Сталінський терор, Детальна інформація

військового командування — єдина база потенційної опозиції.

І знову Україна опинилася серед республік, що зазнали найдошкульніших уда-

рів. На відміну від чисток 1933 р., під час яких репресували противників колективіза-

ції та українізаторів, у 1937 р. Сталін вирішує ліквідувати все керівництво КП (б) У та

весь український радянський уряд. Постишев (цей присланий з Росії безжальний ви-

конавець чисток 1933 р.) після голодомору, очевидно, став сумніватися в правильно-

сті сталінських методів і почав підтримувати українські інтереси. І він, і керівництво

української компартії відмовилися проводити чистку в таких масштабах, яких вима-

гав Сталін. Навіть після того як Постишева усунули, а на Україну в серпні 1937 р.

прибули три особистих представники Сталіна — Вячеслав Молотов, Микола Єжов і

Микита Хрущов, комуністичне керівництво України у складі Станіслава Косіора,

Григорія Петровського і Панаса Любченка продовжувало опиратися чисткам. В ре-

зультаті до червня 1938 р. 17 міністрів українського радянського уряду було заареш-

товано і страчено. Прем'єр-міністр Любченко скінчив життя самогубством. Загинули

майже всі члени ЦК і Політбюро ЦК КП(б)У. За підрахунками, репресій зазнали

близько 37 °о членів КП(б)У, тобто близько 170 тис. чоловік. За словами нового

«віце-короля» Москви у Києві Микити Хрущова, українська компартія «була ви-

чищена до блиску».

НКВС планував знищити цілі верстви населення, як, зокрема, священиків, ко-

лишніх учасників антибільшовицьких військ, тих, хто бував за кордоном чи мав там

родичів, іммігрантів з Галичини; навіть прості громадяни гинули у величезних кіль-

костях. Про масштаби «Великої чистки» свідчить, зокрема, знайдене у Вінниці під

час другої світової війни масове поховання 10 тис. розстріляних у 1937—1938 рр.

місцевих жителів. З огляду на брак інформації західним ученим важко встановити за-

гальну цифру людських втрат, яких завдав сталінський терор. За підрахунками Ада-

ма Улама, в усьому Радянському Союзі між 1937 і 1939 рр. близько 500 тис. чоло-

вік було страчено й десь від 3 до 12 млн заслано до таборів. У світлі вищезгаданих

чинників можна припустити, що на Україні число жертв терору було надзвичайно

високим.

До кінця 1930-х років те обмежене самоврядування, яке мали українці та інші