Одна планета, різні світи, Детальна інформація

Токоі 248 986

Сітікорп 221 897



Джерело: РоЛез, .Іиіу 20, 1992, рр.257-258,298.

Комерційні банки. Японія зробилася світовим банкіром. Японські банки не просто більші, а значно більші від своїх американських відповідників. Як свідчить таблиця 6.3, десять найбільших банків світу—японські, і кожен із них залишив далеко позаду Сіті-корп, найбільшу банківську установу США. Але такими великими є не лише банки Японії. Номура, гігантська японська фірма, що виконує операції з цінними паперами, має загальний обсяг торгівлі акціями у двадцять разів більший, ніж Меріл Лінч, провідна американська фірма. Ресурси японської фінансової системи дають Японії безпрецедентну можливість впливати на розподіл світових ресурсів і забезпечувати значними фінансовими засобами японські промислові фірми.

Держалні фінансові установи. Сама держава бере істотну участь у фінансовій діяльності через кілька спеціалізованих кредитних установ, що є у її власності. Складовою частиною державної політики стимулювання економічного зростання в тих галузях, де бракує капіталів, є позики, що призначаються, приміром, для розвитку промисловості, сільського господарства та фінансування експорту. Фонди для надання позик виділяються цим установам зі спеціального дублюючого фонду, передбаченого національним бюджетом, а також із заощаджень приватних осіб, що накопичуються в Поштово-ощадному банку в формі ощадних рахунків, пожиттєвих пенсій та угод про страхування життя. Ці заощадження разом із вільними фондами зі спеціальних бюджетних рахунків вносяться на депозити бюро траст-фонду, що може використовувати одержані фонди для надання позик державним підприємствам і фінансовим установам. Надаються позики і приватному секторові, особливо підприємствам, пов'язаним із експортом. Проте, як правило, фінансування приватного сектора здійснюється спільно з приватними кредитними установами.

Експортно-імпортний банк. Японський Експортно-імпортний банк надає експортерам японської продукції довготермінові пози-

158 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

ки за дотаційними процентними ставками. Скажімо, було надано позики для будівництва танкерів, текстильного устаткування та залізничних вагонів, а також для фінансування проектів на зразок розробки родовищ залізної руди в Індії та будівництва текстильних фабрик у Південній Америці. Крім того, цей банк надає фінансові й боргові гарантії з метою залучення до Японії іноземних капіталів. Для стимулювання економічного розвитку в Півден-но-Східній Азії уряд заснував спеціальний банківський рахунок під назвою "Об'єднаний фонд розвитку Південне-Східної Азії". Кошти для цього рахунку надходили з державного бюджету. Пізніше цей фонд остаточно трансформувався в незалежну корпорацію, що нині фінансує довготермінові інвестиції в даному регіоні.

Баяк розвитку Японії. Ще однією важливою державною фінансовою установою є Банк розвитку Японії. Банк надає базовим вітчизняним галузям довготермінові позики під низькі процентні ставки. Котролюючи кредитні фонди, що перебувають у розпорядженні офіційних фінансових установ на зразок Банку розвитку Японії, уряд спроможний певною мірою контролювати державні інвестиції. Завдяки цьому уряд може впливати на політику інвестування з урахуванням державних економічних планів.

Іншою фінансовою установою, що нею безпосередньо володіє і керує держава, є Корпорація фінансів малого бізнесу, котра надає довготермінові позички малим підприємствам, фінансування яких через звичайні фінансові установи наштовхується на труднощі. Державна Корпорація фінансів сільського, лісового і рибного господарств надає довготермінові пільгові позички сільськогосподарським кооперативам і приватним фермерським господарствам для інвестування в сільськогосподарську техніку. Кредитні фонди для обох цих корпорацій надходять із національного бюджету та з прибутків від інвестування в цінні папери і позик до запитання.

Міністерство пошти і зв'язку (МПЗ). Воно є головною ощадною установою Японії із загальною сумою заощаджень понад трильйон доларів. Кожна домогосподиня в Японії заощаджує за посередництвом поштової служби, передаючи свої заощаджені кошти поштареві своєї дільниці для внесення на власний рахунок на пошті. Далі ці кошти йдуть на інвестування таких урядових агенцій, як Банк розвитку Японії. Та функції МПЗ далеко ширші:

крім накопичення заощаджень, воно також регулює і структурує японську телекомунікаційну промисловість.

Монетарна політика. Банк Японії для контролю за обсягом кредитів і грошей використовує три засоби—політику банківських

Роаділ 6. Японія 159

ставок, вільноринкові операції та вимоги до резервних фондів. Політика банківських ставок зводиться до збільшення чи зменшення облікових і процентних ставок. Зміна цих ставок є найважливішим засобом японської монетарної політики, тому що комерційні банки розраховують передусім на позики від Банку Японії, а підприємства, у свою чергу, розраховують передусім на позички від цих банків, фінанси взагалі і наявні банківські фонди зокрема надто чутливі до зміни облікових і процентних ставок на векселі комерційної та експортної торгівлі, банківську заборгованість і забезпечені позики загального призначення. Крім того, Банк Японії може встановлювати для кожного банку максимальну величину позики, а в разі її перевищення—застосувати штрафну ставку або відмовити у видачі позик.

Вільноринкові операції стримуються відсутністю в Японії добре розвиненого ринку капіталів і як засіб монетарної політики не мають істотного значення. Встановлені законом вимоги до резервних фондів значно нижчі від стандартів інших великих країн щодо цих вимог, і маніпуляції ними з боку Банку Японії є лише додатковим засобом монетарного контролю.

Стосунки працівників з адміністраціями

Прикметною ознакою японських професійних спілок є те, що вони, як правило, діють у межах компанії. Типова японська профспілка об'єднує працівників окремо взятої компанії або навіть окремого її виробничого підрозділу незалежно від посади. Приблизно чверть японської робочої сили належить до профспілок, кожна з яких не надто тісно пов'язана з однією із чотирьох центральних робітничих організацій. Проте ці організації мають незначний вплив на спілки компаній, і саме ці останні укладають угоди з працедавцями. Переговори між працівниками й адміністрацією проводяться на кожному підприємстві; щоправда, це відбувається в контексті своєрідних японських трудових традицій, що відрізняються від традицій багатьох інших країн.

Чимало японських фірм, особливо великих, гарантують своїм працівникам зайнятість протягом усього життя, що створює в цих фірмах зовсім інший баланс сил між спілкою і адміністрацією. Працівники розуміють, що їхнє власне майбутнє залежить від майбутнього їхньої компанії і що кожна зупинка виробничого процесу може завдати шкоди конкурентоспроможності компанії. Оскільки отримання роботи завдяки переходу з однієї компанії до іншої є непростою справою, спілки висувають надзвичайно сгри-

160 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДБЛЬ

мані вимоги, щоб не завдати відчутної шкоди компанії. Якби, скажімо, дії профспілки спричинили банкрутство компанії, це викинуло б працівників на ринок робочої сили.

Посада в компанії істотно залежить від віку і стажу роботи, причому японські компанії здебільшого забезпечують своїм працівникам чимало додаткових виплат. Внаслідок цього переговори між працівниками й адміністрацією в Японії обмежуються головно питаннями заробітної плати. Щороку від лютого до квітня спілки розпочинають так зване "шунто", тобто весняну боротьбу зі своєю компанією за платню. Якщо угоди не досягнуто, спілка може розпочати страйк, але через те що в кожній компанії своя спілка, страйкові заходи у масштабах галузі бувають рідко. Спілки можуть вдаватися також до публічних демонстрацій з метою привернути увагу громадськості до своїх вимог.

Все це свідчить про те, що стосунки між працівниками й адміністраціями в Японії не ідеальні. Триває трудовий конфлікт на державних національних залізницях, що виливається в часто повторювані стихійні страйки. Через це втрачаються людинодні, хоча і в значно меншій мірі, ніж у Сполучених Штатах, але в більшій, ніж у Швеції чи колишній Західній Німеччині. Більшою, в порівнянні з колишньою Західною Німеччиною і Францією, є кількість зупинок праці. За нинішньої тенденції до автоматизації потенціал трудових конфліктів у Японії може впродовж кількох років значно зрости. Цей потенціал посилюється також через неспроможність консервативних урядів, що змінюють один одного, розробити програми соціального забезпечення, орієнтовані на тих, хто працює.

Японські працедавці також організовані в кілька конфедерацій, найбільша з яких—Федерація економічних організацій (Кейдан-ран). Вона об'єднує фінансові, промислові та торговельні асоціації, що охоплюють майже всі найбільші бізнесові фірми Японії. Членство у федерації носить інституційний характер, а її роботу виконують постійні комітети. Кейданран справляє істотний вплив на урядові економічні рішення, бо чимало бізнесових і економічних лідерів спільно одержували освіту і мають родинні зв'язки. Федерація надає японцям механізм узгодження цілей промислової політики з політичними й соціальними завданнями.

Стосунки держави з діловими колами

Поєднання вільного підприємництва і державного контролю розпочалося з часу Поновлення Мейджі 1868 р. Як уже було згадано, впродовж ери Мейджі уряд брав активну участь у впро-

роз.діл 6. Японія 161

ва^женні західних промислових методів у Японії, а також очолив зусилля, спрямовані на розвиток стратегічно важливих галузей. Істотні зміни в державній політиці відбулись упродовж 1930-х рр. Щоб протидіяти наслідкам всесвітньої депресії, держава збільшила своє втручання в економіку. В 1938 р. було націоналізовано електроенергетичну галузь, а решту стратегічних галузей було взято під урядовий контроль.

Після другої світової війни уряд продовжував виконувати свою економічну функцію диспетчера промислового розвитку. Програми збільшення експорту заохочували до злиття підприємств, наслідком чого були великомасштабні ділові операції та відродження синдикатів зайбацу. Для посилення окремих галузей і деяких різвновидів економічної діяльності застосовувалися спеціальні податкові привілеї, дотації та пільгові позички. Японський уряд продовжував відігравати важливу роль у розвиткові японської промисловості.