Дмитро Чижевський Про Історію Філософії України, Детальна інформація

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ та НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім.І.Франка

Механіко-математичний факультет

Реферат на тему:

Д.Чижевський про особливості розвитку

української філософії

Виконав стундент групи МТс-21





Львів - 2004

Зміст

1. Біографія Дмитра Чижевського 3

2. Філософія Дмитра Чижевського 5

3. Особливості історії української філософії 6

4. Використана Література 8

Біографія Дмитра Чижевського

Дмитро Іванович Чижевський народився 23 березня 1893 року в місті Олександрія. “...В родині,- за спогадами вченого, - художниці та колишнього офіцера, поміщика, який по арешті 1887 року за ліберальні погляди... жив у своєму маєтку.” Духовні інтереси батьків рано визначили світогляд Дмитра Чижевського. В Олександрії пройшло його дитинство, тут в пору першої російської революції було обрано мером міста його батька - Івана Костянтиновича; тут майбутній енциклопедист вчився в класичній гімназії (1904-1911 рр.), звідси пішов у люди: студент у Петербургзькому університеті (1911-13 рр.), потім у Київському (1913-19 рр.), вир Революції, участь в роботі Центральної Ради, а з 1921 року - еміграція, як виявилося - назавжди, бо “політика комуністів, що привила до диктатури партії над народом Росії...” вельми розчарувала його. Після такого висновку - наукова творчість стає єдиною основою життя Дмитра Чижевського. Перебираючись з одного університецького міста Західної Європи до другого - Гейдельберг, Фрайбург, Прага, Галле, Марбург - він працює і вчиться в одночас в кращих мислителів ХХ-го століття К.Ясперса, Е. Гусерля, М.Хайдегера, він входить до плеяди найвідоміших російских філософів і істориків - таких як С. Булгаков, Ф. Степун, С. Франк, М. Трубецький, М. Лоський, М. Бердяєв, Георгій і Антонін Флоровські.

Вже З0-ті роки найвидатніший німецький славіст професор Фасмер твердив - Дмитро Чижевський викладає слов’янську філологію та історію слов’янських літератур на такому науковому рівні, що кожний німецького університет мав би залучати його до числа своїх викладачів.

“Нині, - читаємо у відкритому листі до громадськості Кіровоградщини відомих письменників та вчених сьогоденної України, що надрукувала “Літературна Україна” ще 9 серпня 1990 року,- коли (...) до читача повертаються твори М.Грушевського й В.Винниченка, Дмитра Яворницького й М.Зерова, час відновити в правах і найбільшого українського філософа ХХ-го століття. Дальший поступ української філософської, та й загалом гуманітарної думки, немислимий без фундаментальних праць Чижевського, як “Філософія на Україні”, “Нариси з історії філософії на Україні”, “Гегель в Росії”, “Філософія Сковороди”, без його досліджень з логіки та філософії мови,(...), з історії слов’янських культур (етики та психології Ф.Достоєвського, гуманізму Я. Коменського тощо), без його розвідок присвячених І.Вишенському, М. Гоголеві, Т. Шевченку, П.Кулешеві, М.Драгоманову, М.Грушевському, П. Юркевичу, В. Вернадському.

18 квітня 1977 року в Гейдельберзі (Німеччина) закінчився життєвий шлях Дмитра Чижевського - вченого, філософа, логіка, лінгвіста, літературознавця, релігієзнавця, постаті, котру цінувала б кожна цівілізована нація. Його праця протягом багатьох років зумовлена була переконанням, “що найважливішим культурним чинником є особисті зв’язки людей, передусім через кордони, що в Європі такі затісні для націй”. “Культурні зв’язки народів я вважаю вагомішими за політичні...” - писав вчений.

Філософія Дмитра Чижевського

Насамперед Д. Чижевський зупиняється на аналізові таких понять, як нація і людство. Розуміння нації може бути або раціоналістичним, або романтичним. Раціоналістичний підхід передбачає логічно аргументований аналіз, що грунтується на принципах розуму. Такий підхід виходить з того, що в житті має сенс лише те, що можна зрозуміти та обгрунтувати з допомогою розуму.

Раціоналістичний підхід, за Чижевським; передбачає визнання національних особливостей у розвитку народів, хоча вони й обмежені. Визнаючи обмеженість національних особливостей, раціоналісти вважають її необхідним етапом у розвитку людської історії. Проте, на думку Чижевського, справжньою цінністю є не національне особливе, а загальнолюдське, наднаціональне. Різноманітність типова не лише для тваринного і рослинного світу, вона властива також і людському роду. Чижевський ставить питання про те, чи мало б сенс людське життя, яке проходило б серед ідеальних, але цілком схожих один на одного людей? Відповідаючи на це питання, Чижевський пише:

«...Різноманітність органічних форм у природі зумовлює, робить можливою пишність і розкіш органічного життя, поскільки різноманітні типи, форми й породи — в боротьбі та співпраці між собою—жиють через постійний обмін між собою матерії та сили. Так само і людське суспільство можливе лише тому, що є різноманітність типів і психологічних осіб окремих людей, бо ніяке суспільство не склалося б із цілком однакових однотипних індивідуумів».

Подібних прикладів історія людського суспільства знає безліч. Класичний і романтичний стилі, готика і рококо можуть бути, підкреслює Чижевський, для нас одночасно прекрасними, незважаючи на відмінності їх, а також існування в різні історичні епохи. Вічні цінності не є одноманітними і однотиповими. Форми вічної краси втілюються в різних галузях дійсності. Це стосується не тільки мистецтва, а й інших форм культурного життя. Для прикладу Чижевський наводить релігію, філософію, науку. Загальнолюдське значення окремих культурних форм є так само правомірним, як і окремих шкіл і течій у мистецтві.

«Цінність їх і полягає у індивідуальності. Те, що в усіх них є індивідуальним, доповнює інші вияви, освітлює абсолютні цінності з іншого боку, ще не виявленого».

Далі Чижевський доходить висновку, який має важливе значення для розуміння національних особливостей філософії, що випливають з особливостей національного характеру. «Цілком ясно, як треба з цього пункту погляду розв'язати питання про відношення між нацією та людством, між національним та вселюдським,— кожна нація є тільки обмеженим і однобічним розкриттям людського ідеалу. Але лише в оцих обмеженнях і однобічних здійсненнях загальнолюдський ідеал і є живий».

Чижевський робить висновок: у своєму своєрідному, оригінальному, вигляді, так само як і у своїй однобічності і обмеженності, нація, а також нації, об'єднання яких і становить людство, є проявом вічного, загального.

Цю теоретичну тезу Чижевський застосовує, аналізуючи проблеми розвитку національної філософії. Він зупиняється на характеристиці гегелівської концепції розвитку філософії. За цією концепцією, абсолютна правда не може бути розкрита у певному завершеному вигляді. Окрема філософське твердження є фрагментом абсолютної правди, а тому не повним, не досконалим відбитком Абсолютного. Саме ця неповнота і є причиною зміни і боротьби ідей в історії філософської думки. В процесі розвитку філософської думки «неповні» правди синтезуються. Проте і у такому вигляді вони не є результатом пізнання Абсолютної істини, це лише етап на шляху до пізнання її, хоча й етап, більш поглиблений.