Захист в цивільному праві, Детальна інформація

в) не вніс плати протягом 3 місяців з дня закінчення строку платежу, а за договором побутового прокату – протягом 1 місяця, якщо коротші строки не встановлені договором;

г) не зробить капітального ремонту в тих випадках, коли за законом або за договором капітальний ремонт віднесено до обов’язку наймача.

Стосовно договору безоплатного користування майном законодавство передбачає лише випадки дострокового розірвання договору на вимогу сторони, яка передала майно, коли друга сторона користується майном не відповідно до договору чи призначення майна або навмисно чи з необережності погіршує стан майна, а також коли друга сторона без згоди першої надала переваги їй ц безоплатне користування майно третій особі.

3) присудження до виконання в натурі. У цьому випадку зобов’язана сторона повинна виконати зобов’язання особисто або передати індивідуально певну річ. Так, винна сторона повинна вжити заходів до відновлення пошкодженого нею що належало потерпілому. За рішенням суду особа присуджується до виконання того ж за змістом обов’язку, котрий вона не виконала добровільно. Насамперед, мова йде при присудження до виконання обов’язку за договором: повернути позику, виплатити страхове відшкодування, оплатити виконану роботу, повернути майно, яке було предметом оренди. У відповідності з Цивільним кодексом, у разі невиконання обов’язку щодо передачі речі, яка має індивідуальні ознаки, у власність або у користування кредитор має право вимагати відібрання цієї речі у боржника і передачі її йому. Однак присудження до виконання обов’язку в натурі не завжди є можливим. Обов’язок, який тісно пов’язаний з особою, може бути виконаний лише добровільно. Не можна заставити, наприклад, підрядника побудувати певний об’єкт, про що було домовлено у договорі, письменника – написати твір відповідно договору літературного замовлення чи примусити набувача до реального виконання своїх обов’язків за договором довічного утримання. До виконання може бути присуджений і обов’язок, який особа мала відповідно до закону – повернути власникові загублену ним річ чи повернути юридичній особі печатку, яку затримує її колишній директор.

4) компенсація моральної шкоди. Особа, що заподіла своїми вчинками моральну шкоду громадянинові або організації, порушивши тим самим їх законні права, зобов’язана їх відшкодувати. Відшкодування моральної шкоди відбувається у випадку, коли доведена винність даної особи. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду, незалежно від відшкодування майнової шкоди. У разі поширення відомостей, що принижують репутацію організації, остання якщо вона є юридичною особою, має право звернутися до суду з вимогою про їх спростування, незалежно від того, якою особою (фізичною чи юридичною) поширено ці відомості.

5) припинення або зміна право відношення. Так, якщо за договором перевезення вантаж загинув в силу яких-небудь форс-мажорних обставин, то право відношення за договором припиняються і перевізник не несе відповідальності перед одержувачем. Право відношення може бути також змінене, якщо, наприклад, за договором перевезення вантаж загинув з вини перевізника. У цьому випадку він зобов’язаний буде відшкодувати одержувачу вартість загиблого вантажу.

Законодавством встановлена чітка система майнових санкцій за невиконання або неналежне виконання договору перевезення. Перевізники, вантажовідправники, вантажоодержувачі і пасажири несуть матеріальну відповідальність за порушення зобов’язань, що випливають з перевезень вантажів, пасажирів і багажу. При цьому обсяги такої відповідності зміні за угодою сторін не підлягають. Відповідно до ст. 209 Цивільного кодексу УРСР особа, яка не виконала зобов’язання або неналежним чином виконала його, несе майнову відповідальність лише за наявності вини, крім випадків передбачених законом. Щодо підстав покладання відповідальності, зокрема на автомобільного перевізника, вантажовідправника та вантажоодержувача, то поряд із застосуванням принципу вини відповідне законодавство передбачає випадки, коли встановлену ним відповідальність зазначені особи несуть незалежно від їх вини.

Так. Дослідження наявності або відсутності вини необхідне при вирішенні питання про покладання на автотранспортне підприємство відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу (ст. 133 та ст. 134 Статуту автомобільного транспорту Української РСР). Тільки за наявності вини автотранспортного підприємства на нього може бути покладена відповідальність за прострочення в доставці вантажу (ст. 138 Статуту).

Як приклад застосування майнової відповідності автотранспортного підприємства і вантажовідправника без вини можна навести стягнення з них штрафу за невиконання зобов’язання щодо обсягів належного до перевезення вантажу оскільки ст. 132 статуту автомобільного транспорту Української РСР передбачає вичерпний перелік обставин, за якими вони звільняються від відповідальності за вказане порушення.

За загальними правилами в разі втрати, нестачі і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу і багажу, тягар доведення не винуватості лежить на перевізникові. Тобто, йдеться в ст. 209 та ст. 362 цивільного кодексу УРСР, відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов’язання. Проте в транспортних статутах (кодексах) можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

Транспортними статутами або договором передбачається й майнова відповідальність відправників або одержувачів за належне виконання обов’язків, які передують чи необхідні для укладення договору перевезення вантажу або звершують перевізний процес – за простій вагонів або інших транспортних засобів, їх пошкодження тощо.

6) стягнення з особи, що порушила право, заподіяних збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафи, пені). Так, якщо в силу винних дій особі була заподіяна шкода, то сторона, що її заподіяла зобов’язана відшкодувати потерпілому всі збитки. Законом може бути передбачений обов’язок винної сторони при невиконанні своїх зобов’язань сплатити іншій стороні неустойку (штраф, пеню).

Згідно зі ст. 179 Цивільного кодексу УРСР неустойкою (штрафом, пенею) є визначена законом або договором грошова сума, яку боржник має сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема в разі прострочення виконання. Неустойка є засобом цивільно-правової відповідальності. Виконуючи функції майнового стимулювання, неустойка надає стороні за договором (кредитору), можливість стягнення з боржника визначених сум (штрафу, пені) без необхідності надання доказів про завдані збитки і втрачену (упущену) вигоду (в разі виключної неустойки). Зважаючи на це, неустойка є найпростішим і найзручнішим способом визначеної (гарантованої) компенсації втрат кредитора при невиконанні або неналежному виконанні стороною за договором (боржником) взятих на себе зобов’язань.

Неустойка може бути у формі штрафу і пені. Так, пеня встановлюється і застосовується сторонами договору у випадках прострочення виконання зобов’язання, а її розмір визначається виключно в процентному відношенні до суми зобов’язання, що не виконане в установлений строк.

При цьому неустойка у вигляді пені характеризується „нарощуванням” свого розміру, оскільки вона стягується за кожний наступний проміжок часу при невиконанні зобов’язання, що триває.

Штраф, маючи стимулюючу функцію, застосовується не тільки при простроченні виконання зобов’язання, але й з інших підстав: невідповідність якості, кількості, стандартам та іншим умовам договору. Розмір штрафу встановлюється у вигляді відсотку або в обумовленій кількості сторонами сумі.

Неустойка може визначатися законом або договором. Одним з приладів визначення неустойки в законі є відповідні положення Закону України „Про приватизацію державного майна” від 4 березня 1992 року. Відповідно до ч. 5 ст. 29 цього Закону в разі порушення встановлених умовами договору купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі покупцями сплачується пеня у розмірі 0,1% вартості внесених інвестицій за кожний день прострочення; в разі не розірвання договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням умов договору щодо внесення інвестицій на день подачі позову про розірвання договору покупець сплачує штраф у розмірі 10% загального обсягу інвестицій.

Встановлення неустойки законом не виключає можливості визначення її у договорі. Згідно ст. 180 Цивільного кодексу УРСР угода про неустойку (штраф, пеню) має бути укладена в письмовій формі. Наявність письмового договору (або відповідної умови) про неустойку є обов’язковим у тих випадках, коли вимога про стягнення неустойки заснована не тільки на договорі. Наприклад, у грошовому зобов’язанні сторони можуть не встановлювати розмір неустойки, оскільки за ст. 214 Цивільного кодексу УРСР боржник, який прострочив виконання грошових зобов’язань, на вимогу кредитора сплачує, зокрема, 3% річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Якщо сторони все ж встановили в договорі відповідальність за прострочення виконання грошового зобов’язання, її розмір обмежуватиметься подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

Якщо один і той же вид неустойки передбачений і законом, і договором, стягується неустойка більшого розміру. Неустойка, що передбачена тільки законом, підлягає стягненню з боржника в усіх випадках наявності зобов’язання, незалежно від підстав його виникнення, за умови дотримання всіх інших умов обґрунтування стягнення.

Неустойка визначається і сплачується в грошовому вигляді. Встановлення в договорі (угоді) забезпечення виконання зобов’язань шляхом нарахування неустойки виключно в натурі, без визначення грошової суми, суперечить чинному законодавству.

До таких заходів впливу можна віднести: розірвання договору або зміна його умов; припинення відвантаження продукції покупцеві у випадку, якщо він несвоєчасно оплатив раніше поставлену продукцію; відмова від прийняття продукції, яка не відповідає вимогам стандартів; переведення платника на акредитивну форму розрахунків. Нарівні в з вище переліченими способами важливе значення мають такі способи цивільно-правового захисту, які знаходять своє застосовування в сфері підприємницької діяльності. До таких способів можна віднести: визнання недійсними (частково або повністю) актів державних та інших органів, які не відповідають законодавству та порушують права, що охороняються законом, та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності; повернення з бюджету санкцій або на будь-яких інших підставах контролюючими органами в безперечному порядку.

Механізм захисту прав та законних інтересів субєктів підприємницької діяльності становлять об’єктивно наявні можливості для реалізації вищенаведених способів захисту. До них можна віднести: врегулювання спору у позасудовому порядку, розгляд і вирішення заяв, скарг та інших документів органами виконавчої влади у порядку підлеглості, надання захисту правоохоронними органами в межах її компетенції, нотаріальний захист, судовий захист (в тому числі – Конституційним судом України. загальними судами, господарськими і третейськими судами).

Будь-яка зацікавлена особа вправі звернутися до суду за захистом права, що порушено чи оспорюється, або інтересу ,що охороняється законом. Відмова від права на звернення до суду недійсна. Відповідно до Конституції України кожній людині гарантовано право звертання до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод.

Спори між організаціями, як правило, розглядаються господарськими судами. Суд є незалежним органом у вирішенні суперечок. Які виникають між юридичними особами та іншими органами, в тому числі і суперечок про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств і організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та інтереси підприємств та організацій, що охороняється законом.

Законом встановлений обов’язків досудовий порядок урегулювання суперечки шляхом пред’явлення претензій по більшості справ, що розглядаються в господарському суді. Підприємства і організації, чиї права та законні інтереси порушені, з метою безпосереднього урегулювання суперечки з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією. Якщо сторона, що пред’явила позов, порушила дане положення, то він повертається без розгляду. Порядок пред’явлення і розгляду претензій підприємствами, установами і організаціями регулюється Господарським процесуальним кодексом України.

Суперечка про порушення права може бути розглянута також третейським судом. Третейськими судами можуть бути розглянуті будь-які спори, за винятком суперечок між громадянами, які витікають із трудових та сімейних відносин.

1.2. Кримінально-правовий захист

Кримінально-правовий захист у сфері підприємницької діяльності полягає у встановленні відповідальності за порушення прав та загальних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності. Розглядаючи цей вид захисту можна виокремити захист від незаконного втручання державних органів та посадових осіб у підприємницьку діяльність.

Відповідно до ст. 364 Кримінального кодексу України, зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх сторін, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом прав, свободам чи інтересам окремих громадянам або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб карається виправними роботами або арештом із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Осіб, які перевищили владу або службові повноваження, тобто умисно вчинили дії, які виходять за межі наданих їм прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам юридичних осіб, а також, якщо це супроводжується насильством, застосуванням зброї, або болісними, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, що спричиняли тяжкі наслідки, несуть відповідальність відповідно до ст. 365 ККУ.