Доведення і спростування: способи аргументації, Детальна інформація

Завершується твір уявним звертанням героя до композитора, в якому пояснюється, що в його вальсі немає ні вітру, ні саней, ні коня. Однак, обізнаний з життям Шопена, який до смерті тужив за своєю Польщею і пережив розрив з коханою – відомою французькою письменницею Жорж Занд (псевдонім Аврори Дюпен), Рильський обгрунтовує можливість змальованої у вірші картини. Нехай ті “коханки дві, однаково жорстокі”, навіяли “той ніжний вихор звуків”, але ліричний герой має право на “свій сон”, свою уявну картину. За це він висловлює композиторові свою вдячність і любов.

У поезії “Шопен” немає рим. Такий вірш називається білим. Найчастіше білий вірш застосовується в п’єсах, де він наближає діалоги до живої розмовної мови, зберігаючи властивості виразної, емоційної мови поезії.

Вільніше дихнулося поетові під час короткочасної “хрущовської відлиги”. У книжках другої половини 50 –початку 60-х років читачі зустрілись знову із справжнім Рильським – поетом Добра і Краси, великим життєлюбом і гуманістом.

Збірка “ТРОЯНДИ І ВИНОГРАД”(1957) була однією з тих поетичних книжок, які відкривали новий період у розвитку всієї української літератури. Вся вона осяяла світлом, що характеризувало лірику “Синьої далечіні”, кращі твори Рильського неокласицистичного стану і його творчості. Через символічні образи троянд і винограду глибоко й поетично розкрито радість повнокровного буття людини, мудро показано, в чому полягає смисл, глибина її щастя. Збірка “Троянди і виноград” сприймається як натхненна пісня про красу мистецтва і природи, про творчу працю. Праця не з примусу, а за покликом серця приносить моральне задоволення і щастя в житті, робить його цілеспрямованим:

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

І музику палку, що ніжне серце тисне.

У щастя людського два крила:

Троянди й виноград – красиве і корисне.

>

o

„

^„

Ці деталі готують філософський, правда, не позбавлений і світлої іронії, висновок поета:

Отак подивишся – і серце аж замре,

А надто як воно уже, на жаль, старе –

Чи то підтоптане… держімо у секреті,

Чому ми, друже мій, цвітне любим третє!

М.Рильський надавав мови великого значення впродовж усієї творчості. Він був надзвичайно вимогливий до мови власних творів, невтомно працював над збагаченням свого поетичного словника. Поет закликав своїх сучасників боротися за чистоту і збагачення української мови. Прикладом такого звернення є вірш “Мова”, в якому поет з великою ніжністю і любов’ю говорить про мову. Вона звучить для поета як пісня океану. Мова рідного народу глибока у своїй мудрості.

Як тонкий знавець мовних проблем, М.Рильський вважає, що у народу, його поезії, розмовній мові треба шукати джерела нового наповнення літературної мови:

…Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово – це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

Мова українського народу – самобутнє і неповторне явище. Обов’язок кожного митця турбуватися про її долю, удосконалювати й збагачувати:

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян. Чистіша від сльози. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

Своєю творчість М.Рильський подав гідний приклад турботи про удосконалення мови. І в оригінальній поезії, і у перекладах численних зарубіжних авторів, він збагачував українську мову власними новаторствами, розширював її синтаксичні можливості.