Захист в цивільному праві, Детальна інформація

У позовному провадженні вимагати захисту може не лише позивач, а й відповідач, право якого, на його думку, безпідставно оспорюється позивачем. Задоволення позову не може вважатися відмовою у захисті права відповідача, оскільки факт захисту права позивача засвідчує відсутність відповідного права у відповідача. Від відмови у захисті права слід відрізняти відмову у правовому захисті. Відмова у правовому захисті — явище нормальне, нею засвідчується безпідставність претензій позивача, відсутність суб'єктивного права, яке могло б бути об'єктом захисту, перевага інтересів іншої особи. Оскільки захищеність з боку держави є власністю права, відмови у його захисті бути не може.

Відмова у захисті права може мати місце лише тоді, коли буде встановлено відсутність самого факту порушення права або ж непричетність відповідача до акту порушення права.

За статтею 4 Цивільного процесуального кодексу 1963 р. об'єктом судового захисту є і «охоронюваний законом інтерес».

У сфері цивільних відносин є величезна кількість інтересів як і загальних, так і персоніфікованих. Однак не кожен з них може бути реалізований за допомогою суду, а лише той, на існування якого прямо вказує закон або про наявність якого можна зробити висновок шляхом тлумачення певної правової норми, тобто вивести із духу закону.

Однак для захисту інтересу недостатньо лише того, щоб він був включений до складу тих, які охороняються законом. Оскільки при розгляді спору змагаються інтереси позивача та відповідача, судовий захист буде надано лише тому інтересові, який, і на думку суду, заслуговує на увагу. Тому інтерес, що охороняється; законом, та інтерес, що захищений судом, — поняття не тотожні. З числа інтересів, що об'єктивно охороняються законом, судовий захист одержить той, який переважає.

Захистивши інтерес, суд відкриває шлях для виникнення суб'єктивного права.

Об'єктом правового захисту є і правопорядок. Для такого висновку є достатні підстави. Безпосередній захист правопорядку відбувається тоді, коли протиправна поведінка, не зачіпаючи прав та інтересів конкретної особи, порушує правила поведінки, що встановлені законом. Така ситуація складається, наприклад, у і разі фіктивного договору чи самовільного будівництва.

Виникнення права на захист, здійснення правового захисту пов'язане з наявністю передумов, які роблять можливим і необхідним судове втручання.

Необхідність захисту суб'єктивного права, інтересу або правопорядку виникає передусім у зв'язку з протиправною поведінкою. Однак захист може відбутися і у разі загрози порушення права у майбутньому, що не завжди може розглядатися протиправною поведінкою. Загроза може виникнути через дії самого носія права, наприклад, у зв'язку з втратою відповідного документа.

Захист допускається і у разі порушення інтересу непротиправною поведінкою. Особа може звернутися до суду з заявою про захист і у разі колізії між її інтересами та інтересами інших учасників правовідношення, причому навіть і тоді, коли поведінка кожного з них є правозгідною.

Суб'єктом права на захист є будь-яка особа, яка володіє правом або інтересом. Здійснення права на захист пов'язується з наявністю процесуальної дієздатності.

Якщо особа є дійсно носієм права чи інтересу, якщо дійсно вони порушені, якщо встановлена особа кривдника, позов до суду — це вимога, а не прохання про захист. Тому слово „прошу”, яким, як правило, закінчуються позовні заяви, не відповідає суті взаємин між позивачем і судом. Позивач — особа, яка а вимагає.

1.1. Способи і механізми захисту прав та законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності. Цивільно-правовий захист.

Зважаючи на комплексний характер підприємницького права, захист прав та законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності здійснюється за допомогою норм багатьох галузей права: цивільного, адміністративного, кримінального, трудового та інших. З огляду на те, що основною метою підприємницької діяльності є отримання прибутку (тобто будь-яка діяльність суб’єкта підприємницької діяльності в кінцевому підсумку зводиться до збереження та за можливості збільшення власного матеріального достатку), саме цивільно-правові засоби захисту порушених прав та інтересів підприємців можна вважати базовим. Норми цивільного права регулюють майнові та пов’язані з ними немайнові відносини, що складаються в процесі заняття підприємницькою діяльністю – порядок укладення договорів, визначення їх сторін, моменту виникнення праводієздатності та інші питання.

Розглядаючи цивільно-правові засоби захисту прав підприємців, слід звернутися до статті 6 Цивільного кодексу України. В ній зазначається, що захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов’язку в натурі; компенсації моральної шкоди; припинення або зміни правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафи, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.

Захист цивільних прав у випадках і в порядку, встановлених законодавством України здійснюється також в адміністративному порядку.

Під захистом цивільних прав розуміють такі дії державних та інших органів, які спрямовані на попередження порушення або відновлення порушених прав чи інтересів громадян і організацій, що охороняються законом.

Розрізняють два поняття: спосіб захисту і порядок захисту. Під способом захисту цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення або компенсація втрат, викликаних порушенням права на захист в судових органах.

Існують загальні й спеціальні способи захисту. Загальні способи захисту перелічені в статті 6 Цивільного кодексу, що коментуються (визнання права, відновлення положення, що існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право; присудження до виконання обов’язку в натурі, компенсація моральної шкоди; припинення або зміна право відношення, стягнення з особи, що порушила право, заподіяних збитків), застосовуються в тих випадках, коли законом або договором не вказано інше. Спеціальні способи захисту: неустойка (штраф, пеня) застосовуються в особливих випадках, вказаних в законі або договорі.

Порядок захисту також поділяється на загальний і спеціальний. Загальним порядком захисту є судовий порядок захисту (в суді, в господарському або третейському суді). У спеціальному порядку захист цивільних прав здійснюється товариськими судами, профспілковими та іншими громадськими організаціями.

Законом передбачені такі цивільно-правові способи захисту цивільних прав, що використовуються в залежності від об’єкта і характеру порушення права, що захищається:

1) визнання права судом, господарським судом або іншим органом, що здійснює захист конкретних прав громадянина або організацій. У цьому випадку, як такого, порушення права ще немає, але є спростування цього права іншою особою. Наприклад, позови про визнання права авторства на твір мистецтва. Суб’єктами авторського права можуть бути фізичні та юридичні особи, які при порушенні права можуть надавати позов до суду, господарського, третейського суду в разі недодержання умов використання творів та об’єктів суміжних прав, порушення особистих і майнових прав особи, яка має право авторське право.

2) відновлення положення, що існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право. У цьому випадку порушення права вже має місце, і потерпіла сторона вживає заходів до відновлення положення, що існувало до порушення права. До такого способу захисту можна віднести позов про відновлення права користування яким-небудь майном, також позов про спростування відомостей, які порочать честь і гідність та ділову репутацію. Так, згідно із ст. 4 ч. 2 Закону України „Про власність” суб’єкти підприємницької діяльності мають право передавати своє майно безплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. У підприємницькій діяльності застосовують договір майнового найму і його різновиди (договори оренди, лізингу, ?????? тощо). Характерною ознакою договору майнового найму є те, що законодавство не вказує, яке майно може бути предметом найму і на які цілі воно може використовуватись. Це означає, що предметом майнового найму може бути будь-яке майно, не обмежене у цивільному обігу. Майно, що є предметом найму, надається у тимчасове користування, тобто на певний строк.

Законодавство передбачає можливість дострокового розірвання договору на вимогу наймача та наймодавця. Дострокове розірвання здійснюється за згодою сторін або в судовому порядку.

Відповідно до ст. 270 Цивільного кодексу УРСР наймач може пред’явити вимогу про довгострокове розірвання договору найму:

а) якщо наймодавець не робить капітального ремонту, а це передбачено договором;

б) якщо майно в силу обставин, за які наймач не відповідає, виявиться в стані, непридатному для користування (так звані обставини непереборної дії або форс мажорні обставини).

Наймодавець в свою чергу, може вимагати дострокового розірвання договору найму, якщо наймач:

а) користується майном не відповідно до договору або призначення майна;

б) навмисно або з необережності погіршує стан майна;