Аналіз стану зовнішньоторговельних взаємовідносин України та Російської Федераціїу 1991-1997 роках, Детальна інформація

3. Потік українських прямих інвестицій до РФ в галузевому розрізі поступається за спектром галузей і підгалузей відповідному потоку інвестицій у зворотному напрямі. Такі галузі і підгалузі економіки України, як наука і наукове обслуговування, культура і мистецтво, інформаційно-обчислювальне обслуговування, поліграфічна, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість, промисловість будівельних матеріалів, лише отримують російські інвестиції, але самі не вкладають капітал в економіку РФ.

Наявна географічна структура експорту українських інвестицій з домінуванням у ній РФ пов’язана в першу чергу з глибиною традиційних економічних зв’язків між обома країнами, що склалися на мікрорівні. Останнє створює реальні передумови формування українсько-російських промислово-фінансових структур, які, на наш погляд, дали б змогу концентрувати інвестиційні потоки на пріоритетних напрямах економічного розвитку України і Росії. На це, зокрема, спрямована Програма економічного співробітництва Російської Федерації і України на 1998-2007 рр., яка була сформована в рамках реалізації Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між РФ і Україною.

3. Вплив експортоспроможності вітчизняноїпродукції на російському ринку на соціально-економічний стан України



Розвиток торговельних зв’язків України з Російською Федерацією впродовж 1991-1997 рр. відбувався на фоні несприятливих економічних умов та посилення кризових явищ в усіх без винятку галузях, народногосподарських комплексах, окремих секторах економіки та соціальної сфери України.

Кризовий стан вітчизняної економіки, неадекватність її структури сучасним потребам відтворення та науково-технічного прогресу, використання значної частини виробничого потенціалу на відтворення неефективної структури економіки безпосередньо впливають на стан зовнішньоторговельної діяльності, зменшення обсягів експорту товарів у зарубіжні країни, насамперед в Російську Федерацію, частка якої в загальному обсязі товарообміну України посідає перше місце.

Додатковими факторами стримування нарощування обсягів експорту українських товарів на російський ринок протягом 1991-1997 рр. залишались розбіжності в системі ціноутворення обох країн, існуючі відмінності у господарських механізмах, економічному законодавстві, принципах побудови внутрішньої та зовнішньої політики та організаційних заходах з регулювання зовнішньоторговельних відносин, порушення колишніх господарських зв’язків між країнами, протекціоністські заходи російського уряду щодо захисту власних товаровиробників і ринку, висока енерго- і матеріаломісткість українських виробництв, що обумовлює низьку конкурентоздатність українських товарів, та інші негативні чинники.

В загальному обсязі українського експорту до Російської Федерації найбільшою є питома вага продукції металургійного та машинобудівного комплексів, хімічної промисловості та пов’язаних з нею галузей харчової промисловості. Тому вплив спаду експортоспроможності вітчизняної продукції на російському ринку на соціально-економічний стан України яскраво може бути проілюстрований на прикладі саме цих галузей і комплексів вітчизняної економіки.

Металургійний комплекс. Протягом 1991-1997 рр. основними факторами, що впливали на обсяги виробництва продукції в металургійному комплексі України та на обсяги і асортимент експорту цих товарів на російський ринок, були: різке падіння як внутрішнього попиту на металопродукцію, так і скорочення попиту російського ринку на ці товари, співвідношення оптових цін на продукцію металургійних комплексів в обох країнах, цілеспрямованість політики обох держав на зменшення залежності від імпорту за рахунок створення відповідних національних виробництв, кон’юнктура попиту світового ринку щодо металопродукції, коливання світових цін на ці товари та ін.

Обсяги виробництва в чорній металургії України скоротились за 1991-1997 рр. на 51,3% (додаток 7), що пов’язано у тому числі й зі зменшенням обсягів експорту металопродукції в Росію. Особливо кризовими щодо сприйняття вітчизняної металопродукції на російському ринку були 1991-1994 рр., коли різке зростання цін на цю продукцію, обумовлене вартістю російських енергоносіїв, переорієнтувало споживачів та трейдерів у Росії на власних виробників та імпорт металопродукції з інших країн. Індекси цін в Україні в ці роки у 2-6 разів перевищували відповідні показники в Росії (додаток 8). Експорт до Росії залізної руди в 1992-1997 рр. скоротився з 978,6 до 199 тис. тонн (або на 79,7%), марганцевої руди – з 875,9 до 86 тис. тонн (на 91,2%), чавуну – з 1297,3 до 52 тис. тонн (на 96%), сталевих труб – з 2166 до 132,8 тис. тонн (на 93,9%) (додаток 9). Різко зменшилися в 1992-1996 рр. і обсяги виробництва цих основних видів продукції чорної металургії України, відповідно на 37,6%, 54% і 43,7%.

У той же час, оскільки в галузевому розрізі чорна та кольорова металургія є нині основним джерелом надходження валюти до державного бюджету України, одними з основних напрямів державної політики щодо підвищення ефективності зовнішньоторговельної діяльності України по відношенню до Росії, зокрема зростання обсягів валютних надходжень від поставок вітчизняної продукції на російський ринок, мають бути подальший розвиток та державна підтримка традиційного для України експорту продукції металургійного комплексу – залізної та марганцевої руд, коксу, чавуну, прокату чорних металів, сировини та виробів з кольорових металів тощо.

Машинобудівний комплекс. У машинобудуванні та металообробці, яка є головною інвестиційною галуззю промисловості України, спад виробництва протягом 1991-1997 рр. (на 64,8%) відбувався прискореними темпами порівняно з іншими галузями. Ця негативна тенденція мала продовження і в 1997 р., глибина спаду виробництва становила майже 4% (додаток 7).

Основними негативними чинниками, що обумовили таке різке падіння виробництва в галузі і продовжують впливати на його сучасний стан, є втрата традиційних ринків збуту продукції галузі (у першу чергу російського) та високі ціни на продукцію. Упродовж усього періоду 1991-1997 рр. індекси цін на вітчизняну машинобудівну продукцію перевищували відповідні показники в Росії (додаток 8).

В Росію, яка є основним споживачем вітчизняної продукції машинобудування, Україна за цей період різко скоротила експорт магістральних тепловозів, автомобілів, екскаваторів, бульдозерів, металорізальних верстатів та інших видів продукції. Їх виробництво в Україні тепер становить близько 2-6% від рівня 1990 р. (додаток 10).

Зменшення експорту в Росію особливо позначилось на падінні обсягів виробництва в Україні технологічного устаткування для металургійної промисловості та нафтогазового устаткування, для виробництва хімволокна, інструментів, приладів тощо, що обумовлено різким скороченням платоспроможного попиту у російських споживачів української машинотехнічної продукції, переорієнтацією найбільш платоспроможних з них на імпорт більш конкурентоздатної продукції з країн далекого зарубіжжя, а також заходами російського уряду щодо захисту національного ринку і підтримки імпортозамінних виробництв, у тому числі протекціоністськими заходами, що забороняють прямі поставки окремих видів продукції машинобудівного комплексу України на російський ринок.

Зниження обсягу експорту української машинотехнічної продукції на російський ринок обумовлює формування регресивних структурних зрушень у машинобудівному комплексі України за рахунок випереджаючого скорочення випуску високоякісної і технічно складної продукції, яка визначає науково-технічний прогрес країни. Яскравим прикладом є спад виробництва майже на 100% і експорту металорізальних верстатів з ЧПУ, ковальсько-пресових машин з ЧПУ – більш як на 95% та обробних центрів – майже на 99%. В 1991 році з 37,7 тис. штук металорізальних верстатів, які були вироблені в машинобудівному комплексі України, 32,8 тис. штук (тобто 87,1%) були експортовані в Російську Федерацію. Відповідно з 10,8 тис. штук вироблених у 1991 р. ковальсько-пресових машин 5,1 тис. штук (або 47,2%) були експортовані до Російської Федерації.

Існує прямий зв’язок і між різким скороченням експорту в Росію споживчих товарів довгострокового користування та спадом їх виробництва в машинобудівному комплексі України. Це насамперед пов’язано з постійно зростаючою конкуренцією з боку всесвітньовідомих іноземних фірм-виробників товарів господарського та культурно-побутового призначення, наповнення якими внутрішнього споживчого ринку як Російської Федерації, так і України зростає з кожним роком. Виробництво телевізорів і магнітофонів в Україні за 1991-1997 рр. скоротилось відповідно на 98,9 і 98,6%, тобто практично майже припинилося, тим більше, що і в 1997 р. зменшення виробництва цих товарів становило відповідно 36,3 і 56,7% (додаток 10). Виробництво холодильників і пральних машин за 1991-1997 рр. скоротилось відповідно на 57,7 і 91,3% (додаток 10).

Таким чином, нині в машинобудівному комплексі України склався критичний дисбаланс між виробничим потенціалом та фактичним рівнем виробництва. Підприємства машинобудівного комплексу відмовляються від випуску складної продукції, що потребує глибокої кооперації, та переходять до непрофільної.

Деградація структури виробництва супроводжується вивільненням висококваліфікованих кадрів, породжує соціальну напругу в суспільстві.

Такі різкі зміни за відсутності інвестицій призводять до неконтрольованого розвалу машинобудівного потенціалу України. Разом з тим без проведення в країні економічної політики, орієнтованої на пріоритетний розвиток обробних галузей промисловості, у першу чергу машинобудування, неможлива трансформація України у високорозвинуту державу з високим рівнем життя населення.

Продукція хімічної і нафтохімічної промисловості. Обсяги виробництва в цій галузі промисловості знизилися в 1991-1997 рр. на 60,9% (додаток 7). Одночасно з різким зменшенням внутрішнього попиту на продукцію хімічної і нафтохімічної промисловості суттєво скорочувався протягом 1991-1997 рр. її експорт в Російську Федерацію. Зниження як внутрішнього, так і зовнішнього попиту (насамперед російського ринку) пов’язано передусім зі спадом платоспроможності сільськогосподарських виробників – споживачів мінеральних добрив, з падінням попиту легкої промисловості на хімічні волокна і нитки, а машинобудування (виробника холодильників, телевізорів та інших споживчих товарів) – на полістирол та інші види пластмас тощо. Особливо негативно на експортоздатність продукції хімічної і нафтохімічної промисловості України на російському ринку в 1991-1994 рр. вплинуло зростання цін на вітчизняну продукцію (обумовлено високими цінами на російські енергоносії) та залежність від імпортної сировини (особливо нафти і стиролу). Індекси цін в цій галузі України, порівняно з відповідними показниками в Росії, були в 1992-1994 рр. в 1,8-7,8 раза вищими (додаток 8).

Внаслідок дії зазначених негативних факторів скоротились поставки з України в Російську Федерацію мінеральних добрив (особливо калійних і азотних), різко зменшились обсяги експорту сірчаної кислоти, кальцинованої і каустичної соди, фосфатних добрив, іншої продукції. Постійно знижувався і обсяг виробництва цих видів продукції в Україні. Так, якщо в 1991 р. було вироблено 4200 тис. тонн мінеральних добрив (з них 141,8 тис. тонн, або 3,4% – експортувалось до РФ), то в 1997 р. – лише 2325 тис. тонн (з них 105,3 тис. тонн, або 4,4%, експортувалось в РФ) (додаток 11). В цілому ж виробництво мінеральних добрив в 1997 р. порівняно з 1990 р. скоротилося на 51,5%. Яскравим прикладом поступової втрати українськими виробниками російського ринку хімічних товарів є різке зменшення протягом 1991-1997 рр. експорту в РФ такого представницького товару, як сірчана кислота. Її експорт в РФ становив у 1991 р. 362,1 тис. тонн, у 1997 р. лише 13,7 тис. тонн, тобто скоротився на 96,2%. Таке різке падіння обсягу поставок сірчаної кислоти на російський ринок не могло не позначитись на обсягах її виробництва в Україні, які скоротились з 5000 тис. тонн в 1990 р. до 1435 тис. тонн у 1997 р. (або на 71,3%).

Подібні приклади можна навести і по багатьох інших товарах хімічної і нафтохімічної промисловості, які свідчать про те, що ця товарна група зазнала бодай чи не найбільших втрат в структурі українського експорту в Російську Федерацію. Деяке нарощування обсягів експорту цих товарів в РФ в 1995 р. було обумовлене державною підтримкою сільського господарства Російської Федерації, яка полягала у виділенні йому кредитів під закупівлю мінеральних добрив, що суттєво підвищило як попит російського ринку на цей вид продукції, так і обсяг українського експорту мінеральних добрив. При цьому слід враховувати деяке спотворення реального обсягу поставок ціновим фактором в умовах інфляції 1995 р., коли при падінні експорту в натуральному обчисленні (тисячах тонн) вартісний його обсяг (в млн доларів США) зростав. У 1996-1997 рр. в умовах відносного приборкання інфляційних процесів в Україні й відповідного уповільнення темпів зростання оптових цін на продукцію промисловості обсяги експорту вітчизняної хімічної та нафтохімічної продукції поступово зменшуються.

Слід зазначити, що ускладнення проблеми експорту української продукції хімічної та нафтохімічної промисловості в Російську Федерацію пов’язане також й зі схожістю внутрішньої структури цієї галузі в обох країнах, яка характеризується переважанням крупнотоннажної основної хімії, в той час як російський ринок потребує здебільшого продукцію малотоннажної хімії. Тому реальні можливості посилення позицій українських експортерів на російському ринку хімічних товарів можуть бути забезпечені лише за умов докорінної перебудови цієї галузі на менш енергоємні та менш залежні від імпорту сировини виробництва. Нарощування експорту продукції хімічного комплексу на російському ринку, як і інших комплексів, може відбутись у перспективі при суттєвому підвищенні експортоздатності вітчизняних товарів, для чого необхідні інвестиції, реструктуризація діючих промислових підприємств, нові підходи до управління і налагодження виробництва в регіонах, підготовка менеджерів, сучасний менеджмент тощо.

Харчова промисловість. За період з 1990 р. по 1997 р. обсяги виробництва в харчовій промисловості України скоротились на 63,5% (додаток 7). Виробництво таких найважливіших видів продукції галузі, як цукор, макаронні і хлібобулочні вироби зменшилось в 1990-1997 рр. відповідно на 70,1%, 65,6% і 59,6%, тваринного масла – на 75,5%, олії – на 61,5% (додаток 12).

Одночасно з ендогенними факторами (скорочення виробництва сільськогосподарської сировини, монопольні ціни на готову продукцію, низька купівельна спроможність населення) на спад виробництва в харчовій промисловості України впливали також екзогенні чинники (витіснення з російського ринку вітчизняних товаровиробників продовольчих товарів, протекціоністські заходи російського уряду щодо захисту власних товаровиробників, зростання імпорту харчових продуктів з третіх країн).

В недалекому минулому українські підприємства харчової промисловості поставляли в Росію, особливо в Москву, Санкт-Петербург, у централізовані фонди значну кількість м’ясних виробів, борошна, круп, цукру, олії. Росія споживала також велику кількість плодів, овочів та фруктів з України. Тепер великі обсяги цієї продукції завозяться в Росію із Західної Європи, Північної Америки, з інших регіонів світу. У великих обсягах українські продовольчі товари поставляються в Росію за бартером, що насамперед пов’язано з недосконалістю товарно-грошових відносин як в Україні, так і в Росії. Негативний вплив бартеризації зовнішньоторговельних відносин на соціально-економічний стан України проявляється передусім у втраті державою можливих валютних надходжень, зловживаннях партнерів при виконанні бартерних угод, нееквівалентності товарообміну.

Лише у 1997 р. із загального обсягу експорту до Росії мороженої яловичини (223,6 млн дол. США) поставлено по бартеру майже 5% (10,4 млн дол.), молока та вершків згущених з 19,4 млн дол. – 25,4% (4,9 млн дол.). За цей же період по бартеру було поставлено в Росію 10,9% баранини, 20,3% тваринного масла, 15,1% яблук, 26% макаронних виробів, 12,1% кондитерських виробів тощо. У 1995 та 1996 роках відповідні показники були значно вищими.

Бартеризація зовнішньоторговельних відносин між країнами, яка не має нічого спільного з ознаками ринкової економіки, повинна поступитись нормальним товарно-грошовим відносинам постачальників і споживачів продукції агропромислового комплексу та харчової промисловості на взаємовигідних економічних засадах. Проте слід враховувати, що інтеграція України в світовий ринок продовольства найближчим часом є проблематичною через високу собівартість та високі ціни реалізації продовольчої продукції й недостатньо високу її якість. Тому бартерні угоди при високій залежності України від російських енергоносіїв, навіть за повної їх невідповідності вимогам ринку, є поки що необхідним заходом.

Таким чином, оскільки збільшення обсягів валютних надходжень до державного бюджету від реалізації продукції агропромислового комплексу та харчової промисловості могло б сприяти подальшому економічному розвитку України, необхідна дійова експортна стратегія, що відповідала б вимогам міжнародних інтеграційних процесів.