Одна планета, різні світи, Детальна інформація

Наступний період депресії 1930-х рр. знаменував собою кінець політики невтручання і початок зростання ролі держави в економіці США. Впродовж цього часу було прийнято чимало законодавчих актів для сприяння оздоровленню економіки. Оскільки люди вважали, що за початок депресії відповідальність— принаймні часткову—несуть певні недоліки економічної системи, було встановлено правила щодо регулювання бізнесу в багатьох сферах, включно з банківською справою, транспортуванням, електроенергетикою і ринком цінних паперів. Законом про справедливі норми праці 1938 р. встановлювалися мінімальні рівні заробітних плат і максимальна тривалість робочого дня працівників, зайнятих у міжнародній торгівлі. Законом про соціальне забезпечення 1935 р. встановлено державні пенсії для осіб віком понад 65 років. Федеральний борг, що 1929 р. становив приблизно

96 Частила 2. НОВА РОЛЬОВА МОДБЛЬ

2 млрд. доларів, зріс 1939 р. до 40 млрд. доларів3. Механізми для державного макроекономічного втручання почали встановлюватись упродовж 1930-х і зміцніли з прийняттям закону про зайнятість 1946 р.

Третій період державного втручання в економіку США тривав приблизно від 1964 р. до 1975 р. Це втручання мало ширше спрямування, хоча й не стосувалося таких суго економічних питань, як влада монополій, ціноутворення, концентрація промисловості, використання корпораціями своєї економічної могутності та зловживання нею або безробіття. Натомість воно зосереджувалось на досягненні певних соціальних цілей, як от охорона довкілля, захист прав споживача, праця жінок і меншин, безпека праці тощо. Такі цілі асоціювалися зі змінами суспільних цінностей, що характеризувалися такими поняттями, як "розширення прав" та "якість життя". Прикладами державних законодавчих актів цього періоду є Закон про громадянські права 1964 р., Закон про чисте повітря 1970 р., Закон про безпечність продуктів споживання 1972 р. та Закон про дискримінацію за віком щодо зайнятості 1967 р. Ці та їм подібні закони створювали нову форму державного регулювання, суть якої—всебічний контроль ділової активності4.

ЄВРОКАПІТАЛІЗМ

Капіталізм походить із Європи, і саме європейськими мислителями означено його інститути. Про доробок Джона Лока та Адама Сміта вже йшлося в розділі 1. Концепція невтручання асоціюється з французькими фізіократами вісімнадцятого століття, чиїм головним внеском в економічне мислення була ідея про прийняття природного порядку речей. Вони вважали, що суспільство, залишене державою наодинці з собою, працювало б краще, ніж коли вона ним управляє. Давид Рікардо запропонував принцип конкурентної переваги, котрим стверджується, що країна повинна експортувати ті товари, в яких вона має найбільшу абсолютну перевагу, а імпортувати ті, в яких вона має найменшу порівняльну перевагу . Праці Адама Сміта, Рікардо, Жана Батіста Сея, Джона Стюарта Міля та інших утворили цілісну систему, що дістала назву

Есопотіс Керогі ої Иіе Ргеяісієпі 1992 (У/азЬіпдІоп, О.С.: й.5. Соуеттепі Ргіпііпд ОЮсе, 1992), р.385.

4 Однак часом відбувалося значне послаблення урядової регламентації бізнесу. В 1978 р. було дерегульовано повітряний транспорт, у 1980 р. — залізниці та овочівництво. В 1981 р. було послаблено обмеження на сфери заощаджень, позичок та комерційну банківську справу.

Оауісі Кісагйо, ТТіе Ргіпсіріеа оїРоїііісаі Есопоту апсі Тахаііои (Меуу Уогк: Е.Р.ОиІ-Іоп, 1948).

Розділ 4. Порівняльний апаліз капіталістичних систем 97

"класична теорія економіки" і стала підґрунтям вільноринкового капіталізму6. Проте вплив цих праць виявився більшим в Америці, ніж у Європі. Промислова революція відбулася спершу в Європі, а не в Америці, і принесла з собою деякі неприємні побічні наслідки. Як говорилось у розділі 2, умови праці на заводах і шахтах були гнітючими. Чоловіки, жінки й діти працювали по багато годин. Обладнання часто було небезпечним і спричиняло нещасні випадки з робітниками, калічило і вбивало їх. Через напружену ринкову конкуренцію за робочі місця робітники утримувалися від зміни заняття, навіть коли воно було небезпечним. Міста, що росли й розширювалися для поселення робітників, були непривабливі й неприємні7. Чимало з них складалися з нетрищ, де тисячі людей юрмилися без необхідного санітарного обладнання.

У Європі в середині минулого століття формувалися потужні політичні рухи. Утворювались і набирали значної сили в європейській політиці соціалістичні партії марксистського й немарксист-ського типів. Соціалістичні політичні партії у Франції та Німеччині напередодні другої світової війни були другими щодо свого впливу. Ці партії виборювали підвищення заробітних плат і покращення умов праці робітників. Наприкінці нинішнього століття зросло державне втручання в Англії, Німеччині та інших європейських країнах. Це втручання прибирало форми законів про дитячу працю, допомогу по безробіттю, соціальне забезпечення і створення безпечних умов праці. Впродовж нинішнього століття Європа пережила дві найбільші війни й депресію, і кожна з них посилювала роль держави.

Характерні риси єврокапіталізму

Головні принципи капіталізму—мотивація до прибутку, володіння приватною власністю, приватне підприємництво і покладання на ринковий механізм у справі розподілу ресурсів—діють в усіх трьох різновидах капіталізму, що в загальних рисах виділені в розділі 1. Щоправда, цим трьом різновидам властиві відмінності. Так, капіталізм США покладається на індивідуальні дії на противагу колективним, і наголос робиться на коротко-, а не на довготерміновій грі. В Японії та інших країнах Тихоокеанської смути діють зворотні пріоритети. Єврокапіталізм більш різноманітний, ніж американський чи азіатський, бо Європа охоплює більше країн і

Пізніше класичну теорію економіки було розширено завдяки включенню до неї праць Альфреда Маршалла та А.К. Піжу.

? Див. рр.23-233, СЬаіІез ОісЬепв, Віеаі Ноиае (Мето Уогк: 5ідпе1 Воокз, 1964). із

98 Частшга 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

більше різних культур. Скажімо, історія й культура скандинавських країн відрізняються від західноєвропейських. Та все ж стрижнем єврокапіталізму є ретельно опрацьована система виплат на соціальне забезпечення, як, приміром, на охорону здоров'я, пенсії та навчання фаховій майстерності . Кожна фаза економічної діяльності пов'язана із певною формою залучення держави. Скажімо, багато європейських країн мають суворі закони, спрямовані проти закриття заводів . Роль держави в європейських економіках не обмежується забезпеченням соціальних виплат. У Франції, приміром, держава виступає головним гарантом кредитів, а економічне планування використовується для концентрації ресурсів у бажаних програмах економічного розвитку. Фірма—виробник літаків Ейрбас Індастріз, що нею спільно володіють уряди Франції, Німеччини, Іспанії та Великобританії, створюється з метою відновити в Європі цивільне літакобудування. Іншим прикладом спільних зусиль держав є допомога європейським фірмам з метою посилення конкурентоздатності у галузі телевізійної промисловості. Уряди окремих країн Європи на всілякі інші заходи допомоги своїм підприємствам також витратили від 1.75% до 5.5% ВНП своїх країн . Хоча приватизація державних фірм відбулася передусім у Великобританії і лише незначною мірою в деяких інших європейських країнах, проте державні фірми Франції, Італії та Іспанії дають не більше третини їхніх ВНП.

Франція: економічне планування

Французьке економічне планування привернуло значну увагу західних країн. Це було щось на зразок усередненого підходу між неплановою, вільноринковою капіталістичною системою та імперативною, або директивною, плановою економічною системою11. Найбільші вади кожної системи мали бути вилучені завдяки фран-

Вартість цих соціальних виплат значна. Витрати на робочу силу в Німеччині, що наполовину складаються з цільових урядових допомог, найвищі серед провідних індустріальних країн. Виникає стурбованість щодо здатності європейських фірм протистояти іноземній конкуренції.

Працедавець у Сполучених Штатах, що наймає певну кількість працівників, зобов'язаний зробити повідомлення про закриття підприємства за 60 днів. Не існує жодної компенсації за розрив контракту. В деяких європейських країнах обов'язковими е повідомлення за рік до закриття і виплата компенсації впродовж року після нього.

'° КоЬегІ РогД апсі \Уіт Знукег, "Іпсіизігіаі ЗиЬзісІіез іп Ще ОЕ50 Сошіїгіез", ОЕ8В Есопотіс ЗІиїЗієн, Мо.15 (Аииіпш 1990), р.37.

ЗІерЬеп СоЬеп, Мосієт Саріїаітііс Ріаїтіпд: ТЛе РгепсЬ Мсхіеі (ВегМеу: ипіуег-яііу о{ СаМотіа Утечи, 1977), рр.7-27.

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем 99

цузькому плануванню, котре давало низку планів економічного розвитку на певний відтинок часу. Економічне планування й далі застосовується у франції, але воно вже не користується такою популярністю, як у 1950-1960 рр. Якщо, як це очікується, Міттеран програє вибори, консервативний уряд може відмовитись від цього способу планування.

За французькою системою уряд у співпраці з представниками сільського господарства, промисловості й профспілок розробляє план майбутнього розвитку економіки. За розробку плану відповідає адміністративний орган, що має назву Комісаріат планування. Сам по собі він не має влади, але підготовляє план, передає його на затвердження керівництву уряду і після прийняття слідкує за його виконанням. За свої дії він відповідає перед прем'єром Франції.

Інструменти французького планування. Французьке економічне планування грунтується на розподілі кредитів, податкових заохоченнях і державних інвестиціях з метою прискорення виконання запланованого, а не на авторитарному керівництві чи вмовлянні. Міністерство фінансів Франції—головне джерело фондів для інвестування в державний і приватний сектори економіки. У своїй більшості ці фонди переказуються через спеціальний фінансовий рахунок, що називається фондом соціально-еконо-мічного розвитку. Процентні ставки за позиками нижчі від тих, що їх мали би платити позичальники на ринку. Податкові заохочення сприяють активізації такої діяльності, що узгоджується з цілями розробленого плану. Скажімо, фірми, які допомагають реалізувати заплановану програму регіонального розвитку, частково або повністю звільняються від економічних податків. Державні інвестиції, фінансовані французьким урядом, становлять понад половину всіх інвестицій у промисловість Франції.

Десятий французький чотирирічний план, 1989-1992. Цей план мав чотири головні цілі, що ілюструють стратегію французького планування12:

1. Скорочення рівня безробіття від 9.5% у червні 1989 р. до приблизно 5% у 1992 р. завдяки професійному навчанню в науковій і технічній сферах13. Для стимулювання збільшення кількості робочих місць мали бути застосовані монетарна і фінансова політика Франції.