Економічне районування та територіальна структура народного господарства, Детальна інформація

Для здійснення регіональної політики потрібно провести соціально-економічний аналіз дійсного соц.екон. потенціалу регіону, визначення джерел і масштабів розвитку, оцінки варіантів перспективного соц.екон. розвитку регіону.

Однією з задач регіональної політики є визначення перспектив розвитку регіону, його цільової функції з загальнодержавних позицій з урахуванням цілісності народногосподарського комплексу України.

Складовою частиною регіональної політики є державні регіональні програми, виконання яких забезпечується спеціальними фондами регіонального розвитку та наданням пільг, розподіл фінансових коштів. Основу регіонального господарського механізму становить система регуляторів та стимулів територіальних відношень. Механізм централізованого економічного управління має забезпечити економічними засобами проведення загальнодержавної регіональної політики, зокрема раціональне розміщення підприємств та поліпшення використання територіальних ресурсів.

Без ініціативи регіонів неможливий ефективний розвиток господарства. Регіональна спеціалізація є внутрішньо регіональною, міжрегіональною та міжнародною. Галузі спеціалізації є профільні, які мають значну питому вагу в господарстві регіону та непрофільні, які мають незначну питому вагу.

Основою визначення спеціалізації є ступінь участі регіону у територіальному поділ праці. Територіальний поділ праці є однією з форм суспільного поділу праці, яка нерозривно пов’язана з галузевою її формою. Поділ праці диференціює процес виробництва, визначає спеціалізацію, галузеву структуру.

Для визначення спеціалізації регіонів держави використовують наступну систему показників:

- частка виробництва продукції галузей спеціалізації регіону у виробництві держави;

- коефіцієнт локалізації галузі на території регіону;

- коефіцієнт виробництва продукції на душу населення;

- коефіцієнт товарності.

Ефективність регіональної політики залежить від визначення території регіону, меж, природно-ресурсного та соціально-економічного стану. Регіон є об’єктом регіональної політики.

Економічне районування країни – це відокремлення, відмежування на її території самостійних регіонів, які представляють економічні райони.

Економічний район – це географічно суцільна територіальна частина народного господарства країни, яка має спеціалізацію і міцні внутрішні економічні зв’язки (П.Алампієв).

Економічний район – це територіально суспільна частина народного господарства країни, яка має спеціалізацію, комплексність, керованість (Е.Алаєв).

Економічний район – це територіальна частина народного господарства країни, якій органічно характерні географічна цілісність та економічна спільність (В.Поповкін).

Об’єктивною основою економічного району є ТВК. Економічні райони поділяються на галузеві та інтегральні.

Галузеві райони – це райони, які зосереджені на території підприємств окремих галузей.

Інтегральні райони – це економічні райони, для яких характерні внутрішні економічні зв’язки, територіальна та адміністративна цілісність.

В території виділяють:

Мікрорайони (група адміністративних районів);

Мезорайони (2-3 області);

Макрорайони (велика частина території, яка може налічувати 10 і більше областей).

РВПС України НАН України запропонувала наступне районування:

УКРАЇНАКарпатськийЗакарпатськаІвано-ФранківськаЛьвівськаЧернівецькаПодільськийВінницькаТернопільськаХмельницькаПоліськийВолинськаЖитомирськаРівненськаЧернігівськаСхіднийПолтавськаСумськаХарківськаДонецькийДонецькаЛуганськаПридніпровськийДніпропетровськаЗапорізькаЦентральнийКиївськаКіровоградськаЧеркаськаПричорноморськийМиколаївськаОдеськаХерсонськаАвтономна Республіка Крим

Українська держава розбудовуючись та інтегруючись у європейські та світові структури має вести науково – обгрунтовану регіональну політику. Держава має сприяти демократичному самоврядуванню та регіональному управлінню, розширенню взаємозв’язків по горизонталі та вертикалі. Правові та економічні відносини, інші регулятори відносин “держава – регіон” будуються на конституційних засадах за верховенством загальнодержавного права та законів.

Доцільно далі поглиблювати територіальний поділ праці, спеціалізацію та створювати структури, які відповідають природно – кліматичним умовам регіону, якісному екологобезпечному виробництві, інфраструктурі економіки, кон’юктурі ринку.

Економічна віддача природних та виробничих ресурсів регіону, забезпеченість ринку товарами та послугами залежить від ефективності використання наукового та технічного потенціалу регіону, розвитку підприємництва у регіоні. Одним з напрямків регіональної політики є економне раціональне використання місцевих ресурсів ( в основному природних ), застосування мало- та безвідходних, енерго – та ресурсозберігаючих технологій, високорезультативних форм організації праці. Важливе значення має дотримання вимог екологічної безпеки регіону, охорони та розширеного відтворення природно – ресурсного потенціалу регіону.

Наряду з полагодженням міжрегіональних зв’язків потрібно забезпечіти відкритість української економіки (відкритість ринку товарів, інвестицій, технологій, цінних паперів та інших елементів ринкової кон’юктури). Для розробки та здійснення ефективної регіональної політики досліджено на фундаментальному рівні природно – ресурсний потенціал, національну та соціальну структуру населення, розміщення продуктивних сил.

На жаль, фундаментальна база розвитку ефективної регіональної політики використовується недостатньо.

Існуючий адміністративний поділ України не можна визначити досить обгрунтованим з точки зору економічного районування.