Одна планета, різні світи, Детальна інформація

На початку 1960-х років багато європейських соціал-демократичних партій остаточно розірвали рештки будь-яких ідеологічних зв'язків, що їх вони мали з Марксом і комунізмом. Вони відмовилися від своєї традиційної опозиції до приватної власності та своєї мети щодо встановлення суспільної власності, а спрямували увагу на удосконалення громадського комплексу всіх товарів і послуг. Отже, у Західній Європі сформувалися змішані капіталістично-соціалістичні системи. Коли соціалісти приходять до влади, з'являється нахил у бік соціалізму: залишається розрахунок на ринкову економіку, але існує також державне регулювання і планування для досягнення бажаних соціальних і економічних цілей.

КОМУНІЗМ

Перші натяки на комунізм можна знайти у творі Платона "Республіка" . Критицизм Платона щодо економічної та соціальної структури сучасного йому суспільства привів його до пропозиції ідеальної держави. В "Республіці" він описав державу-місто, що мала форму політичної організації, дуже подібну до тогочасної Греції (431-351 рр. до Р. X.). З-поміж іншого, ідеальна республіка Платона—це комуністичне суспільство, де всіма речами володіють спільно, принаймні це стосується вищих верств. Ці вищі верстви, або'охоронці держави, харчуються у спільних їдальнях і живуть у загальних квартирах, одержуючи допомогу з внесків, зроблених вільними громадянами . Члени цієї групи ніколи не турбуються про свої власні інтереси, а завжди працюють для добра цілої держави. Щоб гарантувати їхню безкорисливість, Платон не наділяє їх

Див. іпуіп Есітап, еД., ТЬє \Уог1сз оі Ріаіо (Нете Уогк: МоДегп І-іЬгагу, Іпс., 1956), рр.397-481.

В республіці Платона діють три класи: керівники, або охоронці, помічники охоронців та ремісники. Керівний клас складається з філософів, котрих добирають із-поміж членів класу помічників після тривалого навчального курсу. Ремісники складають найбільший клас республіки, але вони мають невисокий статус.

Сучасний комунізм, як і соціалізм, беруть початок із Англії, були реакцією на капіталізм і спрямовані проти нього. Як уже згадувалось, промисловому життю в Англії були притаманні нерівність доходів, злиденність і бідність. Вітри революції, що повіяли з франції, стихли, а звання та привілеї міцно закріпилися. Панівний клас був всемогутнім порівняно з найманими робітниками, що у своїй більшості були безправними. Підлеслива, поступлива, догідлива аристократія Англії мала необмежену владу, а її доходи за часів промислової революції надзвичайно зросли та ще й не оподатковувались. Аристократія не була суб'єктом жодних законів і міцно тримала уряд у своїх руках. Але в перебігу промислової революції почав зароджуватись клас підприємців, і ці два класи зіткнулись у боротьбі за контроль над урядом. Цей конфлікт мало що дав для покращення умов праці робітничих мас.

Таким було загальне економічне і соціальне оточення, в якому Карл Макс написав "Капітал". Варто нагадати, що Маркс був продуктом свого часу і що багато діячів у Англії та інших країнах думали над проблемою бідності. Маркс посідає важливе місце завдяки тому, що в "Капіталі" він виклав динамічну теорію економіки, що й досі слугує підґрунтям для багатьох комуністичних догм. Найголовніші елементи цієї теорії стисло можна подати так.

Марксистська теорія розподілу доходів. За Марксом, спосіб, у який люди заробляють на життя за будь-яких часів, обумовлений природою наявних продуктивних сил. Існують три продуктивні сили: природні ресурси, виробниче обладнання і людські ресурси. Оскільки в процесі добування засобів до існування люди мусять застосовувати ці три продуктивні сили, потрібен певний різновид відносин між людьми та цими силами, зокрема відносини власності. Люди можуть володіти якимись продуктивними силами приватне, як це є за капіталістичного суспільства, або колективно, як за соціалістичного. За капіталізму були ті, хто володів майном чи капіталом, і ті, хто володів лише своєю працею. Перших Маркс називав капіталістами, або буржуазією, а других— пролетаріатом, або робітниками.

74 Частина 1. КІНЕЦЬ "ІЗМІВ"

Трудова теорія вартості. Чимало економістів вісімнадцятого і дев'ятнадцятого століть, і серед них Адам Сміт і Давид Рікардо, вважали, що праця—це спільний знаменник вартості10. Маркс засвоїв цю ідею і зробив її підґрунтям своєї теорії розподілу доходів. Він стверджував, що праця є спільним елементом усіх товарів, а вартість товару визначається кількістю суспільне необхідної для його виробництва праці. Суспільне необхідна праця, як визначив Маркс,—це кількість часу, необхідного для виробництва якогось продукту за наявних середніх умов виробництва і за середнього рівня кваліфікації та інтенсивності праці . Відношення цін двох продуктів прямо пропорційне до відношення кількості суспільне необхідної праці, що затрачається на їх виробництво. Коли для виготовлення пари черевиків потрібно дві години праці, а для виготовлення візка—п'ять годин, то ціна черевиків на ринку становитиме 2/5 ціни візка.

Ціною праці є розмір заробітної плати. Розмір платні визначає собою дохід тих, хто є власником своєї праці. Маркс стверджував, що цей розмір визначається трудовою теорією вартості. Який прибуток одержить робітник за свою працю на наймача, залежить від кількості робочого часу, потрібного для виробництва життєво необхідної продукції для цього робітника. Якщо ця продукція може бути вироблена за п'ять годин роботи на день, то робітник може працювати і буде вигідним працедавцеві для роботи, якщо робітникові видається платня за п'ять годин роботи на день. Навіть якщо насправді робітник працює на працедавця дванадцять годин на день, оплата буде лише за п'ять годин, бо саме стільки потрібно для підтримки робітника. Згідно з трудовою теорією вартості, оплата може бути тільки такого розміру. Маркс насправді вірив у теорію життєво необхідного розміру заробітку в системі ринкового капіталізму.

Теорія додаткової вартості. Хоча робітники створюють повну вартість, вона експропріюється працедавцями у формі додаткової вартості, що її можна означити як різницю між вартістю, створеною робітниками, і вартістю їхньої робочої сили. Коли робітник продає робочу силу працедавцеві, він передає також усі права і претензії на результати своєї праці. Дохід у схемі Маркса поділяється на дві категорії—додаткова вартість, що є джерелом усього прибутку, і трудовий дохід. Вартість у марксовому розумінні може бути подана формулою С + V + 5, де С відображає сировину й амортизацію основних капіталів, У—витрати на заробітну платню,

Вартість можна означити як ціну товару чи послуги, що е мірою придатності їх для одержання замість них інших товарів чи послуг. Коротко кажучи, це є обмінна вартість, тобто сила, що спроможна керувати обміном на ринку.

Скільки робітник одержує як платню—це залежить від кількості робочого часу, суспільне необхідного для виробництва мінімально необхідних засобів існування або підтримки робітника і його родини. Припустимо, що виробництво цих засобів потребує п'ятьох годин суспільне необхідного робочого часу. Якщо робітник працював на працедавця рівно п'ять годин, його праця буде повністю оплачена і додаткова вартість буде відсутня. Але встановити тривалість робочого дня—це право працедавця, тому робочий день, звичайно, буде продовжуватися на кілька годин більше, ніж це потрібно для виробництва засобів існування робітника. Різниця між реальними годинами роботи і робочим часом, необхідним для забезпечення існування, і становить додаткову вартість.

Динамічні вади ринкового капіталізму. Ринковий розподіл доходу між робітниками і власниками майна обов'язково, за Марксом, мав бути джерелом зростання труднощів капіталістичних економік.

Кризи та депресії. Є одна причина, що через неї часом було важко продати вироблену продукцію. Робітники отримували грошовий дохід, достатній для купівлі лише частки загального обсягу продукції. Ця частка, зрозуміла річ, прибирала форми засобів існування або споживчих товарів. Капіталісти одержували решту, тобто суму, достатню для купівлі залишку випущених товарів і послуг. Та чи купували вони його? Звичайно, вони купували дещо з цього для задоволення власних споживчих потреб. Решту вони могли придбати у формі засобів виробництва, щоб з їхньою допомогою випускати продукцію і розширювати виробничі потужності, коли б вони визнали таке придбання вигідним. Проте час від часу насгавали періоди, що тривали місяці чи навіть роки, коли для них невигідно було розширяти потужності. Це були періоди криз і депресій, упродовж яких різко зростали фінансові збитки підприємців, попродана продукція, банкрутства виробництв, падіння цін та безробіття.

Тенденції до погіршення. Маркс припускав, що ці кризи і депресії ставатимуть щораз жорстокішими. З кожною наступною кризою зникатимуть найслабкіші фірми, що поглинатимуться або заміщатимуться меншою кількістю більших фірм. Кількість фірм і капіталістів врешті-решт зменшиться і абсолютно, і відносно розміру економіки та кількості населення. Натомість кількість пролетарів абсолютно й відносно зростатиме.

Капіталістичні працедавці внаслідок конкуренції між ними будуть спонукатися до заміни робочої сили машинами і капіталом, хоча ця робоча сила забезпечує додаткову вартість і прибуток. Капіталісти спонукатимуться до пошуку і застосування па практиці нової техніки, бо це зменшуватиме вартість мінімально необхідних засобів існування і натомість збільшуватиме величину додаткової вартості та прибуток. Щораз жорстокіші кризи, заміщення праці капіталом і впровадження нової техніки спричинятимуть постійне збільшення кількості безробітних серед робітників. Відбуватиметься стале зростання промислової резервної армії безробітних.

Маркс вважав, що норма прибутку на капітал постійно знижуватиметься, передусім внаслідок заміни робітників машинами. Робітники були джерелом усього надлишку і відповідно всіх прибутків. Машини не виробляють додаткової вартості, а тому не вносять вклад до прибутку. Капіталісти, відчайдушне намагаючись стабілізувати прибутки, шукатимуть шляхи збільшення додаткової вартості через більшу експлуатацію робітників. Вони будуть удаватись до збільшення тривалості робочого часу, інтенсифікації праці та наймання дітей.

Будуть щораз жорстокіші кризи, менше й менше капіталістів, більше й більше безробітних, нижчі й нижчі норми прибутку, все значніші обсяги непроданих товарів і дедалі жорстокіша експлуатація робітників капіталістами. Ці тенденції врешті-решт приведуть, з точки зору Маркса, до кінця ринкового капіталізму. Він буде замінений новою економічною системою, чи, точніше, цілком новим суспільством. За Марксом, економічні механізми були визначальним чинником життя суспільства, і неминуча загибель капіталізму означала б повну заміну цілого суспільства . філосо-срія Маркса є філософією матеріалізму, бо він вважав, що характер суспільства повністю визначається економічною системою.

Економічно детермінована історія. Маркс стверджував, повторимо, що економічні умови е тими головними причинними силами, що формують природу суспільства. Всі інші аспекти суспільства—політичні, релігійні чи філософські—залежні від його економічної системи.

12 „ ... ... - .

Зрозуміле, цікаве і стисле пояснення теорії Маркса міститься у праці 8іг Аіехапсіег Сгау, ТЬе Оеуеіортепі о/ Есопогтс Оосігіпе: Ап Іпігосічсіогу Ячгуєу (Nе%• Уогк: Зоїт УУіІеу Зопз, Іпс., 1931), СЬар. 11. Технічно складніший виклад, що вимагає більшого знання економічного аналізу, можна знайти в роботі Матії Віаид, Есопотіс ТЬеогу іп Кеігонресі, геу.есі. (Нотездоосі, 111.: КіспагД О.іптап, Іпс., 1968), СЬар. 7.

Розділ 3. Нершікові механізми: соціалізм і комунізм 77

Матеріалізм. Скажімо, у примітивному суспільстві кочівників, де коні мали особливе значення для людей, бо давали можливість добувати їжу і взагалі існувати, володіння кіньми було надто важливим для людей. Ті, хто мав коней у своїй власності, міг управляти іншими. Тобто той, хто володів головними засобами виробництва, міг також правити. Релігія та гііілісофія кочового суспільства обертались навколо коней і тих, у чиїй вони були власності. Буття родини і характер успадкування теж вирішальним чином залежали від обставин, пов'язаних із використанням коней і власністю на них.

У суспільстві, що накопичило значний реальний капітал і техніку, капітал буде головним засобом виробництва. Таке суспільство буде організоване навколо існування, володіння і використання капіталу. Політична влада належатиме власникам і розпорядникам капіталу, тобто капіталістам. Релігія і філософія освячуватимуть право власності й доводитимуть, що домінування власників у суспільстві є доцільним.

У розвиненішому суспільстві з великим реальним капіталом усі права власності й управління можуть здійснюватись державою, яка діятиме в інтересах усіх людей. Політична влада належатиме всім громадянам, і в суспільстві розвинеться філософія альтруїзму.

В найпрогресивнішому суспільстві буде так багато капіталу і такі досконалі технології, що вироблятимуться обсяги товарів і послуг, достатні для більш ніж повного задоволення потреб кожного. Право власності на засоби виробництва втратить своє значення. Політичний контроль над іншими перестане бути важливим. Зникне ворожість між людьми, що викликалася заздрістю одних до рівня забезпеченості матеріальними товарами й послугами інших. Поступово відімре державна срорма управління, більше не потрібна як інструмент влади одних над іншими або захисту одних від інших.

Діалектика. Маркс мав діалектичну точку зору на філососрію та історію. Від філососра Гегеля Маркс перейняв уявлення про те, що все, що відбувається у світі, може бути пояснене боротьбою протилежностей. Простіше кажучи, Гегель стверджував, що правильного розуміння світу можна досягнути, якщо всі зміни розглядати як наслідок зіткнення ідей. Хай спочатку є одна ідея— скажімо, дес^іцит. Далі з'являється протилежна ідея—скажімо, достаток. Нарешті, ці дві протилежні ідеї об'єднуються в нову, вищу ідею, а саме економіку, що є засобом досягнення достатку й ліквідації дефіциту.

78 Частина 1. КІНЕЦЬ "ІЗМІВ"