Письменники України - жертви сталінських репресій, Детальна інформація

У жодній із вивчених судових справ репресованих українських письменників не виявлено жодного речового доказу, жодного висновку експертизи чи якогось іншого вирогідного документа, який би довів провину підсудного. Жодного! Всі звинувачення базувалися на словах - наклепах анонімників, обмовах підставних "свідків", самообмовах арештованих, які з благословення тодішнього генерального прокурора Вишинського вважалися "царицею доказів". А виривалася ота "цариця" з вуст приречених засобами запозиченими в середньоаічні інквізиції та нацистського гестапо.

Люди , яким пощастило пережити кошмари сталінських катівень і концтаборів, засвідчують, що тюремники з паталогічною насолодою знущалися над "ворогами народу". Багато хто божеволів на допитах, інші кінчали в камерах життя самогубством, хоч такі факти ще й досі тримаються в секреті за десятьма замками. А скільки їх сконало, не доживши до суду, як, скажімо, поет Світзинськй, академік Кримський, сестри старицькі?

За чверть століття ні разу не траплялося, щоб хтось із арештованих був виправданий і звільнений з-під варти за вдсутністю складу злочина чи за недостатністю обвинувачення. Зате було скільки завгодно випадків, коли засідання трійки чи особливої наради починалося, скажімо, о 10 годині ранку, за 15 хвилин підсудним оголошувався смертний вирок, а вже о 10 годині 30 хвилин вони були розстріляні…

А скільки пекельних мук і страждань довелося знести в'язням у сталінських тюрмах, концтаборах, у зонах спецпоселення!

"Зпорога смерті благаю вас: дайте хоч ковток свободи !" - зойк мольби і болю, й розпачу проривався крізь колючі дроти на волю в словах до найвищї посадової особи Зінаїди Тулуб.

Про безмірний трагізм заживо похованих у Соловецьких казематах синів України з відвертістю фаталіста повідав у своїй заяві-протесті до Центральної статистичної комісії в'язень табірного пункту "Кремль" незламний академік Матвій Іванович Яворський, який цією заявою-протестом підписав собі смертний вирок: "…сталінське "правосуддя" спочатку кидає до в'язниці за те, що ти - українець, який не підмінив до своєї батьківщини на російській патріотизм, "підфарбований" інтернаціоналізм; кожного назване "правосуддя" без суду засуджує за неінуючу справу на повільне знищення в таборі в умовах тяжкої праці з напівгоодним пайком, у сітях ганебної провокації і морольних мук…".

Умудрені досвідом міжнародного Нюрнбергзького судового процесу над нацистськими злочинцями чесні люди планети вже давно вимагають не тільки увічнити імена жертв сталінського терору, але й поіменно назвати і прикувати до ганебного стовпа історії всіх до одного катюг, які здійснювли злочинні сталінські плани. Спарві, хто ж вони, оті нелюди, що прируклина моральні муки й фізичне винищення цвіт народів України?

Щонайперш непрощенний гріх перед українцями несуть сталінські наркоми "плаща і кинджала" Ягода, Єжов, Берія та їхні полигачі на Україні - Редекс Станіслав Францович, Балицький Всеволод Аполонович, Успенський Олександр Іванович, Кобулов Амаяк Захарович, Мешик павло Янович. Які очолювали каральні загони з 1920 року.

Це на їхніх, саме на їхніх нечистих руках запеклася невинна кров репресованих в роки сталінізму письменників України.

Якби ми зуміли назвати поіменно всіх письменників, які стали жертвами сталінських репресій, реєстр злочинів "вождя і вчителя" всеодно був би далеко не повний.

Адже під вплиавом кривавої віхоли 30-50-х років вимушено "замовкло" назавжди безліч початкуючих українських поетів, прозаїків, драматургів, гумористів, критиків. А були сепред них люди, що видали вже по одній чи кілька книжок, які засвідчували яскравий талант їхніх авторів. Так, друг, Павла Тичини, дуже своєрідний і перспективний поет Іван Шевченко став колгоспним рільником. Іван Бойко перекваліфікувався на бібліотекаря, Федір Кириченко заскнів на коректорській роботі, Грицько Коляда виїхав з України, пропав безвісти Василь Алешко, зникла з літературного овиду єдина-жінка прзаїк з групи "Ланка - Марс" Марія Галич… . Хто порахує, скільки понівечено юних талантів, скільки викрадено в українського народу потенційних речників, які урвали свою, по суті нерозпочату пісню під завислою над головою сталінською сокирою.

І коли сьогодні деякі літературні спритники, які ще зовсім недавно уквітчували собою всілякі президії, тішилися почесними званнями, преміями, орденами, недбало кидають у вічі українському народові зневагу за те, що він, мовляв, неспромігся народити геніїв, котрі б могли збагатити своїми творами духовну скарбницю людства, то варто нагадати таким денаціоналізованим зневажникам: впродовж уже кількох століть українська література, як ніяка інша література в світі, захлинається у власній крові. Адже окрім сталінського, її понівичив і знекровлював царський терор, а потім за життя одного покоління на неї обрушилися білогвардійський, червоний, шляхетсько-польський, німецько-фашистський, брежнєвський терори. Треба тільки дивуватися як цей народ взагалі вижив і не втратив дару художнього Слова.

Олекса Мусієнко

голова комісії "Меморіал" СПУ







… З порога

смерті…

письменники України -

жертви сталінських репресій

(Випуск перший)

Київ

"Радянський письменник"

1991

PAGE 1

PAGE 17