Посередництво в соціальній взаємодії, Детальна інформація

багатоманіття ролей третіх сторін.

Даних на обрану тему дуже багато, і було б неможливо розглянути весь наявний матеріал у роботі. Головною особливістю є - зведення в єдину концепцію різноманітних теорій провідних вчених-соціологів та конфліктологів щодо проблеми посередництва у соціальній взаємодії.

ІІ. ІСТОРІЯ ПИТАННЯ

Проблема вирішення конфліктів хвилювала у різні часи багатьох дослідників-науковців і буде залишатися актуальною протягом існування людського суспільства. Як доводить практика, посередництво є одним з найефективніших способів вирішення конфліктів.

Питанням посередництва у соціальній взаємодії займалося чимало відомих вітчизняних та зарубіжних науковців, серед яких доречно відзначити таких як: Рубін Дж., Пруіт Д., Пірен М.І., Карневале, Конлон, Ващенко І. В., Сулімова Т.С., Соснін В.О., Здравомислов А.Г. та ін.

Досліджуючи дану проблему можна дійти висновку, що вчені здебільшого мають схожі погляди на питання посередництва. По-перше, посередник – це звичайно, у першу чергу, гарний психолог, який повинен мати певні якості та особливості характеру, а сам процес посередництва є творчим. По-друге, кожен з дослідників виділяє певні ролі, які властиві посередникам. І, по-третє, звичайно, посередництво, як і будь-який процес, має свої етапи та стадії. Щодо самих етапів і стадій, то різні вчені мають власну думку щодо їх кількості. Наприклад, Пруіт зі своїми колегами, розробивши модель посередництва, виділяє у ній 3 стадії, Ч.Моор – 12 стадій. Існує також поділ на 5 стадій. Але звичайно всі ці стадії є схожими за змістом

Технологія посередництва в конфлікті являє собою діалогічну методику розв’язання конфлікту типу “виграти - виграти” (Ш.Фейр, Корнеліус). Дана технологія досить популярна, вона довела свою ефективність в сфері діяльності практичних психологів, керівників і менеджерів, педагогічних працівників та ін.

Модель “зацікавленість – вірогідність”

Цю модель розробив Карневале (Carnevale, 1986). Вона відображає існування двох змінних, які взаємодіючи між собою, визначають поведінку посередника:

оцінка посередником вірогідності того, що сторони конфлікта досягнуть взаємовигідної згоди;

рівень зацікавленості посередника у тому, щоб сторони досягли бажаного.

Обидва параметри досягають як високих так і низьких значень. Ці два моменти показують, що обере посередник з чотирьох базисних стратегій: вирішення проблеми, яке ще називають інтеграцією (передбачає пошук взаємовигідного рішення, яке задовольнить обидві сторони); компенсація (передбачає обіцянку винагороди за здійснені сторонами поступки або досягнуті ними домовленості); тиск (передбачає примус сторін до поступок або згоди, що досягається покаранням або погрозою покарання); бездіяльність(свідоме прагнення до того, щоб сторони конфлікта самі його владнали).

Модель “зацікавленість – вірогідність” дозволяє зробити такі передбачення поведінки посередника. Посередники обирають вирішення проблем, коли вони зацікавлені у досягненні сторонами конфлікта їх цілей і оцінюють вірогідність досягнення взаємовигідної згоди як високу. Посередники використовують стратегію компенсації,коли їх зацікавленість у досягненні сторонами конфлікта їх цілей висока, але передбачувана вірогідність досягнення взаєхмовигідної згоди низька. Посередники віддають переваги здійсненню тиску на сторони конфлікта, коли не дуже зацікавлені у досягненні сторонами їх цілей і вважають вірогідність взаємовигідної згоди низькою. Посередники обирають пасивну стратегію при низькій зацікавленості у реалізації інтересів сторін і високій вірогідності взаємовигідної згоди. Дослідження підтверджують цю модель і уточнюють її окремі аспекти.

ІІІ. ВИКЛАД МАТЕРІАЛУ

1. Посередництво як форма вирішення конфлікту.

Часто буває, що дві конфліктуючі сторони не хочуть “сісти за стіл переговорів”, в такому разі є потреба у втручанні третьої сторони – посередника, він допомагає віднайти спосіб вирішення конфлікту. Мета його – прагнення перетворити опонентів у партнерів. Конфлікт можна вирішити моральною забороною; шляхом тільки самостійного осмислення, відчуття, переживання, відповідальності за ситуацію обох конфліктуючих сторін.

Можна сказати, що посередництво - спеціально організована форма спілкування двох конфліктуючих сторін, що здійснюється за допомогою третьої, нейтральної сторони (посередника) з метою опосередкованого управління процесом розв’язання конфлікту згідно з правилами діалогічної взаємодії.

Трєтя сторона може діяти як сила, що підтримує одну із сторін, і як незалежний посередник. У першому випадку завершення конфлікту здійснюється за допомогою насильства та соціального тиску, у другому – суду, арбітражу, медіації.

У загальному плані способи втручання третіх сторін можна поділити на два класи: контрактні та спонтанні. Контрактне втручання здійснюється спеціалістом з подалання конфліктів (наприклад, професійним посередником або суддєю), який має спеціальну підготовку і досвід у питаннях, що стали предметами суперечки. Зазвичай така третя сторона не мала раніше своїх власних стосунків з конфліктуючими сторонами, її головна мета полягає не у покращенні відносин між ними, а в урегулюванні конфлікта як такого.

Спонтане втручення здійснюється не спеціалістом, а просто тим, хто зацікавлений у вирішенні конфлікта. Така третя сторона частіше за все має які-небудь стосунки з конфліктуючими сторонами і часто зацікавлена у вирішенні конфлікта. Приклади такого спонтанного втручання можуть давати батьки при сварках між дітьми, управляючі при конфліктах між підлеглими, держави при тереторіальних спорах між сусідніми державами. При спонтанному втручанні третя сторона орієнтована не тільки на налагодження суті спорних питань, але і на покращення скоріш за все зіпсованих стосунків між конфліктуючими сторонами. Присутність третьої сторони може слугувати стримуючим фактором проти блефа, погроз і демонстраційних безповоротних рішень, які використовуються конфліктуючими сторонами для отримання переваг під час ескалації, і може сприяти переходу сторін до уладнання конфлікта.

Жоден сучасний конфлікт не можна розглядати ізольовано від загального світового процесу. Наявність третьої сторони (навіть спостерігача) завжди активно впливає на перебіг конфлікту. Сам факт присутності третьої сторони, не важливо при якому втручанні, контрактному чи спонтанному, може здійснити великий вплив на взаємодію конфліктуючих сторін. Підключення третьої сторони зводить розвиток конфлікту з деструктивного шляху, хоча б тимчасово. Взагалі підключення третьої людини у діадичну систему різко змінює структуру можливих у ній відносин і суттєво порушує існуючі взаємодії (Simmel, 1902). Ефект такого порушення може бути у найвищій степені сприятливим, але може бути і проблематичним.

Підключення третьої сторони може відбутися у розпал зусиль, які застосовують конфліктуючі сторони з метою урегулювання конфлікту. Дослідження показали, що втручання третьої сторони, особливо якщо воно активне і сильне, може бути шкідливим, коли конфліктуючі сторони самі можуть просуватися до згоди (Hiltrop, 1985, 1989; Lim & Carnevale, 1990; Zubek et al., 1992). Наприклад, було доведено, що активне підключення посередників до шлюборозлучного процесу приносить шкоду, коли пара, що розлучається, вже перейшла до конструктивної розмови (Donohue, 1989).

Позиція "чесного маклера" (визначення О. Бісмарка) теоретично найзручніша для третьої сторони. "Чесний маклер" - це посередник, який дотримується під час розв'язання конфлікту або своїх інтересів, або певної формальної доктрини. Таким чином, його позиція жодним чином не корелює з позиціями сторін конфлікту. Такому посередникові довірятимуть обидві сторони конфлікту. Участь "чесного маклера" фактично рандомізує (вносить випадковість) у функцію розв'язання конфлікту.

У реальній ситуації вимога нейтральності принципово не може бути виконана. Завжди інтереси третьої сторони конфлікту (посередника) значною мірою збігатимуться з інтересами однієї з інших сторін. Таким чином, втручання посередника впливає на перебіг конфлікту через порушення наявного балансу сил і, як наслідок, вирішення конфлікту на користь однієї зі сторін. Формою такого втручання за сучасних умов є здійснення спеціальних інформаційних операцій. Саме тому інформаційна операція, яку зазвичай здійснює посередник, має розглядатися лише у контексті конфлікту.

Більш загальне значення має та обставина, що втручання третьої сторони не є панацеєю у вирішенні конфліктів. Подібно до сильнодіючих ліків, втручання третьої сторони може мати небажані побічні ефекти і тому повинно застосовуватися з великою обережністю. У найкращому, найбільш ефективному варіанті третя сторона втручається, тільки коли це дійсно потрібно, і строрює нормальні стосунки між головними діючими особами так успішно, що необхідність у її подальшому втручанні відпадає.

Механізм посередництва полягає в тому, що наявність третього, сторонього учасника дозволяє перенести на нього, як на посередника, частину непродуктивних моментів конфлікту, емоційної напруги, зняти неприязнь конфліктуючих сторін.

Зміст посередницької функції полягає в тому, щоб організувати процес так, щоб допомогти конфліктуючим віднайти вихід зі складної ситуації та вміло зберегти нейтральну позицію.

Функції посередника в конфлікті відрізняються від функцій арбітра, радника і від функцій емпатичного партнера в діалогічному спілкуванні, що вимагає особливого обліку при організації навчання даної технології розв’язання конфлікту.

2. Поняття “медіації”.Офіційне та неофіційне медіаторство. Ролі медіаторів.

В зарубіжній науковій літературі технологія посередництва в конфліктах відома під назвою “медіації” (посередник, відповідно, називається конфліктолог-практик, “медіатор”).