Синтаксис тексту, Детальна інформація

Сполучники адже,(і) ось чому,(і) тому, і через те, а тому й, тобто, а саме, наприклад, приміром, так, зокрема використовуються лише (й саме) для зв’язку речень, бо вони слугують для переходу, переключення на нове повідомлення - пояснювальне, конкретизуюче, аргументуюче, зумовлене чимось. Порівняйте: Людям найрізноманітніших смаків і літературних уподобань дорогий і близький образ поета... Ось чому з незмінним інтересом сприймали читачі й окремі мемуарні публікації, й збірники, які відтворювали, за свідченнями сучасників, живу постать поета; Поняття "хазяїн" утратило свій першородний зміст. Аджебути хазяїном означає не тільки володіти, бути власником, а й відповідати за право володіння. У наведених прикладах спостерігається вживання інтегративно-характеризувальних сполучників і сполучних слів. Вони слугують для зв’зку речень перебуваючи на межі між ними. Крім того, ці сполучникові засоби підказують, якою є спрямованість формування відношень, до якого предмета мовлення здійснюється перехід: ось чому, тому, а тому вказують на зумовлений чимось результат, наслідок; а саме - пояснення; адже - пояснення причини; наприклад - підтвердження чогось, якогось міркування, або як засіб конкретизації.

У ролі таких же засобів можуть виступати й цілі речення: річ у тому, що; йдеться про те, що; покажемо це на прикладі; ось наприклад; скажімо; досить сказати, що та ін. Порівняйте: Зате на лижні в горах Адирондак розгорілася затята боротьба. Досить сказати, що вперше в історії лижного спорту чемпіона та срібного призера відділяла одна сота частка секунди; Життя підказує щоразу нові повороти складної теми. Ось приклад: журналісти регулярно проводять на сторінках газети "сільські оперативки".

У ролі засобів зв’язку в газетних текстах активно використовуються також питальні речення: чому? яка причина? в чім справа? що це означає? чим це викликане? яка проблема? навіщо це треба було робити? й т.п. Причому такі поєднувальні речення можуть бути короткими, а можуть бути й значно розгорнутими, але в усіх випадках їх вживання характеризується факультативністю. Порівняйте: І якщо не в кожного з нас є такий портрет під склом, то, я певен, кожен з нас носить дорогий образ (учителя) у своєму серці. І повік носитиме, повік його згадуватиме як у найрадісніші, так і в найтяжчі хвилини свого життя. Чому? А тому, що цей світлий образ завжди кликав нас і кликатиме, як і колись у дитинстві. - До світла. До праці; Весняними вечорами, коли відсиріє від степової вологи земля, голублять душу й серце людини свіжі й ніжні степові запахи й тихо шепочуть трави, облиті сяйвом місяця... І хто зна, хто може підслухати, хто розгадає таємну мову природи, хто скаже, про що шепочуть зелені трави мовчазним чорним могилам? Може, вони повідають про те, як на них зупинялись постоєм козаки, варили саламаху, а кобза дзвеніла в тихе надвечір’я й то рокотала, як грім, то промовляла тихим жалем...

Питальна форма вираження зв’язку активізує мислення читачаі сприяє кращому сприйняттю складного, посилено емоційного змісту. Тому подібні засоби частіше застовуються в художньому мовленні, а також у проблемних статтях, міжнародних оглядах. Питальні речення, виразно передаючи характер відношень між з’єднуваними реченнями, виступають засобами інтегративно-характеристичного зв’язку.

Розглянемо також текстовий зв’язок який називають приєднувальним. Пропонується ширше найменування - корелятивний зв’язок, яке вбирає також поняття приєднувального зв’язку. Його спостерігаємо в тих випадках, коли друге речення, що зазнає дії компресії й тому є неповним, тісно приєднується до попереднього завдяки пристосуванню до його складу, встановленню співвіднесеності форми елемента (елементів) другого речення з елементами першого.

За корелятивного зв’язку бачимо таку співвіднесеність елементів з’єднаних речень або складу першого речення з елементами другого, яка зовні схожа на співвіднесеність елементів простого та складнопідрядного речень і проявляється у відповідних видах зв’язку - узгодженні, приляганні, керуванні, детермінант-ному зв’язку. Це відбувається тому, що випускається елемент ланцюгового зв’язку в другому реченні, а та частина, що залишилася, "пристосовується" до того елемента першого речення, який слугує для побудови поєднання речень: І мені цей музей дав багато цінного. Перш за все - наштовхнув на думку створити Товариство охорони пам’яток української культури. І насамперед рідної мови, як найголовнішого пам’ятника культури; Учитель навчив нас писати й читати, перше слово - мати. Потім такі, як земля, сонце, народ, праця; Сирота виростав не тільки без матері, а й без материної могили. Єдине, що лишила Явдоха Дровняк синові, - глухоту й німоту. Та ще - прізвище, яке згодом, коли він стане знаменитим художником, у нього заберуть, замінивши набагато ефективнішим - Криницький. Виділені речення могли б бути в складі попередніх, але їх відокремлення за допомогою сполучникових (і, потім, та ще) й композиційних засобів надає їм нового значення - вони слугують розгортанню тексту на основі попередніх речень. Урахування корелятивного зв’язку дуже важливе для з’ясування, які структурні відношення складаються між реченнями в тексті. Порівняйте: Молодий верхівець їде Чаплинкою. Здалеку впізнають його чаплинські дівчата: Яресько. Отой, що співає гарно. Іде неквапом, погойдуючись...; Тільки було це так давно, що майже все розтануло в далекім мареві часу, як сон, і потонуло. Одна лише Десна зосталася нетлінною у стомленій уяві. Свята чиста ріка моїх дитячих незабутніх літ і мрій; Що є освіта для нинішньої молодої людини? Про це треба говорити саме сьогодні. Коли у вузах спалахують дискусії про самоуправління. Коли стінгазети друкують філософські праці про оновлення школи... В першому фрагменті речення, приєднуване корелятивним зв’язком, виконує функцію розширення, допомагає виділити певну характеристику людини. В другому - формально схожий означувальний компонент є засобом вираження емоційного авторського ставлення. І, нарешті, третій приклад, з використанням сполучників й, коли, вирізняє характерне гики часові, історичні.

Завдяки розглядові корелятивного зв’язку великою мірою з’ясовуються характеристики приєднувального зв’язку, який, гадаємо, є його інтонаційним смисловим різновидом (засобом з’єднання мовних елементів). Якщо в ряді випадків корелятивний зв’язок вирізняється характером, за якого інтонації об’єднуються плавно, то приєднувальний зв’язок - уривчастий, слугує для додання інформації (з допомогою приєднувальних сполучників і, та й, до того ж, більш того, а ще і т.д. або без них), а також для об’єднання з основним реченням залежного неповного, нестача ланок зв’язку в ньому порушує плавну інтонацію, що, в свою чергу, сприяє посиленню в ній "ноток" об’єднання (необхідних для подолання уривчастості).

Наведемо приклад, у якому представлені різновиди приєднувального зв’язку: У дітвори свої газети й журнали, палаци, табори, стадіони. І театри. Власні - юних глядачів". Це фрагмент інформації, присвяченої ювілеєві театру юних глядачів, тому в центрі її змісту - поняття "театр". Тим-то закономірним є парцеляція компонента І театри для його виокремлення з однорідного ряду. Потім ідуть два неповних речення - в одній фразі (Власні - юних глядачів), також шляхом кореляції пов’язані з компонентом попереднього речення I театри.

Є два підходи до осмислення синтаксичного зв’язку в тексті. Перший полягає в тому, що цей зв’язок убачають вираженим із допомогою окремих елементів (лексичних повторів, синонімів, указівних слів, сполучників і т.д.). Поряд із цим висловлюється думка, що зв’язок, пов’язаність v тексті виникає завдяки дії цілого ряду, комплексу засобів, чинників; це передусім логіка викладу, що відображає співвіднесеність явищ дійсності й динаміку їхнього розвитку; це, далі, особлива організація мовних засобів - фонетичних, лексико-семантичних і граматичних, з урахуванням також їхнього функціонально-стилістичного навантаження; це комунікативна спрямованість - відповідність мотивам, цілям та умовам, що привели до виникнення даного тексту; це композиційна структура - послідовність і співмірність частин, котрі сприяють вияву змісту, і т.д. Ось чому слід говорити про два види зв’язку між реченнями: зв’язок конструктивно смислових елементів змісту і зв’язок між цілісним змістом одного й другого речень, який полягає звичайно в зближенні предметів мовлення (тематичної спільності). Такий зв’язок називаємо тематичним. Порівняйте: Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник - будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. Обидва речення повідомляють про суміжні явища в одній сфері, вони передусім пов’язані тематично. Хоч і є компонент, спільний для обох речень - слово мистецтво, - але в другому реченні воно з’являється аж у кінці, досягнення зв’язності повідомлюваного найперше здійснюється за допомогою тематичного зближення. Або ще приклад, у якому теж малопомітними є засоби ланцюгового, паралельного зв’язку (вони, скоріше, асоціативного плану), а основна зв’язувальна функція належить тематичній єдності, змістовій спільності: На розгорнуту книгу снігів спустився вечір і місячний підсмуток. Дорога звісила колії вниз і впала в підсинений полумисок долини, на дно якої хтось висипав пригорщу хат... Картина "вечорового малювання", як називав її автор, складається з компонентів-речень, що відтворюють деталі буття, пройняті часовою й просторовою єдністю.

Тематичний зв’язок речень, що перебувають у відношеннях смислового суміщення, виражений не лише через пряму співвіднесеність змісту речень, що розкривають якусь спільну буттєву спрямованість, а й через взаємодію речень, зміст яких об’єднується і завдяки єдності часового відтинку, етапу, періоду, які охоплюють ряд явищ, котрі належать до одного просторового кола.

Після розгляду типів і засобів зв’язку між реченнями можна переходити до аналізу відношень між ними. Але, перш ніж це зробити, спинимося ще на деяких важливих характеристиках зв’язків між реченнями. Вони можуть бути контактними й дистантними, безпосередніми й опосередкованими. Без урахування яього також важко простежити розвиток відношень між реченнями, виявити межі утворюваних із їхньою допомогою єдностей. Під контактним зв’язком речень розуміємо звязок речень, розташованих безпосередньо поряд, одне за одним. А в тих випадках, коли пов’язані речення розокремлюються іншими, виникає необхідність фіксувати дистантний зв’язок, до речі - поширений у мовних побудовах. Він дає змогу після розвитку однієї смислової лінії речення повернутися до розгортання другої в тих випадках, коли треба досягти більшої ґрунтовності, вичерпності в розкритті тєї чи іншої теми. Розглянемо приклад (фрагмент тексту): Сучасний журналіст - це людина зі смаком і без демагоги. Мені здається, так можна перекласти сучасною мовою відоме визначення "лицар без страху і докору", І ще - компетентний, комунікабельний, здатний на експромт, імпровізацію, цікавий співрозмовник, а головне - такий, що професійно виконує свою справу. Цей фрагмент цікавий тим, що дистантний зв’язок представлений тут дуже виразно - за допомогою приєднання (кореляції), спеціальних інтегративних засобів (і ще). Друге речення, що виражає власне авторські міркування щодо висловленого, роз’єднує перше й третє речення, але, завдячуючі властивості мовлення - підтримувати зв’язок і на відстані, він поновлюється й продовжує діяти. Звичайно, між першим і другим реченнями проявляється контактний зв’язок. Під безпосереднім розуміємо прямий зв’язок двох речень. Опосередкований же являє собою непрямий зв’язок, що виникає між реченнями в результаті послідовного сполучення пар речень, котрі перебувають у безпосередньому зв’язку. Єдність сполучення речень, таким чином, визначається не тільки безпосереднім зв’язком, а й поширеністю опосередкованих зв’язків. Ось приклад, який демонструє безпосередню й опосередковану форми зв’язку: Ще з пелюшок дитину привчали любити й шанувати хліб. Будь-яке свято чи обряд не обходилися без паляниці. Народжувалася дитина - йшли з хлібом, виряджали сина в далеку дорогу - і мати ув’язувала в рушник житній окраєць, справляли весілля чи будували хату - неодмінно приходили з книшем. Дорогих гостей також зустрічали хлібом і сіллю. У наведеному складному синтаксичному цілому між першим і другим, другим і третім, другим і четвертим, третім і четвертим реченнями існує безпосередній зв’язок, але, наприклад, перше й третє, перше й четверте речення теж перебувають у зв’язку, хоч. на відміну від згаданого, це вже зв’язок опосередкований.

Контекстуальні відношення речень

Як уже зазначалося, поняття відношень між реченнями осмислюється як їхня функціонально-смислова залежність, взаємозумовленість, що виявляється в процесі формування текстової єдності. Висловлено міркування про деякі відношення, котрі складаються всередині текстових єдностей. Так, описуючи прозаїчну строфу, Г.Я. Солганик виокремлює такі компоненти та їхні відношення: "Зачин, який містить початок думки, що формулює її тему, середню частину - розвиток думки, теми й кінцівку - своєрідну синтаксичну (композиційну) крапку, яка підсумовує мікротему строфи й підкреслює це не тільки у смисловому, але й у синтаксичному відношенні"[61]. В структурі радіоінформацій фіксується відношення двох частин: одна містить власне інформацію, друга - її тлумачення, інтерпретацію. Подібне осмислення характеризує виділення предикативно-релятивних комплексів (Т.І.Баталова) і фрагмента (Г.Я.Солганик). Будова логеми, описаної в дослідженні О.О.Нечаєвої, дається з точки зору відображення в мовній побудові процесів мислення та відношень (синхронні, діахронні, причинно-наслідкові).

Звичайно, завдання полягає в тому, щоб подати цілісну систему відношень між реченнями в публіцистичному мовленні й відповідний характер утворюваних на цій основі складних синтаксичних цілих. Такий підхід передбачає фронтальний розгляд поєднуваності речень у тексті. Вирішення цього завдання можливе за умови здійснення контекстуального аналізу смислу, функцій речень, урахування зв’язків, що сприяють формуванню відношень.

1. Супровідні відношення речень. У тексті є речення, наділені більшою самостійністю в порівнянні з іншими й, природно, речення несамостійні, сприймані у зв’язку з іншими.

Аналіз зв’язків між реченнями показує, що їх поєднання часто здійснюється таким чином: до базового, опорного речення приєднується те, що розвивається на його основі, залежне від нього. Це речення перебуває в супровідних відношеннях із базовим, бо, начебто супутнє йому, супроводжує його. Поняття опорного речення не передбачає обов’язкової його незалежності. Здебільшого незалежне речення являє собою початкове, вихідне повідомлення за темою (або про її окремий аспект) мовного утворення, комунікативного акта. Формування названого поєднання речень дістало назву розгортання, яке "полягає в тому, що кожне з основних понять, котрі утворюють тезу, піддається розглядові й аналізу (визначається, пояснюється, мотивується, підкріплюється фактичним матеріалом, зазнає експресивного посилення)"[62]. Таке розуміння розгортання потребує певного уточнення: не тільки поняття, а й у цілому опорне речення, котре виражає якусь думку, може піддаватися "розглядові й аналізу", крім того, розгортання тих чи інших компонентів залежить від міркувань комунікативної доцільності й не в усіх випадках обов’язкове.

Відношення базових, опорних речень до залежних полягає в тому, що вони створюють грунт для цих речень, є вихідними для їх формування. І допоки нанизуються одне за одним речення, що перебувають у контактних і дистантних, безпосередніх та опосередкованих зв’язках із якимось опорним реченням, усі вони залежать від нього, підпорядковані йому. Та, звичайно, це підпорядкування відмінне від підлеглості підрядних речень головному. Адже залежні, підпорядковані речення слугують і своєрідному продовженню, розвиткові складу опорних речень, і роз’ясненню, аргументації їхнього змісту, прояву ставлення до висловлюваного і т.д. Тобто поряд із основним повідомленням у мовленні чи тексті з’являються інші, похідні від нього повідомлення, мета яких краще донесення інформації, активний вплив на того, хто її сприймає, вияв авторського ставлення до повідомлюваного. Це реальні факти комунікативного процесу: носії мови прагнуть ефективного, результативного спілкування, звичайно не можуть бути байдужими до того, про що йдеться, й т.п. У мові засобів масової інформації це активне начало спілкування особливо необхідне, важливе, бо виступи журналістів мають бути зрозумілими, переконливими, давати соціальну орієнтацію водночас великому колу споживачів інформації.

Розглянемо спостережувані в тексті супровідні відношення між реченнями.

1.1. Залежні речення вживаються для розширення інформації про компоненти опорного речення або про зміст речення в цілому - повідомлення даних, подробиць про те, що властиве, притаманне тим чи іншим об’єктам, про які мовиться в опорному реченні (предмети, дії, факти її т.п.), що становить ті або інші сторони їхнього існування. Це дає змогу ширше, докладніше, повніше поінформувати про поняття, наведені в опорному реченні, чи про його зміст загалом. Для вияву цих відношень особливо характерний ланцюговий зв’язок, оскільки дальшому розвиткові піддається певний компонент опорного речення - він або те, що його стосується, стають об’єктом розгляду в залежному реченні. Ланцюговий зв’язок здійснюється тут найповніше з допомогою всіх доступних йому засобів:

а)використовується повтор; Лімфоцити поділяються на два типи: Б і Т. Б-лімфоцити виробляють спеціальні білки-антитіла, спрямовані проти мікробів, вірусів або отрут. Т-лімфоцити народжуються в особливому органі - тимусі, таємничу функцію якого вдалося розкрити зовсім недавно".

б) вживаються синоніми, перифрази, родові поняття: В усіх районних аптеках області виділені спеціалізовані автомашини для доставки медикаментів трудівникам відгінних пасовищ і землеробам віддалених масивів. У найбільших тваринницьких районах пересувні аптеки бувають у чабанів не рідше якраз на місяць, а в дні перегону худоби за сотні кілометрів із зимових пасовищ на літні й назад супроводжують їх у дорозі".

в) застосовуються вказівно-замінювальні слова (він, вона, воно, вони в називному та непрямих відмінках, з предметним і присвійним значенням - його, їхній; тут, звідси, де, сюди, коли, котрий що). Наприклад: Створено Карпатський державний природний парк. Він розташований в Івано-Франківській області. Його площа сягає за 47 тисяч гектарів.

1.2. Залежні речення також пояснюють опорне речення, в змісті якого помітна нечіткість, недомовка. Це пояснюється характером інформації, повідомлюваної в опорному реченні - або в ньому містяться малознайомі поняття, що потребують тлумачення, або йдеться про те, що може викликати запитання у того, хто дістав інформацію (чому це сталося? чим не пояснюється? як це слід розуміти? й т. ін.), або ж викладові спеціально надається забарвлення інтригуючої нез’ясованості, аби привернути більшу увагу читача. Розгляньмо фрагмент: У досягненні ефективності виробництва КВС (конструкторський відділ стандартизації) - дуже важлива ланка. Biд неї залежить, зокрема, щоб, будуючи літаки, ми не винаходили велосипед. Поясню. Літак - найхитромудріший виріб із багатьох тисяч вузлів і деталей. Можна винаходити їх наново без кінця, а можна й уніфікувати. Саме заради цієї, доброї справи її здійснює КВС так званий норконтроль розроблюваної документації. Тобто коли для якоїсь ідеї конструкторів раптом виникла потреба освоєння наново великої кількості нормалей (болтів, шайб, гайок і так далі), то КВС, виучивши креслення, повинен підказати, як із вигодою скористатися нормалями, вже виготовлюваними серійно".

Цей фрагмент насичений поясненнями, органічне введення яких свідчить про їхню важливість для зрозумілого викладу того, що може утруднити сприйняття інформації. Розшифровується зміст уживаної героєм нарису абревіатури КВС, потім розтлумачується зміст другого речення, в якому образно-фразеологічна форма висловлювання (не винаходили велосипед) не розкриває конкретного смислу. Перехід до цього роз’ясненя здійснюється за допомогою однослівного речення Поясню що виконує інтегра-тивно-характеризуючу функцію, а потім те підкріплюється сполучниковим компонентом Тобто, що також приєднує одне з наступних речень.

Для створення відношень пояснювання використовується також ланцюговий, тематичний зв’язки. В смисловому центрі пояснювального речення може міститися поняття, з яким у попередньому реченні пов’язана певна неясність. Порівняйте: Ялинку ми запозичили пізніше зі скандинавських країн. А для українців традиційним с дідух. Це останній снопик або пучечок колосків з поля, зібраних наприкінці жнив, так званий "обжинок". Його освячували в церкві на Спаса чи Маковія, зберігали в коморі, на горищі, а перед Різдвом уносили в хату. Коли ж того чи іншого пояснення вимагай зміст речення в цілому, то відповідно наступне речення теж слугує для цього, й між ними існує передусім змістовий, тобто тематичний зв’язок. Як, наприклад, у такому випадку: Найбільше клопотів прибавлялося в косовицю. Сіно потрібно було перетрусити, висушити, покласти в копички, обгородити, щоб ні звір, ні вітер не порозруйнував, щоб дощами не позатікали. Нерідко в цій ситуації основне речення має певний узагальнений характер, і виникає потреба в уточненні, поясненні того, що саме конкретно мається на увазі. В наведеному прикладі теж відчувається це смислове узагальнення, та більш помітне воно в іншому фрагменті: 1655 року Богун уписав ще одну героїчну сторінку в історію визвольної війни, керуючи обороною Умані, яку не вдалося взяти полякам. Він так укріпив цю фортецю, що польські воєначальники порівнювали її з голландською Бредою, котра вважалася тоді зразком військово-інженерної майстерності. Узагальнення вписав ще одну героїчну сторінку в історію визвольної війни має бути розкритим через конкретні факти, про які саме й повідомляється в наступному - пояснювальному реченні.

Дуже важливо розуміти необхідність уведення в текст пояснювальних речень, щоб не виникало ніяких перешкод для його сприйняття, розуміння, осмислення. Це особливо стосується публіцистичного, наукового стилів, у яких смислова визначеність є одним з основних принципів викладу.

1.3. Залежні речення аргументують, тобто слугують для підтвердження, обгрунтування судження, висловленого в опорному реченні. Відношення, що складаються між реченнями, виразно передаються тематичним зв’язком: опорне речення містить аналітичне ствердження, яке виражає погляд на щось, думку про щось, а залежне повідомлення про факти, котрі свідчать про правомірність такого судження. Це дуже сильний тематичний зв’язок, у публіцистичних текстах він реалізується часто, бо в ряді випадків уживання неарі ументованнх суджень, що виражають нову або не загальновідому точку зору, можуть бути сприйняті як непереконливі, а названі відношення, завдяки їхній явній передбачуваності, можуть не характеризуватися сполучниковими засобами. Порівняйте: Міцнішають творчі зв’язки вищої школи з виробництвом. Зростає число базових кафедр інженерних вузів у великих промислових об’єднаннях. Укладаються довгострокові угоди про науково-технічніу співдружність із підприємствами. За прямими замовленнями заводів та НДІ вузи в чимраз більшому обсязі здійснюють важливі госпдо-говірні дослідження. Створюються дедалі сприятливіші умови для прилучення вихованців вищої школи до їхньої майбутньої роботи; В тому, що наше господарство - одне з провідних у Подільскому районі (здали державі ’5007 тонн м’яса та 6429 тонн молока) є велика заслуга й молодих; А ось що є беззаперечним (записано в літописі): висадка на узбережжя успішно застосовувалася й у Стародівній Русі. Князь Олег з дружиною славетно десантувався піп Константинополем іще в 907 році.

У цих фрагментах аргументуються судження - Міцнішають творчі зв’язки вашої школи з виробництвом; наше господарство - одне з провідних у Подільському районі (входить до складу цілісного речення В тому... є велика заслуга молодих); А ось щю беззаперечно; висадка на узбережжя успішно застосовувалася й у Стародавній Русі. Речення аргументи містяться в окремих фразах (перший і третій фиагмент) й в одній фразі - в цьому випадку вони оформлені як вставні, бо приєднуються всередині речення, з яким зв’язані (другий фрагмент). Речень-аргументів може бути кілька (див. перший фрагмент). До них можуть приєднуватися також залежні від них речення, що надає доказові поглибленого, розгорнутого характеру; деталізована, об’ємна аргументація, виражена не тільки одним реченням, а й поєднанням речень, використовується в проблемних статтях, матеріалах, присвячених питанням міжнародної політики.

Речення -аргументи приєднують до тих, котрі їх стосуються, також із допомогою сполучникових засобів (так, наприклад, приміром, ось наприклад, скажімо, про це свідчить, наочне підтвердження цього, підтвердженням цьому можуть служити й т.ін.), які підкреслюють, підсилюють вираженість відношень, що склалися.

1.4. Залежними реченнями користуються для коментування опорного речення. Такі відношення особливо притаманні інформаційному текстові. При ньому опорне речення може виражати різноманітний зміст повідомлення про подію, якісь дії, стан, справ, судження про подію, якісь дії, стан справ, судження про що-небудь і т.д. В реченні-коментарі даються роз’яснення, тлумачення або оцінка (інтерпретація) того, про то повідомляється - окремих поняті) або змісту в цілому. На відміну від пояснення, спрямованого на зняття, ліквідацію неясності в тексті, коментар являє собою вибіркові роз’яснення, що даються автором для кращого розуміння суті, характеру фактів, явищ, предметів. Звичайно, для коментування вибираються суттєві аспекти повідомлюваного, які викликають суспільний інтерес, мають вагоме значення. Тому важко переоцінити важливу роль коментування для глибокого осмислення фактів дійсності, формування громадської думки. Коментуючи, автор відповідає на багато питань, пов’язаних із повідомлюваним: як це слід розуміти, поціновувати; що являє собою хто-що-небудь; що є характерним для чого-небудь; яка суть чого-небудь; які роль, значення, цінність, необхідність чого-небудь і т.д.