Загальна характеристика законодавства України про захист прав споживачів, Детальна інформація

• застереження щодо вживання харчового продукту дітьми, якщо він не є дитячим харчуванням, а підстави для такого застереження є;

• іншу інформацію, передбачену чинними в Україні нормативними документами, дія яких поширюється на певний харчовий продукт.

Такі вимоги є виправданими, адже продаж неякісних продовольчих товарів може завдати непоправної шкоди громадянам. Відповідно заборонено з 1 січня 1997 р. ввезення на територію України товарів, які не мають на етикетках та пакунках відомостей про товар українською мовою.

12.5. Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів

До одного з фундаментальних прав споживачів, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН, належить право на безпеку товарів (робіт, послуг), що купуються. Суть його полягає в тому, що споживач має право на те, щоб товари (роботи, послуги) в звичайних умовах їх використання, зберігання і транспортування були безпечними для його життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а також не завдавали шкоди його майну. Це право гарантується державою шляхом встановлення в стандартах обов'язкових вимог до товарів (робіт, послуг).

Але не всі товари, які реалізуються торгівельними підприємствами, мають сертифікати, що підтверджують їх безпечність для життя і здоров'я споживачів; велика кількість фальсифікованих товарів, товарів із простроченими термінами придатності, без відповідних інструкцій реалізуються через торгівельну мережу.

Придбання споживачем товару неналежної якості призводить до небажаних негативних наслідків. Зокрема, споживач позбавляється комфорту, можливості користуватися річчю за призначенням. Використання речі з недоліками може призвести до заподіяння шкоди його життю, здоров'ю, майну тощо. У зв'язку з цим для нього першочергового значення набуває можливість якнайшвидшого відновлення порушеного права та усунення негативних наслідків, спричинених недоліками речі. Звичайно, дисциплінований та добросовісний продавець (виготівник) може сам оперативно усунути негативні наслідки придбання споживачем товару неналежної якості. До інших продавців необхідно вживати заходи примусового впливу. Тому важливе значення для споживачів має встановлення ефективного механізму відновлення їх порушених прав. Для цього законодавством передбачаються відповідні санкції щодо продавців (виготівників) та певний порядок задоволення вимог споживачів.

Законодавство України передбачає:

• цивільно-правову відповідальність (ст. 234 Цивільного кодексу УРСР, ст. ст. 14, 17 Закону України від 12 травня 1991 р. № 1023-XII «Про захист прав споживачів»);

• адміністративно-правову відповідальність (ст. ст. 156-1, 167-172, 188-2, 244-4 та інші норми Кодексу України про адміністративні правопорушення);

• фінансово-економічну відповідальність (ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів»);

• кримінальну відповідальність (ст. ст. 225, 227 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ) та інші примусові заходи, спрямовані на захист прав споживачів-no купців.

Основним способом захисту порушеного права громадянина-споживача є відшкодування шкоди, заподіяної товарами (роботами, послугами) неналежної якості.

Закон України «Про захист прав споживачів» (ч. 2 ст. 17) встановлює, що право вимагати відшкодування шкоди, заподіяної товарами (роботами, послугами) неналежної якості, визнається за кожним потерпілим споживачем незалежно від наявності договірних відносин із виготівником (виконавцем, продавцем).

Таким чином, право на відшкодування шкоди визнається не тільки за споживачем, який сам придбав товар (роботи, послуги), будучи однією із сторін відповідного договору купівлі-продажу (підряду), але і за тими громадянами, яким товар (результат роботи) був подарований споживачем, перейшов у спадок, був переданий за договором міни або оренди та ін.

Крім того, право на відшкодування шкоди мають не тільки громадяни, які отримали товар (результат роботи) від споживача за договором, але і будь-який інший громадянин, який постраждав у результаті використання товару (результату роботи) його власником.

Порушення цивільних прав, невиконання або неналежне виконання договірного зобов'язання спричинює для заподіювача шкоди чи боржника певні невигідні для них майнові та інші правові наслідки, в тому числі цивільно-правову відповідальність.

Цивільно-правова відповідальність та інші негативні для порушника правові наслідки полягають у застосуванні до нього таких примусових санкцій:

• стягнення завданих потерпілому збитків;

• стягнення з порушника штрафних санкцій;

• присудження обов'язку виконати зобов'язання в натурі;

• вилучення майна у боржника на користь кредитора для покриття заборгованості;

• застосування до порушника інших засобів, спрямованих на відновлення попереднього майнового стану потерпілого.

Основною і універсальною формою цивільно-правової відповідальності вважається відшкодування збитків, стягнення яких передбачене законом. Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу УРСР під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконане боржником.

Важливе значення для виявлення санкцій цивільно-правової відповідальності має встановлення конкретних їх ознак. Так, існує чотири ознаки юридичної відповідальності:

а) вона є формою державно-примусового впливу на порушників норм права;

б) вона застосовується до осіб, що вчинили правопорушення;

в) вона застосовується лише уповноваженими державними або іншими органами;

г) вона передбачає застосування лише тих санкцій, які є мірами цивільно-правової відповідальності.

Для покладення відповідальності необхідно встановити правову підставу, яку утворює сукупність певних умов. Так, для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування збитків, необхідно встановити: