Морські походи запорожців, Детальна інформація

Станом на травень на Дону було готовими для виходу в море 60 човнів.

У походах того року взяли участь, очевидно, й ті «вольньїе люди», які були «прибранньіе» Жданом Кондирєвим в «прибавку ка-зачьему войску». Зокрема з Оскола прибули:

«Олешка Иванов Мошкин, Мишка Яковлев Черкашенин, Левка Михайлов сьін Черкаше-нин, Ивашко Прокофьев сьін Черкашенин, Лукашка Абрамов син Черкашенин, Васько Се-луянов сьін Крьівоносов, Ивашко Васильєв син Капустки. Макарко Родионов сьін Крьівоносов...». З Г утивля дісталися: «Ондрюшка Черниговец, .уприн Черкаїсов». Крім того, були й «черкас- без записей: десятник Лазарь Жиляев, Савин о Затолокин, Молофей Затолокин, Антон: ) Лобьінцов, Йван Зеленский...». Жалув; ння дано 80 черкасам по 3 карбованці, а 20 — по 4.

З тридцяти п'ят і човнів, у яких запорожці й донці тою літа вийшли в Чорне море, чотири не повернулися, і про них на Дону «й слуху нет».

1648. Шістсот запоржців підійшли до берегів Криму. На Тонких Водах зустріли татар, що поверталися з великим ясиром з України. Відбивши християнський полон, козаки вбили при цьому понад 50 татар, а 5 узяли з собою.

1649. З початком визвольної війни українського народу проти польської шляхти морські походи запорожців по суті припиняються, що відповідало умовам Богдана Хмельницького з кримськими татарами, які прийшли йому на допомогу. В цей час якраз і був вироблений і підписаний договір з Туреччиною про плавання на Чорному морі.

Текст його гласив:

Договір між турецьким цісарем і Військом Запорозьким та народом руським про торгівлю на Чорному морі, яким він має бути.

1. Цісар й. м. турецький дозволяє козацькому війську та його державі плавати по Чорному морю до всіх своїх портів і до портів чужоземних володарів і християнських держав. також по всіх ріках та містах, з якими мають вести торгівлю; товари, що їх захочуть продавати, купувати і міняти: за своєю волею зупинятись у портах, в'їжджати в них, коли захочуть, без жодної затримки, перешкоди і труднощів.

2. Для підтримки нової торгівлі Запорозького Війська та його держави цісар й. м. турецький звільняє їх купців від всяких мит. оплат і податків, а також їхні товари, які вони схочуть, вивозити до його держави, на сто років (якщо не може бути на сто років, то хоч на 50 або принаймні на ЗО), чого всі уряди мають додержуватися: як пройде, дай боже, сто років, мають бути обтяжені не більшими податками, як самі турки.

3. Цісаїр й. м. дозволяє козацькому війську встановлювати і купувати будинки під склади в містах і портах цісаря й. м. турецького, що знаходяться як над Чорним, так над Білим морем, та їх купцям проживати з усякою вільністю, без будь-яких податків, до ста згаданих років.

4. Резидент Війська Запорозького і землі його буде проживати в Стамбулі у належній пошані і безпеці. Цей резидент має добиватися справедливості скривдженим козацьким купцям. Військо Запорозьке також приймає резидента цісаря й. м. у своєму портовому місті, який має давати паспорти галерам або козацьким кораблям, що захочуть куди-небудь пливти, а за паспорт не повинен брати більше одного червоного золотого. Перед ним старший господар галери або корабля має присягати, що не замишляє зради проти держави цісаря й. м. Резидент цісаря й. м. також повинен дати кожному це право на письмі, кому воно потрібно буде, яке тепер пишеться турецькою мовою, з підписом своєї руки і печаткою.

5. Щоб затримати свавільних людей, які схочуть на море вибігати, Військо Запорозьке з відома цісаря й. м. заснує кілька портових міст нижче порогів, аж до злиття ріки Бугу з Дніпром: звідти і торгівля має іти, і безпека на морі від свавільників має бути зміцнена.

6. Якщо якийсь свавільний з Війська Запорозького вибіг би на море, Військо Запорозьке повинно виконати по відношенню до нього справедливу кару при резиденті й. м.; а з цієї причини козацької торгівлі та його купецтва в державі цісаря й. м. ніхто ніде не буде затримувати ані затруднювати.

7. Якщо на Дону яке свавілля сталося б і звідти вийшли на море для розбою, козацькі галери разом з турецькими мають свавільників ловити та карати і взаємно один одному допомагати, щоб море було чисте і вільне.

8. Якщо козацька галера або корабель загинув при березі цісаря й. м., щоб речі, які на ній залишилися, було збережено і передано спадкоємцям.

9. Якщо козацька галера, боронь боже, порушила б у цьому право цісаря й. м., щоб був покараний старший тієї галери, а вона сама з товарами і робітниками має бути вільною, як і інші галери, що є в товаристві з-нею, мають бути вільними, щоб і невинні не страждали, і мир не був нічим порушений.

10. За турецькі борги козацьким купцям має бути таке право, як туркам у всій турецькій державі, та негайно справедливість.

11. Козацьких галер або кораблів цісар й. м. турецький не дозволить обертати ні на послугу, ані їх людей, ані товарів, ані зброї, але обіцяє їм і забезпечує вільний перехід і відхід з усім, коли вони захочуть.

12. Якщо якийсь купець помер би в державі цісаря й. м„ чи на морі, чи на суходолі, все його майно буде належати його спадкоємцям і не може бути ніким затримане, а коли ж що кому переказав, або записав перед смертю, то це не має ніякого значення.

13. Християнських в'язнів у турків, так і турецьких у християн козацьким купцям можна вільно викуповувати. А якщо християнський в'язень в державі цісаря й. м. утік би до козацької галери або корабля, старший над галерою не буде його затаювати або переховувати, але повинен його видати; але за те не •зазнає ніякої шкоди або кривди, ані він, ані галера його, ані люди, ані товар його, а якщо також який челядник вільний або невільник утік би з козацької галери, турки повинні видати його козакам.

Того року в першій морський експедиції навколо чукотського півострова разом з Семеном Дежнєвим були українські козаки С. Журливий, Г. Кисіль та інші.

1654. З початком воєнних дій Запорозьке низове військо було включене Богданом Хмельницьким у стратегічні плани російсько-українського командування. Запорожці мали постійно створювати загрозу тилам союзника Речі Посполитої—кримського хана з тим, щоб затримати в Криму орду. За таких умов, за словами українського гетьмана, «тогда б татарове своих городов оберегали, а не к ляхам на помощь шли».

Допомагати запорожцям мали і донські козаки. 10 липня Богдан Хмельницький писав Олексію Михайловичу: «Послали есмя указа на Запорожье, чтоб... промисел над Кримом чинити. Й тебя в. г. просим: повели войску ц. в. Донскому й иньїм астраханским й ка-.занским войскам, чтоб совокуплясь с войски вашего царского величества запорожским, таков же промисел над Кримом чинили».

Через своїх послів Герасима Іванова і Василя Нікітіна донці передали Богдану Хмельницькому, що вони царський указ виконають охоче, бо із запорозькими козаками їх зв'язують давні узи бойового братства (« с Войском Запорожским, с друзьями своими, аки что единородньїми братьями»). Схвалюючи рішення Переяславської Ради, донці писали, що вони «от сердец своих думами обрадовались от стара й до мала... за что мьі вас любя похваляєм гораздно», обіцяли на перший сигнал бути готовими «иттить на Крьім... морем стругами, а конньїе — степью».

На початку літа було організовано великий спільний похід проти Кримського ханства. Три тисячі донців і запорожців на чолі з похідними отаманами Павлом Чесночихиним та Семеном Ворчуном вийшли на 43 човнах у Чорне море. Висадившись неподалік Судака, козаки взяли штурмом це місто. Спустошивши його і навколишні села, направилися до Кафи. її гарнізон не витримав натиску козацьких сил. Зайнявши укреплення, вони зруйнували Ех.

Крім того, козаки тоді ж напали на турецький морський транспорт, що наближався до Кафи з Константинополя. Два кораблі, завантажені пшеницею та різними товарами, було захоплено.

1655. З метою зірвати намічений на літо похід кримських татар на Україну, російський уряд на пропозицію Богдана Хмельницького організував козацький похід на море. 15 липня 2030 донців і 700 запорожців на 34 човнах штурмом оволоділи важливим стратегічним пунктом противника Таманню і понад два місяця тримали в страсі весь Крим.

1656. У чорноморському поході брало-участь дві тисяч і донців і запорожців. Біля Гьозлева вони відбила 200 українців і росіян і захопили в полон 600 турків та татар.

Під Азовом улітку було 3000 донців і запорожців. Під час штурму фортеці загинуло. 1500 козаків, до турецького полону потрапив донський отаман Павло Федоров.