Соціологічні погляди Е.Дюркгейма, Детальна інформація

Дослідження Дюркгейма «Самогубство» на відміну від інших його досліджень засновано на аналізі статистичного матеріалу, що характеризує динаміку самогубств у різних європейських країнах. Автор рішуче відкидає спроби пояснення досліджуваного явища внесоциальными факторами: психологічними, психопатологічними, кліматичними, сезонними і т.п. Тільки соціологія здатна пояснити розходження в кількості самогубств, що спостерігаються в різних країнах і в різні періоди. Просліджуючи зв'язок самогубств із приналежністю до визначених соціальних груп, Дюркгейм установлює залежність числа самогубств від ступеня ценностно-нормативной інтеграції суспільства (групи). Він виділяє три основних типи самогубства, обумовлені різною силою впливу соціальних норм на індивіда: егоїстичне, альтруїстичне й анемічне. Егоїстичне самогубство має місце у випадку слабості соціальних (групових) зв'язків індивіда, результаті чого він залишається наодинці із самим собою і втрачає сенс життя. Альтруїстичне самогубство, навпаки; викликається повним поглинанням суспільством індивіда, що віддає заради нього своє життя, тобто її зміст, що бачить, поза її самої. Нарешті, анемічне самогубство обумовлене станом анемії в суспільстві, коли соціальні норми не просто слабко впливають на індивідів (як при егоїстичному самогубстві), а взагалі практично відсутні, коли в суспільстві спостерігається нормативний вакуум, тобто анемія. Поняття анемії, сформульоване ще в першій книзі Дюркгейма, одержує в «Самогубстві» подальший розвиток і заглиблену розробку.

Незважаючи на те, що згодом дослідження Дюркгейма зазнавало критики з різних точок зору, воно одностайно визнається одним з видатних досягнень не тільки у вивченні самогубства, але й у соціології в цілому.

Останній і самий значний по обсязі праця Дюркгейма - «Елементарні форми релігійного життя. Тотемічна система в Австралії». Дослідження засноване на аналізі етнографічних описів життя австралійських аборигенів. Звертання до цим «елементарних» форм дозволяє, з погляду автора, досліджувати релігію в «чистому виді», без наступних геологічних і інших нашарувань. Дюркгейм поставив собі за мету, спираючись на цей матеріал, проаналізувати соціальні корені і соціальні функції релігії. Але власне кажучи ця мета була набагато більш широкою. По-перше, унаслідок широкого трактування релігійних явищ ця робота перетворювалася в дослідження соціальних аспектів ідеології, ритуалу, сакралізації і деяких інших явищ, що виходять за рамки власне релігії в традиційному розумінні. По-друге, ця праця містила в собі спробу побудови соціології пізнання за допомогою виведення основних категорій мислення з первісних соціальних відносин. Не випадково спочатку Дюркгейм мав намір назвати його «Елементарні форми мислення і релігійного життя».

Дюркгейм відкидає визначення релігії через віру в бога (тому що існують релігії без бога), через віру в надприродне (останнє припускає протилежну віру - у природне, -виникаючу порівняно недавно разом з позитивною наукою) і т.п. Він походить з того, що відмітною рисою релігійних вірувань завжди є розподіл світу на дві різко протилежні сфери: священне і світське. Коло священних об'єктів не може бути визначене заздалегідь; будь-яка річ може стати священної, як незвичайна, так і сама пересічна. Дюркгейм визначає релігію як «зв'язну систему вірувань та обрядів, що відносяться до священних, тобто до відділених, заборонених речей; вірувань і обрядів, що поєднують в одну моральну громаду, називану церквою, усіх, хто є їхніми прихильниками».

Автор детально аналізує соціальне походження тотемічних вірувань, обрядів, їхні соціальні функції. Будучи породженням суспільства, релігія зміцнює соціальну згуртованість і формує соціальні ідеали. Релігія - це символічне вираження суспільства; тому, поклоняючись тим чи іншим священним об'єктам, що віруючий в дійсності поклоняється суспільству - «реальному» об'єкту всіх релігійних культів. Дюркгейм підкреслює подібність між релігійними і цивільними церемоніями, вона фіксує увагу на загальних рисах сакралізації як соціального процесу. Тому його робота з'явилася внеском не тільки в становлення соціології релігії у власному змісті, але й у вивчення цивільної релігії і світських культів. Подібно попереднім роботам книга «Елементарні форми релігійного життя» з'явилася видатним досягненням соціологічної думки; наукове співтовариство одностайне відносить се до розряду соціологічної класики. Відповідно, безперечним класиком соціології вважається і її автор.

Підсумки і висновки

Дюркгейм - один із загальновизнаних творців соціології як науки, як професії і предмета викладання. Вплив його ідей присутній у всіляких галузях соціологічного знання: від загальної соціологічної теорії до суто емпіричних і прикладних досліджень. Усі більш-менш значні соціологічні теорії XX в. так чи інакше співвідносилися з теорією засновника Французької соціологічної школи. У самих різних країнах світу формування соціології відбувалося під впливом дюркгеймівських ідей.

Дюркгейм дав одне з найбільш розгорнутих і переконливих онтологических обґрунтувань необхідності і можливості соціології як науки. Він доводив, що суспільство - це реальність особливого роду, що не зводиться ні до якої іншої. Разом з тим він підкреслював, що ця реальність володіє настільки ж високою міцністю і стійкістю, що і природа, і так само, як природні явища, вона не піддається довільному маніпулюванню. Таким чином, Дюркгейм відстоював необхідність обережного і поважного відношення до суспільства в соціальній практиці, важливість опори на реальні спонтанні тенденції при впливі на соціальні процеси.

Слідом за Контом Дюркгейм розглядав суспільство головним чином як сферу солідарності, згуртованості, згоди. Не випадкове вивчення згоди в соціології вважається дюркгеймівською традицією.

Доводячи «нормальний» характер солідарності в суспільстві і «анормальний» характер її відсутності, Дюркгейм значною мірою видавав бажане за дійсне. За це він піддавався цілком обґрунтованій критиці. Він надмірно оптимістично оцінив реальність і перспективи «органічної» солідарності і недооцінив імовірність виникнення нових форм (чи відродження) «механічної» солідарності в тоталітарних суспільствах.

Відомо, що поділ праці не тільки породжує соціальну солідарність; воно веде до формування специфічних соціальних груп зі своїми особливими, нерідко конфліктуючими інтересами, Проте, акцент Дюркгейма на солідарності і згоді мав під собою у всякому разі не менше підстави, ніж акцент на ролі боротьби і конфлікту в суспільстві, властивий теоріям Маркса і соціальних дарвіністів. Очевидно, що соціальна солідарність - не менш, а, імовірніше всього, більш «нормальне» і універсальне явище, чим соціальний конфлікт.

Важливе значення в соціології Дюркгейма мало трактування суспільства як переважно моральної реальності. Як і для Конта, соціальне питання для нього було не стільки економіко-політичним, скільки морально-релігійним питанням. Мораль Дюркгейм розумів як практичну, діючу, реальну силу; усе, що не має серйозної моральної підстави, з його погляду, носить неміцний і тимчасовий характер. Тому він вважав, що політичні революції - це криваві театральні дійства, що мало що змінюють у соціальних системах. Для того щоб політичні перетворення дійсно викликали соціальні зміни, вони повинні виразити і торкнутися глибинні моральні цінності й устремління суспільства.

Дюркгейм уніс найважливіший вклад у розуміння суспільства як цінисто-нормативной системи. Він підкреслював, що соціальне поводження завжди регулюється деяким набором правил , що є одночасно обов'язковими і привабливими, належними і бажаними. Правда, Дюркгейм недооцінював той факт, що різні соціальні групи найчастіше по-різному інтерпретують ті самі норми і цінності. Але він прекрасно виразив значення криз, порушень і порожнеч у ценностно-нормативной системі суспільства, ввівши в соціологію дуже важливе поняття аномії.

У епистемологічному аспекті внесок Дюркгейма був не менш значний, ніж в онтологічному. Він переконливо застосував до сфери соціологічного знання принципи наукового раціоналізму. Його дослідження являють собою зразок сполучення теоретичного й емпіричного підходів до вивчення соціальних явищ. Дюркгейм з'явився родоначальником структурно-функціонального аналізу в соціології: він досліджував соціальні факти під кутом зору їхніх функцій у конкретних соціальних системах. Разом з тим він не відмовився цілком від порівняльно-історичної й еволюціоністської методології порівнюючи між собою різні типи суспільств і розглядаючи складні суспільства як комбінації тих самих простих елементарних одиниць.

Дюркгейм розробив методологічні принципи соціологічної мислення, конкретні методи, правила і процедури, що стосуються визначення, спостереження, пояснення соціальних явищ, наукового доказу і т.д. Він уніс вклад у самі різні галузі соціологічного знання: у загальну теорію, у приватні теорії, у дослідження окремих сфер і явищ соціального життя: моралі, права, що відхиляється від поводження, родини, виховання, релігії, ритуалу і т.д.

Проголосивши основним принципом своєї методології необхідність вивчати соціальні факти як речі, він відстоював погляд на соціологію як на строгу об'єктивну науку, вільну від усякого роду ідеологічних забобонів і умоглядних спекуляцій. Безумовно, у його вірі в науку було чимало наївного й утопічного. Але, проте, ця віра, що спиралася на глибоку логічну аргументацію і власні наукові дослідження Дюркгейма, зіграла величезну роль у становленні соціології, визнанні її наукового статусу й авторитету.

Дюркгейм уніс найважливіший вклад у становлення і твердження професійної соціологічної етики. У своїх працях він доводив особливе значення професійної етики в сучасному суспільстві. Своєю власною діяльністю він демонстрував високий зразок цієї етики в сфері соціальної науки. Дюркгейм виходив з необхідності практичної орієнтації соціологічного знання. Але для того щоб ця орієнтація могла здійснитися, для того щоб соціологія приносила користь суспільству, він вважав за необхідне в процесі пізнання відокремлювати професійну етику соціолога від цивільної етики, пізнавальні цінності - від будь-яких інших.

Будучи супротивником розчинення пізнавальних цінностей в інших, Дюркгейм одночасно був супротивником розчинення соціологічного підходу в підходах, властивих іншим наукам. Це ревниве прагнення обґрунтувати і відстояти самостійність соціології сполучалося в нього з рішучим неприйняттям дилетантизму в цій науці, що компрометировали її в очах вчених і широкої публіки: адже в той час, як, утім, і тепер, під чи рубрикою заголовком «соціологія» нерідко фігурувало усе, що завгодно. Соціологічна етика Дюркгейма - це етика чесного, неупередженого і компетентного дослідження.

У інституціонально - організаційному аспекті внесок Дюркгейма в соціологію був також надзвичайно великий. Саме завдяки йому соціологія у Франції стала університетською дисципліною. Він одним з перших у світі, якщо не першим, став читати лекційні курси по соціології. В університетах Бордо і Парижа він створив перші в країні соціологічні кафедри.

Дюркгейм був засновником і редактором одного з перших у світі соціологічних журналів - «Соціологічний щорічник» (12 томів, 1898-1913). Йому вдалося залучити до співробітництва в журналі видних представників соціальних наук. Співробітники журналу, об'єднані прихильністю до дюркгеймівських ідей, склали колектив дослідників, що одержав назву Французька соціологічна школа, чи школа Дюркгейма.

Поряд зі школою Дюркгейма у французькій соціології кінця 19-початку 20 в. існували й інші, конкуруючі напрямки. Але саме дюркгеймовская школа займала ключові позиції у французькій академічній системі аж до початку другий світовий воїни. Правда, до 30-х років вона вже не являла собою єдиного цілого. У середині 20-х років Марсель Мосс починає спробу відновити видання «Соціологічного щорічника», але йому вдається випустити тільки два томи (1925, 1927 р.). У вихідній з 1949 р. третьої серії «Соціологічного щорічника» характерні риси школи втрачені, і дюркгеймівська традиція співіснує з іншими.

В останні десятиліття спадщина Дюркгейма і його школи в різних країнах активно досліджується, інтерпретується і переосмислюється. Наукове співтовариство продовжує вважати, що ця спадщина є актуальною і плідною для розвитку соціологічного знання.

Література

1. Дюркгейм Е. Соціологія. Її предмет, метод, призначення. М., 1995.

2. Лавриненко В.Н. Соціологія. М., 2001.

3. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / За заг.ред.В.І.Воловича. К., 1998