Економічне районування та територіальна структура народного господарства, Детальна інформація

Регіональна політика неві’дємна від загальної політики держави, яка в перехідний період опирається на економічну міцність регіонів, на результати дослідження та розробки у соціально – економічній сфері. Вирішальними проблемами регіонального розвитку є пошук вигідних змін у поділі праці (внутрірегіональний, міжрегіональний та міжнародний), спеціалізація, кооперування, інтеграція та збут.

Чим краще діє система управління та господарювання регіону, тим повніше використовується його потенціал та природно – кліматичні умови, тим поглиблюються інтеграційні процеси у світове господарство.

Вирішення проблем регіонального розвитку зводиться до формування взаємовигідних відносин “регіон – центр”.

Науково обгрунтована регіональна політика виключає можливість керувати регіонами тоталітарними методами та управління за принципами “повної автономії регіону”.

Формування ринкової економічної системи вимагає створення нових конкурентноздатних комплексів, галузей, сфер народного господарства, структурної перебудови економіки. Без пошуку ефективних високоприбуткових ринкових структур, збільшення грошово – кредитних ресурсів для інвестиційної та інноваційної активності структурна перебудова не відбудеться.

Кризою охоплені всі регіони, загострені міжрегіональні та регіональні взаємозв’язки з центром, соціальна напруга, криміналізація. В таких умовах необхідно активізувати зусилля держави, регіонів, місцевої влади. У виробничій сфері потрібно сприяти розвитку підприємництва. Перепрофілювання виробництва вимагає значних інвестицій, що усугубляє кризовий економічний стан.

За допомогою чинного законодавства та виконавчої влади можливо переорієнтувати інвестиційну та інноваційну діяльність на прогресивне економічне зростання у вигляді Макропоказників (ВИП, ВВП, Національне багатство). Це неможливо без змін податкової, бюджетної політики.

Господарський механізм регіону включає конкретні форми господарювання, систему виробничих відносин. У структурі організаційно – господарського механізму виділяють:

- блок управління (побудова організаційних структур управління виробництвом, менеджмент);

- блок планування, прогнозування, розробку цільових програм;

- блок регулювання (ціноутворення, фінансування, страхування, кредитування, оподаткування, матеріальне та моральне стимулювання);

- блок обліку та контролю, економічного аналізу.

Інтеграція аграрного сектора в ринок супроводжується формуванням кількісно та якісно нових продуктивних сил, трансформації структури виробництва, складу та зайнятості сільського населення. Вирішення проблеми ефективної регіональної політики щодо аграрного сектора вимагає нового методологічного підходу, де мають бути закладені наступні критерії:

- конкурентноздатне раціональне використання аграрного природно – ресурсного та виробничого потенціалу;

- максимально ефективне використання трудового потенціалу;

- ефективна фондовіддача;

- достатній соціально – психологічний ефект від ведення господарства;

- збалансованість попиту – пропозиціі на ринку;

- збільшення експортних можливостей регіону.

Під державний погляд доцільно віддати регіони з порушеною екологічною стабільністю земельної території.

Україна має високий науково – технічний потенціал. Нині відбувається організаційно – структурна перебудова науки з метою наукового забезпечення:

- ефективного соціально – економічного розвитку регіонів;

- комплексного розв’язання наукових, технічних, організаційних, управлінських проблем;

- зростання технологічно – інформаційного рівнів виробничої сфери;

- розробки, послідовного здійснення стратегічного розвитку регіону;

-сприяння формуванню високоефективної структури економіки.

За останні роки економічні установи НАНУ відновлюють співробітництво з науковими установами РАИ (1993, 1995, 1996 рр.).

Кожній країні потрібно мати власний науково – технологічний потенціал для утримання на конкурентоздатному рівні, тим наче кожному регіону.