Повстанський рух в Одеській губернії у 1920-23 рр., Детальна інформація

Сергій БОГАН

ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ

В ОДЕСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ

У 1920-1923 рр.

1

Антибільшовицький повстанський рух в Україні у 1920-23 рр, був війною українських селянських мас проти комуністичного режиму. І це визнавали самі більшовики. П'ята конференція КП/б/У приписала селянству "економічну ворожість" до робітничого класу і совєтської влади. Збройна боротьба із селянством була оголошена В.Леніним боротьбою з "політичним бандитизмом". В одному з інтерв`ю начальник Надзвичайної Комісії (ЧК) на Україні Манцев у березні 1920 року казав: "З весною банди розходяться на польові роботи (!) по хатах, передчасно зариваючи зброю; в лісах ховаються лише отаман з одним-двома десятками прибічників. На заклик отамана вся банда при повному озброєнні знову починає свою чорну роботу..." Мабуть лише в совєтській державі бандити могли займатись весняними польовими роботами…

Характерними рисами військової тактики українських повстанців була їх здатність до швидких маневрів і висока мобільність. Кіннота і піхота на тачанках з кулеметами могли здійснювати багатокілометрові рейди, швидко проходячи за короткий час велику відстань.

При здійсненні бойових операцій повстанці намагалися діяти напевне. Відомості, необхідні для внзначення часу і об`єкту нападу, командири загонів добували за допомогою добре налагодненої аґентурної розвідки, про що відзначається в багатьох архівних та мемуарних джерелах. Роль аґентів охоче брали на себе селяни і навіть священники (цьому не слід дивуватись, оскільки ворожість комуністів до релігії є загальновідомою – С.Б.). Особливо цінні відомості повстанці одержували від своїх аґентів, які були на служі в різних совєтських установах в тому числі у міліції та ЧК. Роль зв'язкових часто виконували жінки і навіть діти, що більш надійно забезпечувало таємницю акцій.

Здійснюючи напади на населені пункти, промислові і військові об`єкти, повстанські загони спершу порушували лінії зв`язку, позбавляючи місцеву владу можливості викликати допомогу. В момент наскоку спеціальні пікети блокували всі шляхи, що вели до місця операції, створюючи тим самим повне оточення ворога.

Іноді повстанці не без успіху застосовували різного роду маскування. Вони могли прямувати до місця нападу під виглядом селянського обозу або імітувати при цьому різні церемонії (похорон, весілля тощо). Особливо часто під час бойових операцій повстанці переодягалися в красноармійську форму, брали із собою червоні прапори, співали революційних пісень.

Після здійснення операції повстанські загони, як правило, швидко зникали. Збройних сутичок з переважаючими військовими частинами ворога вони уникали. Зустрівшись з невеликими підрозділами червоних повстанці несподівано атакували їх з флангів кіннотою, вміло застосовуючи кулеметний вогонь з тачанок, зосереджуючи його щільність на флангах або супроти цілого його фронту ворожих військ. У випадку невдачі повстанський загін, за поодинокими випадками, до оборони не переходив, а намагався якнайшвидше відірватися від переслідування, часто не припиняючи при цьому руху навіть уночі.

Інколи в операціях застосовувались зведені загони з різних волостей, що після завершення акції швидко розсіювались, чим затруднювали їх пошук. При цьому також, з метою введення переслідувачів у оману, часто розповсюджувалась дезинформація, ніби операція була проведена якимось рейдуючими загонами. Щоб заплутати переслідувачів, загони декілька разів різко змінювали напрямки руху, іноді в кардинально протилежні боки. У цьому випадку серед населення поширювались чутки щодо подальшого шляху загону, які не відповідали справжнім планам. Іноді, коли атака була невдалою, повстанці розсіювались прямо на полі бою, що зводило їх переслідування практично нанівець. У такому випадку кожен з них заздалегідь знав місце і час збору.

2

На Півдні України, зокрема в Одеській губернії, повстансьий рух проти більшовиків набув великого поширення. Одеська губернія, разом з Київською, Подільською, Волинською і Херсонською, вважалися більшовицьким керівництвом губернією з найбільш розповсюдженим т.зв "політичним бандитизмом". І про те, що цей "бандитизм" не був кримінальним, свідчать копії повстанських листівок, які зберігаються в Державному архіві Одеської області (див. розділ “Отаман Одещини – Семен Заболотний”).

Повстанські листівки-звернення - це унікальні джерела, що говорять самі за себе, без комуністичного трактування і дають можливість подивитися в обличчя тих, кого упродовж довгих десятиліть звали "бандитами", побачити, за що і проти кого вони боролися. Ще донедавна ці листівки зберігалися у Одеському партійному архіві під грифом "совершенно секретно". І лише після розвалу совєтської імперії та народження незалежної України, за яку гинули ці герої, ми маємо можливість їх прочитати. Вони свідчать про те, що так звані "бандити" вели збройну боротьбу проти совєтської влади під самостійницькими і навіть соціалістичними гаслами, а тому не можуть розцінюватись як кримінальні злочинці. Їх треба вважати воюючою стороною. Самі себе вони вважали повстанцями і за цим означенням ідентифікували, тим самим відмежовуючись від банд кримінальників, яких в Одеській губернії теж не бракувало. Більше того, вони підпорядковувались уряду УНР і військовому командуванню Армії УНР, що засвідчує листівка з наказом, виданим отаманом Гуляй-Бідою, текст якої подаємо (правопис і мова оригіналу):

“НАКАЗ

НАСЕЛЕННЮ БАЛТІВЩИНИ, ОЛЬГОПІЛЬЩИНИ

І ЯМПІЛЬЩИНИ

На підставі наказу Головного Отамана військ Української Народної Республіки С.Петлюри, наказую:

1. Підвід із села червоноармійцям не давати, бо за життя людей і худоби не відповідаємо.

2. Ні продналогу, ні продрозверстки комуністам не давати, бо хліб цей вивезуть в Московщину і наш люд буде умирати з голоду.

3. Повстанців і дезертирів Червоної армії не видавати, бо за видачу буду карати розстрілом.

4. Всіма силами допомагати повстанцям, які борються за ваше щастя, за землю і волю, проти насильства і пограбунків комуністів.

5. Не переховувати, а негайно видавати повстанцям комуністів і чекістів. За переховування комуністів буду суворо карати.

Отаман Гуляй-Біда” [2].

Повстанці вели активну пропаганду серед місцевого населення. Судячи з мови, орфографії і стилю текстів листівок, писалися вони місцевими авторами.

Проти чого і за що боролись українські повстанці знаходимо відповідь у тих же листівках:

«СЕЛЯНИН!

Заклопотаний працею ти не маєш часу подивитися на те, що робиться навкруги тебе. Подивись! Налетіла з Московщини голодна й безробітна зграя, яка знов заводить комуну, розмножує дармоїдів і злодіїв. Захоплюючи владу в свої руки, забризкана кров'ю твоїх синів, братів та батьків, ця банда всесвітніх пройдисвітів знов накидає "диктатуру пролєтаріята" гіршу царського, або денікінського ярма.

Вспамятай той час, коли вже два рази були у нас на Вкраїні ці непрохані гості. З такими ж обіцянками, як і тоді, прибули вони і в цей раз. Ми дамо тобі землю, волю, знищим буржуїв, дамо тобі лад і спокій, навезем краму, машин і таке інше - кричать горлаті кацапи-комуністи.