Народознавство в системі навчально-виховної роботи школи, Детальна інформація

- Та, яку співали мама, бабуся. Та, з якою ми ростемо.

- Давайте ж заспіваємо таку пісню. (Діти співають пісню про рідний край.)

Ця пісня, діти, як і ви, народилась в Україні, бо кожна пісня, так само, як і людина, має свою батьківщину. А ще - вона має свого творця. Хто ж він. цей творець?

- Це наш рідний народ.

- Народ, який створив і мову, і пісню, і казку, і дивовижні рушники, і все, що зараз у вас перед очима. А ви спитаєте: хто ж це такий прекрасний і мудрий, чиє ім'я народ?

Давайте знову вдумаємось у це слово. Кожен про себе тихенько скажіть народ. Що воно вам нагадує, які ще слова?

- Народжуватися.

- Родина, родичі.

- Рід, рідний.

- Отже, бачите, слова народ, рід - близькі. Народ - це люди, багато-багато людей. Вони розмовляють одною мовою, співають одні пісні, живуть на одній землі. Це ніби великий могутній рід.

Але подумайте над таким. Ось ви сидите в класі. Ви також говорите однією мовою, співаєте одні пісні, любите однакові ігри. Але чи можете всі назвати себе народом?

- Ні! - Чому?

- Тому що нас дуже мало.

- Справді, вас мало, і ви маленькі. Але кожен з вас - маленька частинка великого українського народу.

А чи можемо ми жити без свого рідного народу?

- Ні.

- Так! Адже і маленька краплина відразу висихає, а коли їх багато, коли вони разом - тоді вони могутні, як море.

- А як ви думаєте, ви, такі маленькі, потрібні своєму народові?

- Звичайно. Бо якби не було окремих краплинок, не було б і дощу. І кожна дощова краплина потрібна землі, щоб напоїти її. Отже. кожний з нас потрібний своєму народові, своїй рідній землі. Ми - їхнє майбутнє.

- А тепер, діти, я скажу вам найголовніше. Рідна земля, рідна мова. рідний народ - це найсвятіше, що є в кожного з нас. Людина, яка відцуралася своєї землі, мови, народу, - сирота; вона не знаходить собі місця у цілому світі. Це людина без роду, без батьківщини. То ж ростіть добрими, вмійте любити і берегти своє, найрідніше.

(Звучить пісня П.Пашкевича на слова В.Симоненка “Синові”)

3.2 Тема. Колядки - найдавніші українські пісні

Мета: Поглибити знання учнів про походження і символіку обряду колядування,

Обладнання: атрибутика колядників - зірка, місяць, маски ряжених, печиво.

Хід уроку

Учитель

Сьогодні ми будемо говорити про колядки як найдавніший вид української поезії, тому що вони розповідають нам про світогляд наших далеких предків.

Наші пращури поділили світ на чотири сторони схід, захід, південь, північ. Так само поділили добу - ранок, день, вечір, ніч; рік - зима, весна, літо, осінь - усе за рухом сонця.

А тепер подивіться на це коло. Це річний рух Землі навколо Сонця. Отже, коли весняне сонце - природа відроджується; влітку ж, коли сонячна сила найбільша, природа розквітає найбуйніше. А 7 липня ми святкуємо Купала - свято літнього сонцестояння, коли день найбільший. Після цього день скорочується, природа мало-помалу завмирає. Зима - смерть природи. Чому це відбувається, людина не могла пояснити У світі, уявляла вона, відбувається боротьба добрих і злих сил, світлих і темних. З настанням зими починають перемагати ворожі сили, скорочують день. крадуть у сонця силу. І нарешті, 25 грудня, коли день найкоротший, ніч найдовша, вважалося, що природа вмерла і сонце також. Його з'їдає злий Корочун - темне праслов'янське божество. Отже, в природі було два переломних моменти: день літнього і день зимового сонцестояння. Людина вірила, що своїми магічними діями вона зможе допомогти природі, сонцеві в їх змаганні з темними силами. Всеслов'янська богиня неба - Коляда (коло - сонце) - народжувала нове сонце в дніпрових водах - маленького божича. Цьому новонародженому треба було всіляко допомагати. І люди виконували різні магічні дії. Насамперед вони проганяли злого Корочуна, який намагався вкрасти нове сонце. “Утікай, утікай, Корочун!” - кричали древні слов'яни.

А тепер давайте згадаємо, який обряд дійшов до наших днів.