Конституційне право Франції, Детальна інформація

З М І С Т

Вступ .......................................................................................................

1.Політичні інститути і конституційне право Франції......................

2.Конституція Франції.........................................................................

3.Права і свободи громадян ................................................................

4.Воборче право і виборча система. Референдум.............................

5.Центральні органи державної влади..............................................

6.Органи конституційного контролю ...............................................

7.Консультативні і контрольні органи ..............................................

8.Судова система .................................................................................



Вступ

У розвитку правової системи кожної країни визначальним є конституційне (державне) право, основне джерело якого-конституція. Одними з перших у світовій практиці розвитку конституціоналізму були розроблені й прийняті конституції США (1789р.), Франції та Польщі (1789р.). Проте відомі також проекти конституцій, розроблені набагато раніше, наприклад проект конституції Пилипа Орлика в Україні (1710р.). Деякі країни (англо - саксонської системи права) розробляють і приймають окремі законодавчі акти конституційного характеру, які фактично є не кодифікованими конституціями цих країн.

Незважаючи на різноманітність форм конституцій, порядку їх прийняття та інших ознак, за змістом вони закріплюють найважливіші суспільні відносини, що стосуються правового статусу людини, устрою держави й суспільства, організації та здійснення державної влади. Саме характер цих відносин і визначає місце конституції серед джерел національного права.

Із часом у науці конституційного права сформувалося вчення про конституцію (теорія конституції) як засадний законодавчий акт, що узагальнює досвід розвитку конституціоналізму.

За допомогою порівняльного аналізу змісту сучасних конституцій можна ознайомитися з конституційним устроєм і найголовнішими конституційними інститутами окремих країн, визначити позитивні елементи та невирішені питання конституційного розвитку. Особливо це важливо для України, яка після проголошення незалежності почала створювати свою власну конституційно-правову систему.

1.Політичні інститути і конституційне право Франції.

У післявоєнні роки Франція пройшла два етапи в своєму конституційному розвитку. Перший етап 1946-1958р.р.-період Четвертої республіки - характеризувався спочатку широким демократичним підйомом після Другої світової війни, який привів до прийняття найбільш демократичної конституції за всю історію країни. Після вступу в силу основного закону 1946р. Фактично встановлений політичний режим став суперечити формальним положенням цього акту. Перехід до П’ятої республіки став логічним завершенням подій і відображенням нового співвідношення політичних сил.

Події в Алжирі і загроза громадянської війни в самій Франції сприяли прийняттю парламентом 1 червня 1958 року закону про наділення генерала Ш. де Голля повноваженнями по розробці конституції. Делегований спосіб створення конституції суперечив основним французьким традиціям розробки основного закону, всі республіканські конституції країни розроблялись парламентськими установами. Після розробки проекту співробітниками Ш. де Голля, обговорення в Консультативному конституційному комітеті і на Раді Міністрів конституція була передана на референдум і затверджена на ньому 28 жовтня 1958 року. Цей акт поклав початок періоду П’ятої республіки, вона стала 17-ою з 1789 року і основним законом 22-го по рахунку політичного режиму в країні.

Для Франції завжди був характерним політичний плюралізм. В країні дія декілька десятків політичних партій, вони виникають на політичній арені, занепадають, зникають, зливаються, блокуються, змінюють орієнтацію і назви. На відміну від інших країн партії у Франції не володіють будь-якими специфічними юридичними ознаками, які б відрізняли їх від інших асоціацій і об’єднань. Правове становище партій підпадає під загальний режим асоціацій. Партії утворюються вільно шляхом подачі декларації в адміністративні органи. Свобода утворення політичних партій визнана Конституційними зборами у рішенні від 16 липня 1976 року в якості “основного принципу, який признається законами Республіки”. Вільне створення-утворення без будь-якого дозволу. Асоціації, в тому числі і партії, не зареєстровані у відповідності до встановленої процедури, не володіють якою-небудь юридичною правоздатністю, хоча при деяких надзвичайних обставинах така правоздатність визнається судовими органами. Іншими словами, не зареєстровані асоціації по загальному праву не користуються правами юридичної особи.

Після багатьох скандалів декількома законами в 1988 і 1990 роках були введені обмеження на фінансування політичних партій зі сторони приватних осіб і норми про державну підтримку партій. Фінансування зі сторони держави розподіляється на дві частини: одна - для партій і політичних угрупувань, які виставили у Франції кандидатів по якнайменше 75 виборчих округах при виборах Національних зборів, і друга частина - фінансування партій і угрупувань, представлених в парламенті в залежності від чисельності їх фракцій. Контроль за фінансуванням покладений на Національну комісію за контролем рахунків по виборчій компанії і на виборах. У випадку, коли політична партія не опублікує свої фінансові звіти, то вона втрачає право на державну субсидію на наступний рік.

2.Конституція Франції.

Конституція 1958 року складається із короткої преамбули і16 розділів, розбитих на 93 статті. В конституції відсутній звичайний для сучасних актів розділ про права і свободи. Преамбула обмежується посиланням на Декларацію прав людини і громадянина 1789 року і на преамбулу конституції 1946 року, яка в цій частині з юридичної точки зору залишається в силі.

Конституція визначила основні параметри держави, встановивши, що Франція є неподільною, демократичною і соціальною республікою. Принцип республіки:”Влада народу, по волі народу і для народу”(ст.2).

В основному законі закріплене надзвичайно важливе положення про те, що республіканська форма правління не може бути предметом перегляду. В цьому акті визначені найважливіші положення про характер французької держави. Неподільність республіки-константа французької республіканської держави. Посягання на неподільність, на цілісність її території карається відповідно до статей Кримінального кодексу. Склад держави може змінитися тільки у відповідності з нормами третього абзацу ст.53: “Ніякий поступ, ніякий обмін, ніяке приєднання території не є дійсним без згоди зацікавленого населення”.

Франція - світська держава, тобто в ній відсутня офіційна релігія, а громадяни володіють повною свободою віросповідання. Однак твердження, що держава забезпечує свободу совісті ще не означає, що не може мати будь-яких відносин із церквами, які діють на її території. Кримінальний кодекс містить норму, відповідно до якої підлягають відповідальності священнослужителі, які здійснюють шлюбний обряд до цивільного шлюбу.

Термін “демократична” республіка вперше був включений в конституцію 1848 року і означав введення тільки для чоловіків загального виборчого права. Згідно ст.3 діючого основного закону загальне виборче право може бути прямим і похідним, а також рівним і таємним. Термін “соціальна” республіка вперше був включений в конституцію 1946 року і впроваджений в діючому акті. В середині 40-х років для засновників конституції Четвертої республіки цей термін означав розвиток політичної, економічної і

соціальної демократії.

Важливою нормою акту 1958 року є положення про джерело державної влади, закріплене в статті 3: “Національний суверенітет належить народу, який здійснює його через своїх представників і шляхом референдуму. Ніяка частина народу, ніяка окрема особа не можуть присвоїти собі його здійснення”.

Процедура перегляду конституції встановлена в її 16-му розділі, який включає тільки одну 89-ту статтю. Порядок внесення змін включає дві стадії:1) внесення поправок і їх прийняття, 2) ратифікація цих поправок. Ініціатива внесення поправок належить президенту республіки, який діє за пропозицією прем’єр-міністра , і членами парламенту. Друга фаза-ратифікація-може бути здійснена двома способами. Основний-ратифікація на референдумі, на якому досить отримання простої більшості голосів виборців. Однак, президент може передати проект на ратифікацію парламента, який скликається в якості конгресу, тобто президенту належить право вибору способу ратифікації. На загальних зборах парламентських палат проект рахується схваленим, якщо він отримає 3/5 загального числа поданих голосів. Конгрес може тільки прийняти чи відхилити передані йому поправки і не може вносити в них зміни.