Морські походи запорожців, Детальна інформація

Завдання стояло, звичайно, не з легких, оскільки місто складалося з трьох «каменнмх городов»: власне Азов, Тапрагалов і Ташкалов. Один з них був «град старинньїй», стіни якого звели ще генуезці. Фортечні стіни нараховували 11 башт, «города» були розділені між собою стінами. На цей раз облога, яка тривала два місяці, завершилася взяттям Азова. Значну роль при цьому відіграли запорожці, зокрема, успішному завершенню операції, повідомляють історичні джерела, сприяв підкоп у фортеці. Запорожці-підривники на чолі з Іваном Арадовим завдяки цьому зробили пролом у фортечній стіні шириною близько 20 метрів.

1638. На початку травня з Дону, куди прибуло 10000 запорожців, вийшло в море 75 човнів по 70—80 козаків у кожному «под Кафу й в иньїе места для воинского промьісла». Діставши «язиків» у Керченській протоці, козаки наприкінці травня повернулися в Азов. Пізніше з Азова на 30 стругах відправилося понад 1600 козаків під Тамань. Коли вони ввійшли в гирло Кубані, то виявилися оточеними морськими і сухопутними силами турків і татар, що прибули з Очакова і Криму. Втративши в бою 500 чоловік і 5 човнів, козаки піднялися вверх по Кубані. Турки і татари продовжували переслідування ще протягом 7 днів, під 'час якого загинуло чимало донців і запорожців, а також було знищено майже всі човни.

1640. Біля Керченської протоки козацька флотилія з 23, човнів, на чолі якої стояв Гунка Черкашенін, виступили ранньої весни в бій з 40 турецькими галерами. Дві з них були потоплені. В Азов привели п'ять татарських язиків.

У травні 1500 козаків на 37 човнах зійшлися з турецькими кораблями, «бились с ними три недели й пять катарг у них взяли й в море утопили с пушками». Усього, повідомляється у російських документах, «катарг бьіло 80 беломорских больших да мелкого суду сто боевьіх». Водночас турки розбили 30 стругів.

26 серпня «25 стругов для подлинного ведомства под крьімские юртьі ходили.»

1641. У перших днях січня 300 донських козаків пішли в розвідку. Вони «сошлись на крнмской степи с запорожскими казаками, й ходили к Перекопу, а у Перекопа, государь, стояла застава от Криму, двенадцать мурз со всякими воинскими немалими людьми». Діставши язиків, донці повернулися в Азов, а «Азамат-мурза остался больно ранен с нашими раненими казаками и с татари у Запорожских казаков».

«За две недели до Великодня» донці і запорожці висилали на море розвідку — 600 козаків на чолі з Тимофієм Яковлевим, а потім на п'яти 'човнах—300 козаків на чолі з Михайлом Тараном. Цей загін ходив аж до турецького міста Різи, де взяв язиків. Однак, повернутися в Азов не було можливості, оскільки гирло Дону було перегороджено каторгами. Тоді вирішили добиратися на Запорожжя. Проти Очакова відбувся бій з п'ятьма каторгами і дванадцятьма малими напівкаторгами, після чого козаки, ввійшовши в Дніпро, відступили вверх ло течії.

Однак шляхетський полковник Душинськии, котрий стояв у цей час у пониззях Дніпра, прийнявши від козаків подарунки, водночас накликав турків і сам ударив з другого боку. Внаслідок цього козацька флотилія була розбита, а сам ватаг—«Черашенин Миска Таран» потрапив до турецького полону.

Того ж року козацький гарнізон Азова, на допомогу якому підоспіло 4000 запорожців і донців, витримав 14-тижневу облогу турків, їхні сяли, що нараховували згідно з грамотою російського царя 240 тисяч «разньїх людей... а каторг бьіло больших беломорских 100, да кораблей больших 80, да мелкого морского 90 судов, да с порохом й с ядрьі двадцать кораблей больших, да стенопробитньїх сто пушек», виявилися замалими, і турки, переконавшись у неможливості взяти фортецю в умовах недалекої зими, 27 вересня зняли облогу після 24 штурмів і пішли з-під Азова.

Англієць Ріо уточнює, що «напасників прийнято з ненавистю і люттю, обкидувано штучним вогнем, обливано киплячою водою і всім, що мали під руками обложені, які й змусили турків відступити».

В описаних боях під стінами Азову турецька армія втратила «3000 сіпахів, 7000 яничар, 800 інших вояків та багато молдаванів, волохів і татар. Рештки були голодні і майже голі. Багато людей хворіли. Сіпахи залишилися без своїх коней...»

Наступного року, оскільки Земський собор рекомендував цареві не підтримувати обложених в Азові козаків і порадив їм очистити фортецю, щоб не викликати загострення відносин з Туреччиною, ті змушені були підкоритися.

1642. Вислана ранньою весною козацька розвідка на море принесла звістку про те, що турецький султан звелів «город, ставить проти Азова, на мертвом Донце» — везуть ліс «на городовое дело». Заготовлену уже турками деревину на берегах неподалік моря козаки спалили.

1643. На Чорному морі «в Духонском лимане», як повідомляється в російських відписках, зустрілися козаки з 90 турецьких каторг. Билися з ними «два месяца день й ночь без престанно до тех мест, покамест у них, козаков, зельр й свинец бьіл. А как де зелья й свинцу у них не стало, й их турские люди с каторг побили, а оньїх в полон взяли...»

1644. Запорозькі козаки, повертаючись в жовтні з моря на 30 чайках, об'єдналися з донцями й зайнялися штурмом Азова, «й Озовских де многих людей на том приступе побили й шкоду многую учинили». Потім розповідав російським воєводам отаман Війська Донського Іван Каторжний, певна частина козаків збиралася йти на Яїк (Урал), де вже «поставлен городок».

1645. 20 квітня на Чорне море з Дону пішло 34 струги донців на чолі з полковником Судимою. Усього — дві тисячі чоловік. А на морі до цього загону «пригребло тридцять стругов черкас». Крім того, з Дніпра ще відправилася двадцять чайок. «Й бьіть им под Керчью; а с моря йдучи, промишлять под Азовом: й лестницьі на море делают, а срок положен — Петров день».

Як довідуємося з російських документів, спеціально між донцями і запорожцями «договор положен однолично ньінешним летом над Азовом промишлять, й чтоб поиск учинить, а срок положен на шесть недель».

1646. Стольник і воєвода князь Семен Пожарський повідомляв 16 серпня до Москви:

«ездили, государь, для своей добьічи водою запорожские черкаси, человек с тридцять, й взяли на взморье Азовских рьібньїх ловцов, шти человек; да они же взяли на перевозе крьімского татарина от крьімского царя крьімскому царевичю в столице, й привезли в Черкаской городок». За цього татарина, очевидно, як за цінного язика, донці запорожцям заплатили «деньги из войсковой казньї».

У травні в Посольський приказ Московської держави повідомлено, що «йшли из Запорогов черкаєм на Дон, человек с 400, а у как татаровя отогнали на стану лошадей; й они ж де й пеши на Дон придут, а назад в Запороги не воротятца».

Українці відгукнулися таким чином на заклик царя «в службу на Дон». При цьому дозволялося в «польских городах» «кликати биричем не по один день, чтоб вольнне люди прибиралися^: от отцов дети, от братьев братья, от дядей племяники... у которьіх пищали єсть свои, тем давати по пять рублей з полтиною человеку, а у которьіх людей пищалей своих не будет, й тем давати по четьіре рубля да пищали; да им же всем давать в дорогу по фунту зелья да по два фунта свинцу человеку». Зокрема, з Москви для набору з «украинньїх мест» на Дон послали тьісячу пищалей».

Задокументовано, що влітку на Дон пішло «из Бєлгорода семьдесят черкас со Стенькою Емельяновьім».

Коли всі зібралися, то «кликали в кучу охочих людей... Й ходило де охочих старово Войска й, новьіх 1500 Чіеловек в легких судах, в судне человек по 10 й по 15, а в иньїх й по 8 человек. А бьіло де легких всех с полтораста гудов».

24 серпня в 37 човнах донці і запорожці ходили до Верхніх Берд, звідки направилися до Криму, зокрема до Казанрогу. Не встигнувши вночі підійти до міста, відійшли в море й стали на якорях, очікуючи вечора. Однак піднявся шторм, і козацькі судна понесло уздовж Гнилого моря (Сиваша.— В. С.) до Бірючої коси. П'ять човнів розбило. Через десять днів лише море вгамувалося. Однак кримчаки вже засікли козацьку флотилію, тому вона змушена була повернутисй на Дон.

У листопаді однак козацькі човни виходили н море «для язмков'и подлинньїх турских й кримских вестей».

2400 українських козаків, завербованих французьким послом у 'Польщі графом де Брежі, були відправлені з Гданська до Дюнкерка морем. Вони взяли активну участь у штурмі цієї твердині, зігравши значну роль в її взятті. Принц Конде згодом напише: «Я їх добре знав, цих дивовижних козаків у Фландрії.

За свідченням М. В. Молчановського, котрий переглянув на початку нинішнього століття документи державного архіву у Стокгольмі, шведському канцлерові було відомо. що донські козаки мали поставити того рок\ для морського походу проти турків 200, а запорожці — 80 чайок, які вже були виготовлені.

Водночас вже з весни в європейських часописах повідомлялося про походи запорожців на турецькі міста. Разом з донцями вони «взяли три именитьіе места Трабузунду да Адрианопел, да еще одно место, которому имени неведомо». Інша звістка подає, що султан 50 каторг «против тех именованньїх каза-ков послал».

1647. Отаман Війська Донського Кирей Степанов розповідав у Посольському приказі, що «за две недели до Великодня ходили атаманьї й казаки на море под Крьімские улусьі, под Темрюк й под Арбаток в 50 стругах с 1500 человек». Взяли під час цього походу ЗО язиків.

А за тиждень до Миколиного дня посилали під кримські улуси 70 кінних козаків, котрі привели з собою 60 язиків.