Соціологічні погляди Е.Дюркгейма, Детальна інформація

- Заснована на поділі праці (переважає в більш розвитих суспільствах);

- Організований тип (злиття ринків і ріст міст);

- Велика взаємозалежність (відносно сильні соціальні зв'язки);

- Вiдносно великий обсяг населення;

- Відносно висока матеріальна і моральна щільність;

2) Типи норм (втілені в праві)

- Правила з реститутивними санкціями;

- Перевага кооперативного права (цивільного, комерційного, процесуального, адміністративного і конституційного);

З а) Формальні ознаки колективної свідомості

- Малий обсяг;

- Низька інтенсивність;

- Низька визначеність;

- Більший простір для індивідуальної ініціативи і рефлексії;

3 б) Зміст колективної свідомості

- Зростаюча світськість;

- Орієнтованість на людину (зв'язок з інтересами людини і відкритість для обговорення);

- Приписування вищої цінності достоїнству індивіда, рівності можливостей, трудовій етиці і соціальній справедливості;

- Абстрактність і загальний характер.

Дюркгеймовская теорія поділу суспільної праці формувалася під впливом («позитивним)) і «негативним») відповідних теорій Конта, Спенсера і Тенісу.

У роботі «Про поділ суспільної праці» еволюціоністський підхід сполучається зі структурно-функціональним. Класифікація автором соціальних структур («сегментарних» і «організованих» суспільств) і розгляд складних суспільств як сполучення простих засновані на еволюціоністському представленні про послідовну зміну в часі одних соціальних видов іншими. Однак вже в цій роботі Дюркгейм відмовляється від плоского однолінійного еволюціонізму на користь представлення про складність і різноманіття шляхів соціальної еволюції. Він схильний головним чином говорити не про суспільство, а про суспільства.

Хоча «механічна» солідарність у його інтерпретації характерна переважно для архаїчних суспільств, а «органічна» - для сучасних промислових, усе-таки це розподіл у великій мірі носить аналітичний характер. Дюркгейм визнає збереження елементів «механічної» солідарності при пануванні «органічної», і взагалі ці категорії в його інтерпретації виступають переважно як «ідеальні тини», по термінології М. Вебера.

Спочатку Дюркгейм розраховував на те, що згодом поділ праці саме прийде до свойого «нормального» стану і почне породжувати солідарність. Але уже до часу опублікування «Самогубства)» (1897) і особливо виходу другого видання книги «Про поділ суспільної праці» (1902) він приходить до думки про необхідність соціально-реформаторських дій по впровадженню нових форм соціальної регуляції, насамперед за допомогою створення професійних груп (корпорацій). Це знайшло відображення в передмові до другого видання книги.

Теорія, розвита Дюркгеймом у його першій книзі, послужила об'єктом інтенсивної, різнобічної і нерідко обґрунтованої критики, що не завадило їй зайняти видне місце в соціологічній класиці. У цій роботі він розробляє ключові поняття своєї соціологічної теорії; крім уже згадуваного «колективної свідомості», це, зокрема, такі поняття, як «соціальна функція» і «аномия».

Під соціальною функцією Дюркгейм розуміє відношення відповідності процесом і визначеною потребою соціальної системи. Зразком для подібного розуміння функції послужило сформоване в біології представлення про функції органів у біологічному організмі, представлення, засвоєне потім біоорганічною школою (органіцизмом) у соціології. З'єднавши властивий органицизму погляд на суспільство як на інтегроване ціле, що складається з взаємозалежних частин, з ідеєю специфічності соціального організму в порівняння з біологічним, Дюркгейм створив один з перших варіантів структурного функціоналізму в соціології. Дослідження соціальної функції, чи соціальної ролі розглянутого явища, він вважав головною пізнавальною метою соціології.

Узагалі Дюркгейм виходить із принципу функціональної обумовленості соціальних явищ. Він вважає, що кожний більш-менш значний звичай чи інститут, якщо вони існують досить довго, відповідають визначеній соціальній потребі, якими б безглуздими чи шкідливими вони ні здавалися з раціональної точки зору. У своїй праці «Елементарні форми релігійного життя» у якості «головного постулату соціології» він проголошує: «...Створений людьми інститут не може базуватися на омані й обмані; у противному випадку він не міг би скільки-небудь довго зберігатися. Якби він не коренився в природі речей, він зустрів би в ній опір, який не зміг би перебороти».

Важливе значення для розвитку соціологічного знання мало поняття анемії, яким Дюркгейм позначає стан ценностно-нормативного вакууму, характерного для перехідних і кризових періодів і стані в розвитку суспільств, коли старі норми і цінності перестають діяти, а нові ще не установилися'.

Робота «Метод соціології» (заголовок в оригіналі - «Правила соціологічного методу») спочатку була опублікована в 1894 р. у виді серії статей, а в наступному році з невеликими змінами і передмовою була видана окремою книгою. Написана по гарячих слідах недавно опублікованої попередньої книги, вона заснована па досвіді попереднього дослідження і містить розвиток деяких висунутих у ньому ідей. «Метод соціології» багато в чому перегукується з «Міркуванням про метод» Декарта. По рішучості, стислості і чіткості стилю ця робота з повною підставою може бути віднесена до жанру маніфесту. Дюркгейм прагне дати чіткий опис способів збагнення соціологічної істини: визначення і спостереження соціальних фактів, соціологічного доказу, розрізнення «нормальних» і «патологічних» явищ, конструювання соціальних типів, описи і пояснення фактів.

Сама спроба систематизації й обґрунтування соціологічного методу була новим явищем для того часу. Раніше в багатьох соціологів власне проблема методу значною мірою розчинялася в проблематиці предметної теорії і загальної наукової методології.

У «Методі соціології» проявилося прагнення Дюркгейма будувати соціальну науку не тільки на емпіричному, але і на методологічно обґрунтованому фундаменті: звідси його поняття «методична соціологія». Такий підхід протистояв хаотичному і довільному підбору фактів для обґрунтування тих чи інших упереджених ідей. У той же час він був спрямований проти дилетантизму і поверховості, характерних для багатьох праць по соціальних питаннях. Дюркгейм випробував глибоку ворожість до таких праць, вважаючи, що вони лише дискредитують соціальну науку.

У зв'язку з цим слід зазначити і неявно присутній етичний пафос у «Методі соціології». Сформульовані в ньому «правила» - більше, ніж просто методи дослідження і процедури. Це свого роду методологічні заповіді дослідника. У кінцевому рахунку вони ґрунтуються на вимозі інтелектуальної, наукової чесності, звільнення наукового дослідження від усяких політичних, релігійних, метафізичних і інших забобонів, що перешкоджають збагненню істини і приносять чимало лих на практиці. Це етика чесного неупередженого пізнання. У даному відношенні позиція Дюркгейма була близька позиції Макса Вебера, вираженої в його знаменитій роботі «Наука як професія».