Видавнича діяльність українських вчительських товариств, Детальна інформація

Слід сказати, що саме газета “Буковина” надавала чи не найбільшу інформаційну підтримку діяльності “Української школи”. На її сторінках регулярно повідомлялося про засідання товариства, вміщувалися оголошення і, що найголовніше, в публікаціях, присвячених освіті, була повна солідарність з усіма заходами, справами та пропозиціями “Української школи”. Газета неодноразово закликала вчителів надсилати якнайбільше матеріалу до редакції або надрукувати її і виконувала свої обіцянки [28].

Отже, всі спроби видавати власний періодичний орган виявилися невдалими, а діяльність “Української школи” і найважливіші проблеми членів товариства висвітлювалися на сторінках “Буковини” [29].

На початку ХХ століття спостерігається підвищення активності українського вчительства, котре намагається боротися за свої права. Періодичні видання фахових організацій свідчили про це. Загалом педагогічна преса ВЛУВ і ВОУУБ була передовішою й сміливішою, оскільки матеріально залежали від крайової влади, а становище, в якому опинилося українське народне вчительство змушувало відвертіше говорити про його пекучі проблеми, ніж це робили на сторінках своїх видань культурно-просвітні педагогічні організації Галичини та Буковини.

Часопис “Промінь” побачив світ на початку 1904 р. Рішення про визнання його своїм фаховим періодичним виданням було прийнято на першому вічі українського народного вчительства Галичини та Буковини, що відбулося у Львові 18 липня 1904 р. Видавали часопис на Буковині (у Вашківцях над Черемошом). Головним редактором був І.Герасимович. До редакційного комітету входили представники від буковинського та галицького вчительства [30]. Спочатку “Промінь” виходив із таким підзаголовком: “суспільно-науковий орган русько-українського вчительства в Галичині і Буковині”, в 1905-196 рр. – як “суспільно-науковий орган українського учительства”, у наступному році – з підзаголовком: “Независимий орган українського учительства”[31]. Цим декларувалася незалежна від органів державної влади позиція щодо становища українських педагогів та шкільництва загалом. Слід сказати, що двотижневик принципово і кваліфіковано стояв на захисті української освіти та педагогів Галичини та Буковини.

Часопис “Промінь” зіграв неабияку роль у заснуванні товариства ВПУВ, ставши його друкованим органом, в згуртуванні вчительство навколо національно-професійних інтересів [32]. Адже провідними темами публікацій були: організація учительства, його участь у загальнополітичному житті суспільства, розбудова українського крайового шкільництва [33]. Становить інтерес опублікована на сторінках “Променя” стаття “Народна руська школа руські учителі в Галичині” [34], яка друкувалась у кількох номерах журналу за 1904 р. У ній розглядалися такі проблеми, як брак шкільних приміщень, значна частина з котрих була непридатною для навчання, антиукраїнська шкільна політика крайової влади, її однобічне протежування польським школам і, навпаки, негативне, часом і вороже ставлення до українського шкільництва, тяжке матеріальне становище вчителів. В тому ж році побачила світ ще одна велика стаття під псевдонімом Свояк “Темні сторони народного шкільництва в Галичині” [35]. Вона насичена статистичними даними, які свідчать про масову неписьменність населення, недостатню кількість початкових шкіл у краї, надзвичайно низькі заробітки народних учителів.

Заслуговують на увагу статті про правничо-службові відносини учительства. Наприклад, “Регуляция учительської платні”, “Дисциплінарний законопроект буковинського учительства” та інші. В 1905 р. в журналі започаткована рубрика “Причини до інтерпретації галицьких шкільних законів”, яка давала кваліфіковані юридичні поради на запитання вчителів, з якими вони зверталися до редакції [36].

В “Промені” друкувалися ювілейні статті про видатних громадсько-політичних та культурних діячів: Б.Грінченка, І.Франка, М.Павлика, С.Пігуляка, Е.Канта [37]. Подавалася хроніка культурно-освітніх подій та заходів із життя українського вчительства [38]. Під рубрикою “Надіслане” надавали місце для публікацій різним політичним силам, які висловлювали свої погляди щодо розвитку українського шкільництва. Часто під цією рубрикою друкувалися також повідомлення з окружних учительських конференцій у Галичині і Буковині, відозви та приватні спростування [39].

Належне місце на сторінках двотижневика займала художня література: тут друкували поезії, оповідання та фейлетони таких знаних в Західній Україні та за її межами авторів як І.Франка, Д.Макогона, В.Лебедєвої, Н.Кобринської, О.Маковея. Бібліографічна частина “Променя” інформувала про нові видання та рецензувала окремі праці та підручники, що могли зацікавити українського вчителя, стати корисним у навчально-шкільному і виховному процесах [40].

Часопис “Промінь” залишався органом товариства ВПУВ до вересня 1907 р. В цей час припинив своє існування, так як головний редактор – учитель І.Герасимович змушений був, згідно розпорядження шкільної влади, змінити місце роботи [41]. Підводячи підсумок зробленому, він звернув увагу на те, що “Наше учительство стало важним чинником краю, завдяки невпинній і систематичній праці “Променя” вдалося зацікавити наш загал справою “вільної школи” [42].

Питання власного періодичного органу розглядалося на засідання Наглядової Ради товариства ВЛУВ. Було вирішено провести переговори з колишнім інспектором народних шкіл Юліаном Ловицьким аби він видавав періодичний орган для вчителів, щоб об’єктивно висвітлювати становище українських педагогів в тодішньому суспільстві. В результаті переговорів 5 жовтня 1907 р. світ побачила газета “Луна” із підзаголовком: “незалежний орган українського учительства” [43]. 15 листопада 1907 р. з’явився у Львові ще один часопис під назвою “Наше слово”, який видавали Павло Кирчів і Онофер Власійчук, активні члени товариства ВПУВ. Він мав такий підзаголовок: “для справ учительських, шкільних, просвітніх, суспільно-політичних і наукових”. Поява одночасно двох педагогічних видань однакового спрямування, які представляли ВПУВ, пояснювалося тим, що редакційний комітет “Нашого слова” вважав, що українські освітяни повинні об’єднатися в боротьбі за свої фахові права разом із польськими вчителями в одній інтернаціональній організації, тоді як видавці “Луни” дотримувалися протилежної думки [44]. У першому номері цієї газети було окреслено тематику публікацій цього видання, згідно якої передбачалося друкувати матеріали з оцінкою діяльності шкільної влади, полемічні статті з неприхильною до українських вчителів крайовою пресою, статистичні дані щодо розвитку шкільництва та становища педагогів, а також справи товариства ВПУВ [45]. Видавці строго дотримувалися цієї програми, тому “Луна” неодноразово наголошувала на негативних сторонах українського шкільництва, спричинених у першу чергу політикою властей, а також слабкою організованістю самого вчительства. Йшлося про політичні утиски вчителів, про необхідність зменшення вчительської служби з 40 до 35 років, піднімалися пекучі проблеми професійної організації народних вчителів [46]. Чималий об’єм в газеті займали звіти з діяльності товариства ВПУВ та його філій, організацій, що створювалися в рамках цього товариства [47].

Проте, через брак коштів видання “Луни” та “Нашого слова” довготривалими не були. Останній номер “Луни” (восьмий) вийшов у світ 23 листопада 1907 р., а “Наше слово” припинило своє існування 15 грудня 1907 р., після випуску трьох номерів газети [48].

У 1907-1912 рр. виходив журнал “Прапор”. До 1911 р. він був органом ВПУП, але через непорозуміння з управою товариства перестав з нею співпрацювати. Першим редактором “Прапора” був Л.Лотоцький. Згідно рішення редакційного комітету 15 вересня 1908 р. “Прапор” почав видавати у Коломиї силами “Видавничої спілки українського учительства”. Головним редактором було призначено колишнього народного вчителя І.Петришина [49]. “Прапор” приділяв чималу увагу консолідації українських педагогів у боротьбі за свої прова, висуваючи на перший план акції політичного характеру [50]. Часопис також розповідав про розгляд шкільних справ на засіданнях Галицького сейму [51], переймався становищем української мови в державі [52]. Огляд найновішої літератури в газеті подавався під рубрикою “Бібліографія та критика”[53]. Чимало було матеріалів, які ставили собі за мету розширити кругозір народних вчителів. Регулярно в “Прапорі” була детальна інформація про роботу головної управи товариства ВПУВ та його філій, діяльність “Видавничої спілки” ВПУВ в Коломиї [54].

В 1911 р. в Станіславі з’явився часопис “Український учитель” із підзаголовком “становий орган українського народного учительства в Галичині”. Журнал підтримував традицію свої попередників – органів ВПУВ. У ньому наводилися факти про пожертви української громадськості на власне шкільництво, містилися дані про створення нових “інститутів”, приватних навчальних закладів, середніх шкіл [55]. В “Українському учителі” серед іншого публікувалися свідчення про позицію вчителів на виборах до парламенту 1907 р. Була критика українських педагогів за їх недостатню активність у розбудові шкільного життя [56]. Разом з цим часописом видавався педагогічний додаток до нього під назвою “Рідна школа”, науково-популярного змісту [57]. “Український учитель” та “Рідна школа” після виходу у світ кількох номерів припинили своє існування.

З 1912 р. і до початку першої світової війни виходив ще один орган ВПУВ – “Учительське слово”. Чи не найбільшу увагу часопис приділяв політичній активності вчительства, адже постійно друкувалися матеріали про учительські віча та з’їзди, про роботу “Союзу слов’янського учительства в Австрії” [58]. Дуже гострими в “Учительському слові” були редакційні статті, із закликами до солідарності вчителів в боротьбі за свої права, а також матеріали, котрі стосувалися підвищення учительської платні [59]. У статтях, замітках журналу порушувалася проблема заснування державних учительських семінарій. Часопис закликав створювати статистичні бюро, які б збирали дані про реальне становище українських учителів та українських шкіл. Проблемною була публікація “Галицьке шкільництво під національним оглядом”, що друкувалася в кількох номерах за 1914 р. [60]. В журналі можна було знайти звіти з учительських конференцій, огляд педагогічної преси і, звичайно, повідомлення про діяльність товариства ВПУВ, а також “правильники”, “регулярники” різних інституцій, що виникали в рамках цієї організації [61]. Були в “Учительському слові” й такі рубрики: “Критика і бібліографія”, “Нові книжки й видання”, “Всячина”.

Двотижневик “Каменярі” у довоєнний час виходив у світ протягом 1909-1914 рр. Він був другим після “Променя” суспільно-науковим фаховим періодичним виданням українського вчительства, що видавався на Буковині, як орган ВОУУБ. Головним редактором “Каменярів” були: І.Карбулицький та О.Іваницький. До складу редакції часопису також входили К.Данилюк, Д.Макогон, Л.Ясінчук, І.Бережан та інші [62]. Активними авторами окрім редакторів були І.Герасимович, О.Маковей, а також дописувачі під псевдонімами Об’єктивний і Оміркон [63].

“Каменярі” відігравали важливу роль не тільки в житті вчительства, а й всього українського населення краю загалом. Перебуваючи в опозиції до українських депутатів Буковинського сейму і ведучи окрему від них політику “Каменярі” вже з перших номерів жваво цікавилися політичними справами [63]. Газета зайняла активну і чітку позицію щодо єдності української нації, виступаючи проти буковинського сепаратизму стосовно Галичини та галичан. Цій меті служили як теоретичні, так і пропагандичні статті, листи читачів, що сприяли формуванню національної самосвідомості, об’єднанні зусиль різних соціальних верств, політичних партій та організацій для побудови української держави. Спроби румунізації українського населення гостро критикувалися на сторінках “Каменярів” [65].

У публікаціях часопису постійно обговорювалися умови праці і заробітної плати педагогів, дисциплінарне законодавство, аналізувався стан шкільництва й учительства Галичини та Буковини [66]. Редакція приділяла постійну увагу проблемам розвитку національної культури, формуванню світогляду учительства та інтелігенції краю. “Каменярі” друкували матеріали про урочисті вшанування визначних українських письменників та поетів: Т.Шевченка, І.Франка, М.Шашкевича, О.Кобилянської, Ю.Федьковича, історика М.Грушевського, громадського діяча С.Смаль-Стоцького [67].

Часопис публікував також статті із учительської практики, знайомив освітян із досягненнями модерної педагогіки, подавав рекомендації щодо їх використання для потреб української школи. Вагоме місце на сторінках “Каменярів” займали матеріали про організаційну діяльність ВОУУБ [68].

Педагоги навчальних закладів середніх і вищих шкіл Галичини та Буковини видавали спільними зусиллями у Львові часопис “Наша школа”. Журнал виходив спочатку із підзаголовком: “Науково-педагогічний журнал: орган товариства “Учительська громада” у Львові” [69]. В 1912 р. в підзаголовках зазначалося, що часопис є органом двох педагогічних організацій “Товариства ім.Сковороди” в Чернівцях та “Учительської громади”. “Нашу школу” редагували І.Кревецький (1909-1912 рр.), С.Томасівський (1913), М.Чайковський (1914). Редакторами буковинського відділу були М.Кордуба та І.Прийма [70].

На відміну від інших педагогічних видань, журнал “Наша школа” менше уваги приділяв нагальним проблемам українського шкільництва, шкільній політиці, зосереджуючи увагу на науково-методичних матеріалах, адже часопис поставив перед собою завдання “служити не тільки трибуною бажань і жалів, принагідних гадок і помічень представників нашої учительської верстви, а органом студіювання нашої середньої школи і його організацій відповідно до потреб нашого народу”[71]. З першого року видання вагоме місце на сторінках журналу зайняли науково-педагогічні статті та дослідження з історії, розвитку та реорганізації української школи, методики і дидактики [72]. Дуже цікавими були праці С.Томасівського “Історія державної середньої школи в Галичині”, А.Крушельницького “Українські підручники в середніх школах Галичини”, М.Кордуба “Українські підручники в середніх школах Буковини” надруковані в часописі за 1909 р. [73]. Під назвою “На правописні теми” редакція у 1913 р. відкрила дискусію щодо запровадження однакових правил в українському правописі.

Змістовна інформація про проблеми українського шкільництва подавалася у запровадженій рубриці “Хроніка шкільного життя”, а також у статистичних таблицях про стан українських середніх шкіл у Галичині і Буковині, що часто містилися на сторінках часопису [74]. Час від часу друкувалися матеріали про культурних діячів та педагогів, що внесли вагомий вклад у розвиток української культури й освіти: Костянтина Личаківського, Едварда Маркевича [75].

Оскільки часопис “Наша школа” був органом “Учительської громади” і товариства ім.Сковороди в Чернівцях, то систематично публікував матеріали про діяльність товариств та їх філій під постійною рубрикою “З товариства “Учительська Громада”, а також історію організаційного руху буковинських викладачів середніх шкіл, які об’єдналися у Товаристві ім.Сковороди, подає у своїй статті В.Кмицевич [77].

Українські періодичні вчительські видання, що виходили у світ завдяки педагогічним товариствам, ставили перед собою завдання правдиво висвітлювати становище українського шкільництва в Галичині та Буковині. Матеріали, що вміщувалися на їх сторінках, свідчили про низький рівень розвитку української освіти: недостатню кількість початкових і середніх шкіл, складне матеріальне та моральне становище вчителів. Разом з тим учительські товариства у власних періодичних органах намагалися підвищити інтелектуальний та фаховий рівень педагогів, а також висвітлювали власну організаційну діяльність та суспільну працю, спрямовану на розв’язання існуючих проблем.

Не менш важливою і необхідною була діяльність педагогічних організацій спрямована на видання періодичних видань для дітей та молоді, аби подбати про належне національне виховання підростаючого покоління. У 1890 р. професор Володимир Шухевич почав видавати ілюстрований часопис для дітей і молоді під назвою “Дзвінок”, про який газета “Учитель” писала: “вже давно ожидана ілюстрована газета для “дітей і молодіжи” стане як можна судити після змісту першого числа на висоті своєї задачі і заступить бодай в части великий брак книжок для читання молоді” [78]. Проте В.Шухевич зіткнувся із значними матеріальними втратами [79], і тому у 1892 р. звернувся із пропозицією до проводу УПТ аби воно взяло на себе обов’язки пов’язані із виходом у світ “Дзвінка”. Позитивну відповідь на таке прохання було дано 26 травня 1892 р. [80].

Провід УПТ призначив редактором В.Шухевича, а адміністративну діяльність було доручено здійснювати К.Паньківському (За редакцію “Дзвінка” у різні роки відповідали: В.Білецький (1896-1902 рр., 1904-1999 рр.), К.Галицька (1909 р.), К.Гринечева (1909-1913 рр.), а також І.Крип’якевич (1914 р.) [81]. У 1890-1893 рр. часопис виходив із підзаголовком: “письмо ілюстроване для дітей і молодіжи”, в 1894-1906 рр. письмо ілюстроване для науки і забави руских дітей і молодіжи”, а в 1907-1914 рр. – “ілюстративний часопись для дітей і молодіжи”. Часопис вміщував на своїх сторінках оповідання та казки І.Франка, В.Лебедєвої, І.Крип’якевича, Н.Кобринської, М.Коцюбинського та інших, а також майстерно зроблені переклади Р.Кіплінга, Р.Бернсона; поезії Л.України, С.Воробкевича, Б.Лепкого, Ю.Федьковича, Н.Кобринської, М.Коцюбинського та багато інших авторів. “Дзвінок” ставив перед собою завдання розширити кругозір української молоді, тому публікував матеріали не тільки про українських князів та гетьманів, видатних культурних та громадських діячів, про призначення релігійних свят і їхнє святкування українцями, а й про політичну ситуацію в Росії, повінь в Парижі, Новий рік у Філадельфії, храм св.Петра в Римі, про католицьку державу Ватикан. Цьому сприяли й інші наукові статті та популярні розповіді із всесвітньої та української історії та культури, географії, природничих наук, посмертні згадки про видатних людей [82].

Заслуговували на увагу дитячі п’єси та спеціально складені сценарії, які могли використовувати вчителі для проведення позакласних заходів. Регулярними на сторінках двотижневика були такі рубрики “Веселий кутик” (публікувалися жарти та смішинки), “Золоті зернятка” (вміщувалися корисні поради). Величезною популярністю серед дітей користувалися кросворди та ребуси. Був у “Дзвінку” також додаток для дітей дошкільного віку [83]. Редакція вела постійне листування із своїми юними читачами, в якому знаходяться численні схвальні відгуки, на все те, що публікувалося, а також побажання дітей якнайчастіше бачити нові номери журналу у своєму домі. Юні дописувачі надсилали загадки, кросворди, смішинки для того, аби їх надрукували у “Дзвінку”, повідомляли про те, як вони збирають гроші на потреби УПТ під час Різдвяних свят та купують різні атрибути товариства, таким чином допомагаючи йому [83].

Загалом літературний та естетичний рівень “Дзвінка” був високим. Редактори зуміли підібрати цікавий та змістовний матеріал і подавати його молоді в доступній формі. На особливу увагу заслуговують ілюстрації “Дзвінка”, які були досить вдалим доповненням до надрукованого в журналі. Щодо перших років видання, то важко високо оцінити професійний рівень часопису, але поступово його видавці зуміли виправити стан справ на краще і зробити дитячий журнал таким, що повністю відповідав потребам українських дітей та молоді. Перший український просвітньо-економічний конгрес у своєму рішенні щодо видавничої діяльності, опублікованому у 1910 р., рекомендував передрукувати найкращі поезії, оповідання, п’єси для дітей, що друкувалися на сторінках “Дзвінка”, і видати окремими книжечками [86].

Проте “Дзвінок” не міг похвалитися великою кількістю передплатників, адже у 1897 р. їх налічувалося 91, а в наступному ця цифра зменшилась до 85. Після того, як головним редактором в 1903 р. було призначено М.Малицьку, число передплатників зросло до 120, і в 1905 р. становило 500, а в 1913 р. – 514. “Дзвінок” мав своїх читачів і серед українців Буковини: у 1913 р. його одержували 18 приватних осіб і 28 шкіл, 36 примірників в цьому році УПТ надіслало до навчальних та виховних закладів безкоштовно [87]. Спроба розповсюджувати часопис у Східній Україні була невдалою, так як російський уряд не дав на це згоди [88].

Цілком зрозумілим є те, що за такої кількості передплатників видання журналу було збитковим, але УПТ не відмовлялося його фінансувати, розуміючи важливість цієї справи. Витрати покривались за рахунок щорічних дотацій від Галицького сейму в розмірі 100 ринських, а також із добродійних внесків на рахунок товариства [89].

Буковинське педагогічне товариство “Українська школа” також вирішило зайнятися справою випуску періодичного видання для молоді. Ініціатором цієї справи був А.Клим, голова товариства в 1912-1914 рр. Розраховуючи вартість видання, виходячи з того, що на Буковині в школах навчилося 50 тис. українських дітей, і якщо 20 тис. читали б новий часопис, то товариство могло б наважитися на видання дешевого журналу. Але через те, що на це не було відповідних коштів, вирішили укласти угоду з фірмою С.Раях у Чернівцях, за якою дане підприємство взяло на себе обов’язок профінансувати видання і зайнятися його розпродажем. Товариству залишалася лише творча праця. Для цього було вибрано редакційний комітет, до якого ввійшли: В.Сімович, Т.Ільницький, І.Каву ля та М.Гулат. 1 вересня 1913 р. повинен був зявитися перший часопис для шкільної молоді (тій, котрій виповнилося 15 років) під назвою “Квітник”. Редакційний комітет підготував рукопис. На жаль, він не вийшов з причин цілком незалежних ні від виділу, ні від редакторів [90].