму вираження змісту, властивого реченню. Ці дуже компактні конструкції, що перебувають у тісному граматичному зв’язку з сусідніми предикативними одиницями, здатні проте виступати в ролі аналогів речення. Такими можливостями наділені відокремлені конструкції, що перебувають у постпозиції щодо опорних змістових елементів і слугують для повідомлення додаткових даних, які, стосуються цих елементів. У конкретних умовах можливе досягнення багатоманітного змістового варіювання, пов’язаного з уживанням відокремлених компонентів -- різних за обсягом, ступенем виділеності, а також пов’язаності зі змістовими уривками, до яких вони приєднуються. Це дуже гнучкі, лаконічні засоби, які беруть участь у формуванні фразових висловлювань як. стиснутих, згорнутих структурних синонімів стосовно типових структур речення.

Вставні і вставлені конструкції у ролі предикативних одиниць

Постановка проблеми з.містової самостійності в тексті досить закономірна стосовно вставних і вставлених конструкцій, які, за словами О.М.Пєшковського, мають вигляд чужорідних, "внутрішньо чужих реченню, котре прихистило їх"[49]. Їхня чужорідність полягає "в ізольованості позиції, інтонаційній і граматичній виділеяості в складі речення"[50]. Це створює й певну змістову виділеність таких компонентів, бо, опиняючися за межами граматичної форми речення, вони випадають також із його змістового складу, приєднуючись до нього як додаткові, супровідні змістові засоби.

Ми почнемо зі вставних конструкцій, від яких у першу чергу можна сподіватися прояву цієї самостійності, адже для них є характерним вираження додаткової інформації, супутних зауважень, відомостей щодо основного тексту. В принципі це мають бути обов’язково які-небудь повідомлення, - елементарною побудовою для яких слугує речення. Існує точка зору на вихідну зумовленість і вставних, і вставлених утворів структури речення ("...багато вставлених і вставних слів та сполучень слів сформувалося з речень із різним ступенем утрати предикативності, а деякі є реченнями" [51]

Отже, перше, що ми хочемо зазначити (й це не потребує доведення): окремими, самостійними реченнями є вставлені конструкції, котрі мають форму звичайних речень. Наприклад: Не дочекавшись обіцяної публікації в "Таймс", Деніфер направила цей матеріал до іншого "журналу, де він був надрукований у січневому номері під іронічним заголовком "Оповідь, "надто нудна" для Фліт-стріт" (Фліт-стріт - невелика вуличка в Лондоні, де розташовані редакції ряду газет); "Левова пайка" заслуг у доброму самопочутті належить самим космонавтам. Вони щоденно працюють (я не знаходжу іншого слова) над своїм здоров’ям ; Відвойовані у гірських пустель вогнища та оазиси родючості - а їх тепер тут уже не злічити - законна гордість Нахічевані; Є тут також кіно- й танцювальні зали, багато приміщень для роботи різноманітних самодіяльних художніх колективів (а їх на заводі налічується сьогодні майже 50, шість із яких є народними). У наведених прикладах вставлені конструкції вносяться до складу фрази з допомогою безсполучникового й сурядного сполучникового зв’язку. Ми вже аналізували раніше факти розчленованості складних конструкцій із сурядним, безсполучниковим зв’язком на окремі речення з окремішніми, самостійними змістами. Це тим продуктивніше випливає з характеру вживання вставлених конструкцій, яким притаманна графічна, інтонаційна, змістова в цілому роз’єднаність із основною частиною фразової побудови.

Як відомо, в ролі вставлених можуть виступати й кілька речень, кожне зі своїм самостійним змістом, який природно бере участь у формуванні цілісного змісту вставленої побудови. Звернімо увагу на таку деталь. Нерідко вставлена конструкція виноситься в окрему фразу (що ще більшою мірою свідчить про її змістову самостійність), як, наприклад: А на роль моряка, пасажира поїзда, котрим їде в евакуацію Женя, ми вибрали декоратора Віктора Аверіна (я його запримітив іще на "Зльоті"); Моя сім’я завжди поважала мої рішення (я, між іншим, не роблю похапливих вчинків), а моїх батьків завжди цікавить моє життя тут, і я з нетерпінням очікую можливості запросити їх до себе в гості (мама у мене вже була, і їй дуже сподобалося місто, його жителі).

Дуже поширені також вставлені конструкції, що мають форму підрядних речень. Порівняйте: Й процес формування нової людини сучасного типу йде не шляхом механічного поєднання рис характеру, притаманних різним соціальним групам (як це часом стверджується в деяких наукових працях), а з допомогою дедалі більшого поширення й дедалі глибшого проникнення е суспільну свідомість і суспільну психологію суголосних часові, світоглядних і моральних принципів: Кожний керівник силкується збільшити чисельність персоналу, а якщо такої можливості немає (що трапляється найчастіше), розширити зону обслуговування працівників; Виконане головне завдання - відновлена чисельність тигрів (адже перед війною їх залишилося в усурїйській тайзі не більш як два-три десятки), та на порядок дня постало інше, котре, на жаль, поки ще не усвідомлене: охорона тигра від людини; Якщо рак поговором визнаний хворобою поки що невиліковною (що для багатьох видів раку не відповідає дійсності), то всі інші нездужання лікарі, на думку хворих, зобов’язані виліковувати. Ми дійшли висновку, що в разі, коли підрядне речення посідає відмежовані від головного синтаксичні, змістові позиції, не зливається в єдиному змісті з ним, тобто йде після головного, що має окреме, самостійне значення,, то воно є неповним синсемаитачшш реченням, пов’язаним із провідним реченням текстовими відношеннями. Ця характеристика цілком закономірна шодо вставлених конструкцій, котрі перебувають в ізольованому становищі, мають додатковий змістовий характер. Окрім того, всі вони можуть бути вжиті без підрядного сполучника (це часом стверджується в деяких наукових працях; перед війною їх залишалося в усурійській тайзі не більш як два-три десятки) або підрядні сполучники можуть бути замінені засобами, що нейтралізують підрядний характер (це трапляється найчастіше, а перед війною їх залишалося...) і т.п. Й головне, що всі ці речення виражають нову порівняно зі змістом основного речення суть.

Повідомлення додаткового змісту, що виражається вставленою конструкцією, відбувається шляхом уторгнення в основний зміст, але це вже природна своєрідність мовленнєвих побудов, підпорядковуваних міркуванням, завданням ефективної комунікації - зокрема необхідності своєчасного роз’яснення, доповнення, що полегшує сприйняття, розуміння сказаного.