Загальна характеристика законодавства України про захист прав споживачів, Детальна інформація

Технічні умови містять вимоги, які регулюють відносини між постачальником (розробником, виготівником) і споживачем (замовником) продукції, а стандарти підприємств розробляються на продукцію, що використовується лише на конкретному підприємстві.

Особливі вимоги висуваються до продовольчих товарів. Тому в Правилах продажу продовольчих товарів, затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 28 грудня 1994 р. № 237, міститься спеціальний розділ, в якому передбачено порядок застосування стандартів і технічних умов на продовольчі товари, адже споживання неякісних продуктів спричинює безпосередню загрозу здоров'ю та життю громадян.

Сьогодні ще зарано стверджувати, що в Україні вже створена ефективна система, яка перешкоджає потраплянню в торговельну мережу неякісних товарів, адже лише в 1992 р. було започатковано самостійну систему «технічного регулювання», яка включає стандартизацію та суміжні види діяльності (сертифікацію, метрологію, акредитацію). В основу національної системи технічного регулювання закладаються міжнародні принципи діяльності впливової Міжнародної організації із стандартизації (ISO), членом якої України стала ще в 1993 p., Європейських організацій CEN/CENELEC.

Крім нормативно-приписних гарантій, важливу роль у забезпеченні надходження у торгівельну мережу якісних товарів відіграють сертифікація та гарантії, які умовно можна назвати організаційними (наприклад, ліцензування, патентування), інформаційними (наприклад, маркування, штрихове кодування, рекламування), контрольно-запобіжними (контрольні перевірки якості, санітарні вимоги до умов продажу, зберігання тощо), правозахисними (санкції за порушення вимог законодавства щодо якості) заходами.

Сертифікація продукції може бути обов'язковою чи добровільною. Держстандартом України затверджується перелік продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, та визначаються строки впровадження. Сертифікація передбачає перевірку і випробовування продукції для визначення її характеристик, а також подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією. В разі позитивного проходження випробувань компетентним органом видається сертифікат, і заявникові надається право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності.

Fдо обов'язкових.

Отже, сертифікацію можна визначити як комплекс заходів спрямованих на встановлення відповідності продукції встановленим або ініційованим вимогам, про що видається відповідний сертифікат.

До створеної Держстандартом України системи УкрСЕПРО входить 131 орган сертифікації, 565 випробувальних лабораторій, 11 органів сертифікації систем якості1.

В основу побудови УкрСЕПРО закладені настанови та принципи міжнародних документів, прийнятих в рамках міжнародних інститутів ISO/1EC і ГАТТ/СОТ.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» ніякий харчовий продукт (крім виготовленого для особистого споживання), продовольча сировина і супутні матеріали не можуть бути ввезені, виготовлені, передані на реалізацію, реалізовані або використані іншим чином без документального підтвердження їх якості та безпеки. Документами, що підтверджують належну якість та безпеку харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, є:

1) сертифікати відповідності;

2) Державний реєстр харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів або висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи;

3) ветеринарний дозвіл для харчових продуктів та продовольчої сировини тваринного походження;

4) карантинний дозвіл для продукції рослинного походження.

Імпортні харчові продукти, продовольча сировина і супутні матеріали допускаються на митну територію України за умови виконання постачальником правил їх реєстрації та сертифікації (ст. 16 Закону).

Незважаючи на те, що сертифікація на відміну від стандартизації, безпосередньо не містить показників, яким має відповідати продукція, що виготовляється, вона сприяє встановленню фактичної якості виготовленої продукції, знижує можливість реалізації неякісної продукції, дисциплінує суб'єкти підприємництва і, безперечно, виконує щодо споживача інформаційну функцію, повідомляючи про властивості товару. У зв'язку з цим потребує активізації система заходів інформування споживачів стосовно характеристик тих товарів, які не відповідають вимогам стандартів та інших нормативних документів України, що забезпечить вільний вибір товарів.

Об'єктивна інформація сприяє вибору покупцем якісного товару. Відповідно до ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної та достовірної інформації про товари, що забезпечує можливість їх компетентного вибору. Така інформація про товари має містити: назви нормативних документів, яким повинні відповідати товари; перелік основних споживчих властивостей товарів, а щодо продуктів харчування — склад, калорійність, вміст шкідливих для здоров'я речовин, порівняно із обов'язковими вимогами нормативних документів, і протипоказання щодо застосування; ціну та умови придбання; дату виготовлення; гарантійні зобов'язання виготівника; правила та умови ефективного використання товарів; термін служби (придатності) товарів, відомості про необхідні дії споживача після його закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та адресу виготівника; відомості про сертифікацію, якщо вона є обов'язковою.

Така інформація доводиться до відома споживачів виготівником (продавцем) у технічній документації, що додається до товарів, на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом, прийнятим для окремих видів товарів. Якщо ж надання недостовірної або неп інформації про товар та про виготівника спричинило придбання товару, який не має потрібних споживачеві властивостей, неможливість використання придбаного товару за призначенням споживач має право в установленому порядку вимагати розірвання договору та відшкодування збитків, а якщо це заподіяло шкоду життю, здоров'ю або майну споживача, він має право на її відшкодування у повному обсязі на підставі ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів».

Окремо в ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів обумовлено, що продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, мають забезпечуватись інформацією про місце її походження. Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 9 листопада 1996 р. № 1371 «Про вдосконалення контролю якості і безпеки харчових продуктів» товар, який реалізується в роздрібній торгівлі з 1 січня 1997 р. повинен мати на етикетках (упаковці) інформацію в доступній для сприйняття формі, викладену відповідно до законодавства про мови щодо загальної назви харчового продукту; маси; складу, в тому числі перелік використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок, барвників тощо; калорійності; дати виготовлення; терміну придатності до споживання та умови зберігання; найменування та адреси виготівника. Законом України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» передбачається в маркуванні зазначати ще більш повну інформацію про харчові продукти, яка має подаватися державною мовою України. Відповідно до ст. 7 цього Закону маркування має містити інформацію про:

• загальну назву харчового продукту;

• номінальну кількість харчового продукту в установлених одиницях виміру;

• склад харчового продукту, якщо він виготовлений з кількох складників;

• енергетичну цінність (для харчових продуктів, що її мають);

• дату виготовлення;

• строк придатності до споживання чи дату закінчення строку придатності до споживання;

• умови зберігання;

• позначення нормативного документа для харчових продуктів вітчизняного виробництва;

• найменування та адресу виробника і місце виготовлення;

• умови використання (якщо такі передбачені);

• відсоток сторонніх синтетичних (штучних) домішок;