Текст як основа мовленнєвої діяльності, Детальна інформація

Досліджується функціонування тексту в комунікації.

Наукова новизна нашої роботи: визначення необхідності тексту в процесі мовленнєвої діяльності та зв’язаних з цим проблем.

Актуальність роботи: аналіз цілого ряду задач таких як, вербальний вплив на людину в процесі навчання іноземної мови, вивчення функціонування тексту в процесі міжособистісної, масової та чоловіко-машинної комунікації.

Практичне використання – робота може бути використана на спецкурсах, під час підготовки до семінарських занять у вищих навчальних закладах, як методичний довідник для підготовки педагогів.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, чотирьох підрозділів, висновків, бібліографії.

Розділ I. Особливості тексту

1.1.Цільовий аналіз тексту

Ціленаправлене приєднання до смислової інформації, яка вміщена в текстах (мовленнєвих повідомленнях), складає, по суті, основу процеса навчання. Тексти дають нам знання, соціальні цінності і норми, спектр різноманітних вражень (включаючи і художні), які накопичені людьми в процесі практичної та теоретичної діяльності. Ці знання (з області науки і техніки, мистецтва та літератури, ідеології та політики, так як і знання побутового характера) необхідні людині для участі в соціальному житті, для спільної з іншими людьми цілеспрямованої соціальної діяльності.

Саме через це, є суттєвим часто ігноруючий спеціалістами з методики викладання різних дисцеплін та самими викладачами питання про те, наскільки точно (а д е к в а т н о) сприймає та інтерпретує той, хто навчається смислову інформацію, яка знаходиться в текстах усного та письмового мовлення, яке місце відвів він кожному конкретному тексту в загальній системі своїх знань та уявлень про навколишній світ. Чи ввійдуть отримані знання в картину світа, яка сформована у свідомості індивіда, займаючи в ній відповідне місце, чи так й залишаться уривками розрізнених відомостей, отриманих на різних етапах навчання? Від цього нерідко залежить, чи бути людині дійсно освідченою (навіть, якщо він багато чого забуде) чи стати дилітантом в багатьох запитаннях (включаючи й обрану ним професію).

Смислова інформація складає зміст текста. Разом з тим загальне розуміння змісту мовленнєвого повідомлення зовсім не свідчить про те, що названа інформація інтерпретована адекватно. Щоб пояснити цю думку, зупинимось на на тому, що таке ”семантико-смислова структура” текста.

В тексті (мовленнєвому повідомленні), який породжується в процесі й для мети спілкування, закладена програма з його створення, а значить з осмислення (переосмислення) в процесі спілкування. На відміну від мови як системи чи мислення як відкритого, синтагматично розкриваючого, лінійного потоку, саме в тексті (повідомленні), який породжується й використовується в комунікативно-пізнавальній діяльності, наглядно представлена вся структура названої діяльності у всій її мотивації та цілеспрямованості. Саме через це, вірна орієнтація в змістовній структурі текста можлива лише при адекватній орієнтації в тому, що є основним мотивом повідомлення, і відповідно – надзадачею та безпосередньою змістовною метою. У зв’язку з цим досить суттєва роль концепторної організації текста (“текстової комбінаторики”), яка несе велику міру віповідальності за можливі розбіжності в процесі інтерпретації.

Представляється вкрай невдалою точка зору на текстуальні відношення як синтагматичні, чи ”лінійні логічні відношення, які встановлюються між словами безпосередньо при їх використанні втексті й об’єднують ці слова в словосполучення та речення (вирази)”. Зовсім непродуктивний, цей підхід став по суті вихідним постулатом не лише інформатики, але й, що набагато гірше, методики навчання.

Текстуальні відношення – це, перш за все, ієрархічні семантико-смислові відношення. У всякій ієрархії є крапка відліку. Вона і є критерієм, який визначає місце того чи іншого рівня в ієрархічній струкрурі. Для текста (мовленнєвого повідомлення), незалежно від трактування поняття “текст”, це, в першу чергу, критерій осмисленності. Для текста, який трактується як мотивована діяльна семантико-смислова структура, - це осмисленність по відношенні до “надзадачі” чи безпосередньої змістовної мети спілкування, яка обумовила породженнясаме даного, а не якогось іншого текста.

Іншими словами, смисловим “ фокусом” змістовної, чи, точніше, семантико-смислової, структури текста є основний комунікативний намір його автора. Предмет чи тема повідомлення другорядні. Вони – лише матеріал, на основі якого досягається та чи інша мета спілкування (хоча можливе й співпадання мети з предметом повідомлення, перетворення останнього в самоціль). Що ж стосується засобів (мовних конструкцій), то їх роль – це роль інструментів діяльності. Ті засоби, якими ми володієм в кожний даний момент спілкування, хоча, й відобразяться на результатах комунікативної діяльності, проте не зупинять її, не “зламають” механізм цілепоглинання. Вибрані засоби можуть або сприяти, або перешкоджати реалізації мети спілкування в тексті. В першому випадку ми маємо справу з адекватними, а в другому – з неадекватними комунікативній задумці мовними засобами.

Таким чином, т е к с т - це, перш за все, складна комунікативна одиниця найбільш високого порядку, яка являє собою праобраз, продукт та предмет комунікативно-пізнавальної діяльності. Текст представляє собою систему смислових одиниць різної степені складності й значимості (з точки зору досягнення мети названої діяльності), функціонально (тобто для даної конкретної мети) об’єднанних в єдину семантико-смислову структуру загальною концепцією (задумом). Кожна з цих одиниць (елементів) сама по собі несла б інформацію, якісно відмінну від тієї, яку вона заключає в тексті, якби не була включена в деяку систему комбінаторних зв’язків, підвласну, з одного боку, названій концепції, а з іншої – логіці розвертання текста (повідомлення).

Смислова інтерпретація текста може бути адекватною та неадекватною. Рахувати інтерпретацію текста адекватною можна лише у випадку адекватного тлумачення задуму комунікатора, тлумачення його основної ідеї (концепції) реципієнтом. Інтерпретаціонні характеристики текста, тобто ті його якості, які спричиняють (чи зашкоджають) адекватному тлумаченню, обумовлюють ту чи іншу міру інформативності текста. Інформативність характеризує не абсолютну кількість інформації в тексті, не загальну його “інформаційну насиченість”, а лише ту інформацію, яка, швидше всього, стане достоянням його рецепієнтів.

І так, оцінкою інформативності текста служить міра адекватності інтерпретації задуму, мети, основної ідеї повідомлення.

Інформативність текста в даному розумінні – один із факторів ефктивності смислового сприйняття повідомлень.

Вміння інтерпретувати смислову інформацію текста потрібно ввести в контроль знань тих, хто навчається, підтверджуючи тим самим і точку зору, що оцінювати потрібно не стільки вміння використовувати цю знакову систему в процесі оперування елементами на смисловому рівні, при породженні та інтерпретації мовних повідомлень.

Навчати потрібно спілкуванню як діяльності, а не граматичному аналізу лінгвістичних конструкцій, не семантиці окремих мовних елементів, а вмінню оперувати ними, вводячи їх в адекватні цілям спілкування смислові зв’язки.

Розділ II. Текст як основна одиниця мовленнєвої діяльності

2.1. Диференціація текстів за формами спілкування

Сучасний рівень розвитку та взаємопроникнення текстами. наук (психології, психолінгвістики, лінгвістики та інших) робить можливим інтерпретувати текст з різних точок зору, а також створити про нього диференційоване і комплексне уявлення з метою вибору раціональних й ефективних методів та прийомів роботи з учбовими.

Основним засобом вивчення іноземної мови є звукові та друковані тексти, матеріалізуючі мовлення в звуках та в графіці. Індивідуальна характеристика текста знаходиться в прямій залежності від форм спілкування, які в свою чергу, визначаються мотивами комунікації, умовами протікання мовленнєвої діяльності та взаємовідношенням комунікантів в часі та просторі. Усний діалог, усний монолог й письмовий монолог, таким чином, складають три форми моного спілкування, які втілюються в чотирьох основних видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні, мовленні, читанні та письмі. Усний діалог та усний монолог здійснюється при мовленні і при аудіюванні комунікантів. Текст діалога і монолога як мовленнєвого повідомлення різний, так як визначається умовами протікання відповідних мовленнєвих дій.

Письмовий монолог передбачає письмо як вираження думок і читання як проникнення в зміст і задум автора. Письмовий монолог як мовленнєве повідомлення має також свою власну характеристику. Зміст і форма звукового і друкованого текста визначається тим, хто, кому й навіщо говорить чи пише.

Переробка сприймаючого на слух чи при читанні текста визначається цілевою направленністю реципієнта, його намірами задовільнити свої потреби: пізнавальні, професіональні, світоспоглядаючі, етичні, естетичні. Форми мовленнєвого спілкування знаходяться в нерозривному зв’язку з способами вираження думок (опис, повість, пояснення, аргументація), вибір яких диктується мотиваційною направленністю мовлення.

Текст – продукт мовленнєвої, творчої діяльності людини, результат напруження його духовних і фізичних сил. Текст може бути зафіксований в рукописі, в друкованому виданні, в феромагнітному і дисковому записі. Він може і не бути зафіксований в механічному записі, а будучи у звуковій формі, може лише сприйматися на слух.

Для того, хто говорить і хто пише текст є мовною формою вираження думок, для того, хто слухає і хто читає текст – мовна форма розпізнання думок. Термін текст не є єдиним. В тому ж значенні використовуються також терміни мовленнєве повідомлення, мовленнєве говоріння. В даній роботі термін мовленнєве повідомлення рівний за значенням терміну текст і використовується при висвітленні теми з точки зору психолінгвістики.

Повне уявлення про текст може бути створено в результаті вивчення процеса мовленнєвого спілкування і його складників чи компонентів.

Мовленнєве спілкування як процес представляє собою, з однієї сторони, вираження думок, а зіншої – розпізнання їх. Степінь розуміння думок при спілкуванні залежить від того, наскільки наближаються між собою ціль і результат мовленнєвої діяльності. Це, в свою чергу, залежить від взаємодії всіх компонентів моленнєвого спілкування: ситуації спілкування, відправника мовлення, отримувача мовлення, умов протікання мовленнєвої діяльності і власне мовленнєвого повідомлення.