Доведення і спростування: способи аргументації, Детальна інформація

Я все ж тебе люблю.

Закоханість юнака така сильна, що позбутися він її не може, і не хоче.

Про перше справжнє кохання 19-річного юнака згадуватиме Рильський і перед Великою Вітчизняною війною, і в роки війни. Пам’ять про почуття до дівчини на ім’я Ліда з берегів Росії, з міста Корсуня, він зберіг на все життя. У жовтні 1939році поет присвятив їй вірш “Лист до адресатки”. А в поемі “Мандрівка в молодість” дає оцінку тому щастю, тому справжньому першому коханню.

Лише старіючи, якогось дня у Львові,

В готелі тихому я раптом зрозумів,

Що той гарячий плуг далекої любові

Навіки борозку в душі моїй провів.

Однак в трагічні роки революції, погляди на кохання у молодого Рильського змінюються. З-під почали з’являтися вірші про любов легку і короткочасну, коли розлука для закоханих не є трагедія, і вона не приносить не сліз, і навіть смутку.

Якщо це був раніше болючий процес, то тепер без особливого трепету ліричний герой говорить коханій: “Я піду, і може більше на прийду”, “поцілуй востаннє, обійми востаннє, вміє розставатись той, хто вмів любить”.

Детальна частина кінця кохання поєднується з кінцем буяння природи.

Майже постійно йдеться про розлуку, про кінець любові.

Тихше, тій. Не говори.

Прощавай востаннє.

На життєвому шляху поета почастішали зустрічі з випадковими жінками, навіть продажними. Слова повія і кокетка перестають бути образливими. Так воно було в ті роки, коли політичні діячі “вправлялися в програмах і промовах, коли мішалося “ура” з парадними “калавур”, коли з’явилися повії “в бантиках багрових”. Поет сумує за чистотою і в коханні, і в стосунках між людьми.

У вірші “Фінал” він прощається зі святим і чистим почуттям:

Прощай кохання білокриле,

І сум нічний, і сяйво днів!

Моє поламане вітрило

Жадає волі і вітрів.

Нема вже в поета віри в чистоту людських почуттів. В зв’язку із “сірим” життям поступився своїм принципам і обдурений у своїх чистих намірах, почав оспівувати повій:

Я чистий голос Беатріси

На сміх гетери проміняв

У тузі за чарами земного, а може, навіть неземного кохання поет створює фантастичний образ жінки-царівни, яка поєднує в собі риси його ідеалу. Хоч існувала вона лише в мріях поета, їй він присвячує сонет “Моя царівна” і не закінчив одноіменну поему.

У поемі “Царівна” Рильський якоюсь мірою пов’язує образ вимріяної ним жінки з ресторанною повією. Спочатку, йому здалося, що за столик сіла прекрасна та загадкова чарівна особа, з якою він повів мову провів високе почуття, а коли “сон” чи “чар” пройшов, то виявилося, що то кокотка край столу сиділа, де тільки що ввижалася царівна”.

Ліричний герой сонета “Моїй Леонорі” – теж повія, який має підзаголовок “П’яний сонет”. Героїня твору з’явилася на шляху поета випадково, побула з ним одну ніч, щоб “збудити, блиснуть і розвіятися тінню”. Поет не осуджає її, як і кокотку з драматичного малюнка “Банкет”, написаного в 1918 році. Навпаки, вона картає поета за те, що не став оспівувати революцію, а вихваляє тих, хто пішов воювати, бродити по коліна у крові, і готових убивати та вішати всіх, хто не з повстанців, хто втік від боротьби. Поет залишився зі своїм ідеалом вічної любові. Він вважав, що краще сприйняти смерть, випити отруту, втратити його.

Цей ідеал “Вічного кохання” був для Рильського порятунком, коли він “впав”, заблудився, загубив дорогу”.

Після того, як у 1919році Рильський почав вчителювати, тема кохання в його творах відступає на другий план. Народжується поет-філософ, поет-політик. Він прагне рятувати тодішню українську поезію від примітивізму.

У цей час поет починає частково звертатися в своїй творчості до класичної спадщини. У його сонетах на тему кохання з’являється образ богині любові Афродіти, описується її пристрасть до смертного Анхіза. Запозичені образи, чужі почуття.

Майже зовсім з палітри Рильського зникли вірші про кохання у тривожні 30-ті роки переслідувань і репресій української інтелігенції, коли й саме Рильському довелося пізнати, що таке в’язниця.

Пізніше закохана приходить до ліричного героя лише в мріях та снах. Так у вірші “Шопен”(1934) чарівні звуки вальсу викликають в уяві образ прекрасної жінки, жінки мрії, символу недосяжного щастя. Ліричний герой у мріях кидається в погоню за тим щастям, але…не наздоганяє.