Діяльність Івана Огієнка, Детальна інформація
Діяльність Івана Огієнка
Міністерство освіти і науки України
Чернівецький національний університет ім.Ю.Федьковича
Історичний факультет
Кафедра історії України
Діяльність Івана Огієнка
(1917-1947)
(дипломна робота)
Науковий керівник:
кандидат історичний наук
доцент Білецький Б.Ф.
Чернівці-2001
Зміст
Вступ............................................................................................................................
Розділ І. Формування суспільно-політичних поглядів Івана Огієнка....................
Розділ ІІ. Іван Огієнко і боротьба за відродження Української автокефальної православної церкви в умовах національно-визвольної революції (1917-1920)...
Розділ ІІІ. Польсько-швейцарський період еміграції в діяльності Івана Огієнка (1920-1947).....................................................................................................................
Висновки........................................................................................................................
Список використаних джерел і літератури................................................................
Вступ
Процес духовного, національного відродження українського народу від року до року стає все повнішим, багатограннішим, всеохоплюючим. Із небуття, а точніше з спец фондів архівів широкому колу читачів повертаються сотні і тисячі раритетів минулого, які таять в собі величезний потенціал правди, гідності, самоусвідомлення і самоствердження кожного з нас як представника й достойної кращої долі нації, які були десятки літ під особливою увагою і забороною сталінського тоталітарного режиму.
Водночас відбувається надзвичайно болісний і суперечливий, але разом з тим такий одухотворюючий процес переоцінки, переосмислення драматичних подій і явищ тих часів. Відбувається також повернення багатьох імен духовних провідників української нації, діяльність і помисли яких були сфальсифіковані, передоручено, несправедливо оговорені або ж подано тенденційно чи зосереджено радянською офіційною пропагандою.
Серед таких несправедливо забутих величних імен, які уособлюють собою хресний шлях українського народу до незалежності, демократичності, соборності, омріяний і вистражданий багатьма поколіннями українців, ім’я Івана Івановича Огієнка.
Сучасники називали його людиною енциклопедичних знань, праці і обов’язку. І це не випадково. Адже свій природжений хист ученого, педагога, державного, громадського, церковного і культурного діяча він однаковою мірою успішно застосовував і як мовознавець та літературознавець, і як редактор та видавець, і як перекладач та поет, і як ректор та міністр, і як православний митрополит та історик Української церкви. Це справді універсальна і унікальна постать в історії України, надзвичайно обдарована, яка самовіддано і саможертовно керувалася виключно інтересами української нації, служила власному народу.
Він чесно і сповна служив українській справі, до останніх днів свого довгого й важкого життя не полишав подвижницької діяльності на ниві відродження нації. А тому за радянської влади було покладено табу й на саме ім’я Огієнка, його ім’я заборонялося згадувати в будь-якому контексті. Радянська влада і її українські лакизи нагороджували епітетами на зразок “петлюрівський міністр”, “варшавський утриманець Пілсудського”, “літературний денщик Скоропадського і фашистський запроданець”, “запроданець-іуда в рясі митрополита” і навіть “неук і бездара”.
Написані вченим понад півтора тисяч праць стосуються тієї чи іншої української ділянки історії, культури, мовознавства, філософії, історії держави, його дослідження і, зокрема, проблем окремішності і самобутності української мови, культури, історії української православної церкви, принесли йому і’мя і велич ученого світового масштабу. Але, де б і в якій сфері він не працював, він завжди виступав, насамперед як державотворень: чи будучи міністром освіти, чи міністром сповідань в уряді УНР, чи будучи причетним до акту злуки УНР і ЗУНР в єдину соборну Українську державу, чи працюючи над законом про державність української мови незалежно від того, де він був, - в Україні чи в еміграції.
За будь-який обставин Іван Огієнко – митрополит Іларіон залишався тією постаттю із славної когорти визначних діячів українського відродження в широкому розумінні слова, що охоплює практично всі сфери суспільного буття, життя і діяльність якого (як державного і церковно-релігійного) життя досліджена ще не досить. А його діяльність у галузі відродження Української православної церкви, вся його церковно-релігійна діяльність в Україні і поза нею нині в умовах розбудови української держави дає величезний досвід в цій сфері, який знадобиться, сучасним церковно-релігійним діячам в їх практичній роботі по створенню єдиної соборної української церкви. Саме це і засвідчує актуальність обраної для дослідження проблеми.
Хронологічні рамки даного дослідження охоплюють період від початку української національно-демократичної революції до еміграції Івана Огієнка – Митрополита Іларіона за океан, до Канади – 1917-1947 рр., коли Іван Огієнко активно включився в церковно-релігійну діяльність по відродженню Української автокефальної православної церкви та його наступна діяльність в цій же сфері в часи європейської еміграції – в Польщі і Швейцарії.
Методологічними засадами дипломного дослідження є універсальні принципи науковості, історизму і об’єктивної істини. Працюючи над роботою, автор віддає пріоритет загальнолюдським, а не класовим цінностям, що відповідає сучасним вимогам в галузі суспільно-політичних та історичних досліджень.
Джерельну базу досліджуваної проблеми становлять спогади політичних, державний і церковних діячів – сучасників І.Огієнка, його соратників і учнів, очевидців і учасників тогочасних подій; листування І.Огієнка з С.Петлюрою та А.Шептицьким тощо.
У споминах С.Русової дається оцінка І.Огієнку як вмілому організатору-державнику, як надзвичайно працездатній людині, цілком відданій українській справі, залишаючись на її сторожі до останньої хвилини.
Чернівецький національний університет ім.Ю.Федьковича
Історичний факультет
Кафедра історії України
Діяльність Івана Огієнка
(1917-1947)
(дипломна робота)
Науковий керівник:
кандидат історичний наук
доцент Білецький Б.Ф.
Чернівці-2001
Зміст
Вступ............................................................................................................................
Розділ І. Формування суспільно-політичних поглядів Івана Огієнка....................
Розділ ІІ. Іван Огієнко і боротьба за відродження Української автокефальної православної церкви в умовах національно-визвольної революції (1917-1920)...
Розділ ІІІ. Польсько-швейцарський період еміграції в діяльності Івана Огієнка (1920-1947).....................................................................................................................
Висновки........................................................................................................................
Список використаних джерел і літератури................................................................
Вступ
Процес духовного, національного відродження українського народу від року до року стає все повнішим, багатограннішим, всеохоплюючим. Із небуття, а точніше з спец фондів архівів широкому колу читачів повертаються сотні і тисячі раритетів минулого, які таять в собі величезний потенціал правди, гідності, самоусвідомлення і самоствердження кожного з нас як представника й достойної кращої долі нації, які були десятки літ під особливою увагою і забороною сталінського тоталітарного режиму.
Водночас відбувається надзвичайно болісний і суперечливий, але разом з тим такий одухотворюючий процес переоцінки, переосмислення драматичних подій і явищ тих часів. Відбувається також повернення багатьох імен духовних провідників української нації, діяльність і помисли яких були сфальсифіковані, передоручено, несправедливо оговорені або ж подано тенденційно чи зосереджено радянською офіційною пропагандою.
Серед таких несправедливо забутих величних імен, які уособлюють собою хресний шлях українського народу до незалежності, демократичності, соборності, омріяний і вистражданий багатьма поколіннями українців, ім’я Івана Івановича Огієнка.
Сучасники називали його людиною енциклопедичних знань, праці і обов’язку. І це не випадково. Адже свій природжений хист ученого, педагога, державного, громадського, церковного і культурного діяча він однаковою мірою успішно застосовував і як мовознавець та літературознавець, і як редактор та видавець, і як перекладач та поет, і як ректор та міністр, і як православний митрополит та історик Української церкви. Це справді універсальна і унікальна постать в історії України, надзвичайно обдарована, яка самовіддано і саможертовно керувалася виключно інтересами української нації, служила власному народу.
Він чесно і сповна служив українській справі, до останніх днів свого довгого й важкого життя не полишав подвижницької діяльності на ниві відродження нації. А тому за радянської влади було покладено табу й на саме ім’я Огієнка, його ім’я заборонялося згадувати в будь-якому контексті. Радянська влада і її українські лакизи нагороджували епітетами на зразок “петлюрівський міністр”, “варшавський утриманець Пілсудського”, “літературний денщик Скоропадського і фашистський запроданець”, “запроданець-іуда в рясі митрополита” і навіть “неук і бездара”.
Написані вченим понад півтора тисяч праць стосуються тієї чи іншої української ділянки історії, культури, мовознавства, філософії, історії держави, його дослідження і, зокрема, проблем окремішності і самобутності української мови, культури, історії української православної церкви, принесли йому і’мя і велич ученого світового масштабу. Але, де б і в якій сфері він не працював, він завжди виступав, насамперед як державотворень: чи будучи міністром освіти, чи міністром сповідань в уряді УНР, чи будучи причетним до акту злуки УНР і ЗУНР в єдину соборну Українську державу, чи працюючи над законом про державність української мови незалежно від того, де він був, - в Україні чи в еміграції.
За будь-який обставин Іван Огієнко – митрополит Іларіон залишався тією постаттю із славної когорти визначних діячів українського відродження в широкому розумінні слова, що охоплює практично всі сфери суспільного буття, життя і діяльність якого (як державного і церковно-релігійного) життя досліджена ще не досить. А його діяльність у галузі відродження Української православної церкви, вся його церковно-релігійна діяльність в Україні і поза нею нині в умовах розбудови української держави дає величезний досвід в цій сфері, який знадобиться, сучасним церковно-релігійним діячам в їх практичній роботі по створенню єдиної соборної української церкви. Саме це і засвідчує актуальність обраної для дослідження проблеми.
Хронологічні рамки даного дослідження охоплюють період від початку української національно-демократичної революції до еміграції Івана Огієнка – Митрополита Іларіона за океан, до Канади – 1917-1947 рр., коли Іван Огієнко активно включився в церковно-релігійну діяльність по відродженню Української автокефальної православної церкви та його наступна діяльність в цій же сфері в часи європейської еміграції – в Польщі і Швейцарії.
Методологічними засадами дипломного дослідження є універсальні принципи науковості, історизму і об’єктивної істини. Працюючи над роботою, автор віддає пріоритет загальнолюдським, а не класовим цінностям, що відповідає сучасним вимогам в галузі суспільно-політичних та історичних досліджень.
Джерельну базу досліджуваної проблеми становлять спогади політичних, державний і церковних діячів – сучасників І.Огієнка, його соратників і учнів, очевидців і учасників тогочасних подій; листування І.Огієнка з С.Петлюрою та А.Шептицьким тощо.
У споминах С.Русової дається оцінка І.Огієнку як вмілому організатору-державнику, як надзвичайно працездатній людині, цілком відданій українській справі, залишаючись на її сторожі до останньої хвилини.
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021