Морські походи запорожців, Детальна інформація

1628. Підтримавши претендента на ханський престол у Бахчисараї Шагин-гірея, запорожці захопили й зруйнували татарську фортецю Іслам-Кермен на Дніпрі. Переправивши звідти 20 гармат до Січі, розпочали підготовку морського походу проти турецьких укріплених пунктів у Криму. І хоч після першого походу в Крим під Бахчисараєм загинув гетьман Михайло Дорошенко, козаки вирішили вдруге спробувати щастя. «Тепер,— наголошували вони,— найзручніший час для абсолютного зруйнуваня Кримського ханства».

Такі настрої серед українського козацтва були відомі не тільки польському уряду. Московські посли, які тоді перебували в Криму, так доносили своєму цареві: «Да черкасьі говорили: теперво мьі Крим проведали, прежлч всего ми не ведали, чаяли, что Крьім крепкое место й кримские люди бойцьі. Ажно де Крьім хуже деревни й кримские люди битца не умеют. Теперво де мьі Криму помол'чим, а вперед де Крим божий наш будет; в Криме никаких крепостей нет й прити в Крьім водою й сухим путем без вести мочно, а море от Бахчисарая близко. На лето мьі придем половина морем, а другая половина конми на Перекоп сухим путем й Крьім де пришед возьмем».

А Ріо почує з уст своїх турецьких інформаторів: «Козаки не вгамовувалися і продовжували свої злочини. Силою 80 вітрильників вони кружляли по Чорному морі і своїми безнастанними нападами спаралізували на цілий рік усю торгівлю на цьому морі. Щоб їх таки покарати, побудували (турки.— В. С.) при вході в Чорне море дві фортеці. Польський амбасадор докоряв туркам за будову тих фортець, як за відверте зламання мирової угоди. Але турки майже не звернули уваги на невдоволення поляків».

Тоді ж на Тягиню ходило 1800 козаків на чолі з Філоненком з Корсуня.

1629. У травні близько 2 тисяч запорожців і донців напали на кримське місто Карасу-базар та навколишні села. Після цього частина козаків повернулася на Дон, інші ж на 6 суднах (на трьох перебували запорожці) рушили до румелійських берегів і досягли Сизополя. У той час, коли козаки висадилися на берег, на човни, в яких залишалася охорона, несподівано напала турецька ескадра, на 15 каторгах якої знаходилося 4300 яничар. Половина козаків і всі судна потрапили до рук турків. 150 звитяжцям пощастило заховатися за сті'нами православного монастиря. «И те де турские яниченя,— говориться в тогочасній російській реляції,— к тому монастирю приступали й бил у них бой й приступ 8 день. Й после де того пришли под тот монастьірь 80 стругов черкас, а на стругу де било по 40 человек. Й как де те черкаси под тот монастрь пришли, й те де турские яньїчене от тех черкас от того монастиря побежали. И те черкаси с теми турскими людьми билися и взяли де те черкаси у тех турских людей 2 каторги з яннчени. А тех де черкас й казаков 150 человек, у которьіх бьіло те яннченя взяли стругами, отбили, а 13 де каторг турских яньїчен отошли от них боєм й пришли по Царьгород».

Дізнавшись про це, султан вислав проти козацької флотилії свою нову ескадру з 14 галер. Однак і турки зустрілися в морі «меж города Варньї й Неварньї» с ьіньїми черкасьі, а черкас бьіло 160 человек. Й те де турские яньїченя тех черкас всех поймали й побили, а иньїх живьіх привезли в турскую землю, й тех же черкас турскои взял всех на себя».

Козацький літописець Самійло Величко свідчить, що тоді ж на Чорному морі діяв ще один великий загін запорожців, який спустошив околиці Стамбула, поруйнував гавані в Кілії, Ізмаїлі, Балчику, Варні і Сизополі. Очевидно, саме про цей похід згадував згодом славнозвісний кошовий отаман Іван Сірко:

«Потом року 1629 браття наші, запорожці, воюючи в човнах по Євсикпонту, торкнулися мужньо і самих стін константинопольських, і їх доволі окуривши димом мушкетним, превеликий султану і всім мешканцям цареградським сотворили страх і сум'яття... і щасливо з багатою здобиччю до Коша свого повернулись».

1630. У березні на Дон прибуло 500 запорожців, котрі закликали своїх побратимів виступити в спільний похід. Разом з тисячею донських козаків, вони на 28 човнах спробували в квітні захопити Керч. Однак втративши під її стінами близько 100 чоловік убитими і пораненими, змушені були відступити.

Улітку інший загін запорожців на 150 човнах (до них приєднались і 40 донців) несподівано з'явився біля стін Трапезунду і завдяки цьому взяв багато полонених.

1631. Улітку запорожці і донці організували похід на Крим. Спочатку 1500 козаків громили улуси в околицях Керчі, а в серпні вони оволоділи Гозлевом, Інкерманом та навколишніми поселеннями. Кримський хан Джанібек-гірей розпорядився своїм агам дати відсіч, .і 800 татар напали на козаків неподалік від Чангула. Однак ті розбили кримчаків і захопили ще і дві гармати. Потім направилися до Бахчисараю, де погромили околиці, і знову заволоділи Інкерманом.

У цей час підійшло підкріплення з Туреччини, яке перегородило прохід назад на Дон через Керченську протоку. Тоді, як. повідомляв у Посольський приказ Московської держави царицинський воєвода Л. Волконський. «те донские казаки пошли с моря Непром (Дніпром.— В. С.) в Запороге. Й после де, государь, тево тех донских казаков пришло из Запорог на Дон 500 человек, а 1000 человек донских же казаков осталось в Запорогах. Й те де, государь, доиские каза,ки, из Запорог пришед на Дон, сказьівали казакам: присьі-лал де король при них в Запороги к запоро-ским черкасом, им струги все свои пожечь. в которьіх де они, государь, ходят из Запорог на Черное мре в стругах под турсково городьі войною, чтоб де им ньінча на весне на Чорное море под турсково городьі не ходить. Й струги де, государь, у них пожгли все, а донских де казачих стругов запороские черкасьі жечь не дали. А говорят де, государь, запороские черкаєм в Запорогах, что литовский король с турком помирился на 5 лет, а вьгзвал де литовский король из Запорог запороских казаков всех к себе в литовские городьі на лежу, а сказана де им королевская служба. Да ему же де, государь, пятидесятнику Ваське, сказьівали на Дону в нижни'х же городках, в большом Войске запороские черкасьі: а пришли де они на Дон из Запорог перед ево, Васькиньїм, приездом: которьіе де, государь. донокие казаки пришли к ним с Черново моря в Запороги, й те де донские казаки, 1000 их человек, все пошли зимовать в их литовские городи».

У той же час понад тисячу донців і запорожців з'єдналися в гирлі Волги із загоном яїцьких (уральських) козаків. Вийшовши в Каспійське море, громили персидські купецькі судна.

1632. Улітку відбувся спільний похід запорожців і донців на Синоп. З багатою здобичею козацька флотилія повернулася на Запорожжя.

- Шістдесят донців вирушили степом на возах. до Черкаська, інші з отаманом Павлином залишилися «зимовать у черкас в Запорогах».

1633. Узимку на Дон запорозький полковник привів «черкас человек с четьіреста й больши». Разом з тими українськими козаками, котрі зимували на Дону, вони вирішили йти на Крим «с тем же полковником с Павлом Енковьгм, которьіи пришел на Дон из Запорог с черкасьі».

Про походи цього року маємо пізніше свідчення Івана Сірка: «Року зась 1633 Сулима, гетман войска низового Запорожского, в моноксилах от Сечи по Днепру, потом по Черном і мору, через весь Босфор Кимеріиськии в Местицкое заплинувши озеро, достал бьіл лрекрепкого турецкого в Азіи града Азова».

Саму фортецю козаки не здобули, але навколишні околиці пошарпали добре.

1634. Тридцять запорозьких чайок, очолюваних Іваном Судимою, ввійшовши в Азовське море, пробували штурмувати Азов спільно з сотнею донців, котрі, не зважаючи на заборону військового кругу, таємно приєдналися-таки до українських козаків. Штурм з використанням артилерії продовжувався чотири дні, проте успіху не приніс.

Затим об'єднаний козацький загін, вирушив до гирла Дніпра і Дунаю, де розорив Акерман, Кілію, Ізмаїл.

Історичні джерела повідомляють, що після цього козацька флотилія повернулася на Дон, де й зимував Іван Сулима із своїм товариством.

1635. Про спільний похід на Азов запорожці і донці домовилися заздалегідь. І вже 20 квітня 34 струги донців на чолі з отаманом Олексієм Ломом і 30 чайок Івана Сулими вийшли в Азовське море, де з'єдналися ще з 20 човнами запорожців. Є свідчення, що вони протягом весни і літа п'ять разів здійснювали сміливі вилазки на турецьке узбережжя.

На зворотньому шляху, повертаючись на Дон, козаки не змогли взяти Азов, оскільки турецький султан зміцнив тутешній гарнізон. Запорожці вирішили піднятися Дінцем, а тоді, перетягнувши чайки й Самару, дістатися на Дніпровські острови. Однак, поки вони перебували на морі, польський уряд спорудив біля впадіння Самари в Дніпро фортецю Кодак, що мала зашкодити розвитку морських походів запорожців. Начальник залоги французький офіцер Маріон не тільки стежив, аби не пробивалися втікачі на Запорожжя, поповнюючи ряди козацької вольниці, а й за тим, щоб по Дніпру не гнали липових колод для виготовлення там човнів, і не постачалися харчі і воєнні припаси.

Враховуючи те, що польський король зайнятий війною з.і шведами, довго триматиме на Балтиці своє військо, в складі якого було півтори тисячі реєстровиків «добрих і з морем обізнаних», Сулима вирішив напасти на Кодак, що мав, за визначенням польських урядовців, «как самовольную какую й твердоуздую лошадь самовольников на твердом муштуку держать».

З поставленою метою запорожці справилися успішно. Зненацька напавши в ніч на З серпня на залогу замку, козаки швидко оволоділи ним, і вщент зруйнувати його. Організатор цієї сміливої акції Іван Сулима згодом був підступно схоплений реєстровиками і по-звірячому страчений у Варшаві.

1637. Навесні донці ухвалили рішення оволодіти Азовом. На кругу Війська Донського,. який відбувся 9 квітня в Монастирському яру, в чотирьох верстах нижче Черкаська, були присутні і запорожці. В березні 4000 їх проходили через Дон у Персію, де думали найнятися в шахську армію, щоб воювати з турками.

«В Истории или повествовании о донских казаках» Олександра Рігельмана розповідається про це так: «Коли поляки найсуворіше вчинили з черкасами своїми, тобто з запорозькими .козаками, які варварство й податки численні винести не могли, а озброїтися проти них за розсіяністю і роскасуванням їх, уже не стало сил, змушені були шукати пристанища собі в інших країнах, тому раптом 4000 чоловік з найхоробріших козаків вирішили щастя своє шукати у воєнних діях і, зібравшись з дружинами і дітьми, намірилися представити себе Персії».

Дізнавшись про мету походу запорожців, донці сказали їм: «Шлях ваш далекий і небезпечний, виграш ненадійний, ми маємо доволі запасу, і в нас ви знайдете все те, що думаєте шукати в країнах чужоземних; ось Азов — візьмемо його, відкриємо вільний шлях у моря Азовське і Чорне, тоді багата здобич буде нашою нагородою; чи хочете ви бути вірні друзям і братам своїм?».

Після цього запорожці поклялися бути заодно з донцями проти невірних, що сиділи в Азові, і

Ріо пише про це так: «...зібравшись (козаки.—В. С.) групою в 6000 осіб пішли на службу до перського шаха. Прибувши на береги Танаїсу (Дону. — В. С.), вони зустрілися з групою московських козаків, які проживали на островах тієї ріки. Від них довідалися, що коли об'єднати сили — зможуть легко здобути Асак (Азов.—В. С.). Після короткого роздумування про важливість місця, вирішили вони там і зупинитися».