І. П. Котляревський, Детальна інформація

Всяк, хто не маже, го дуже скрипінь,

Хто не лукавить, то ззаду сидить...

Суспільна детермінованість особисіпх якостей Тетерваковського, його життєвих принципів і поведінки знаходить основу і моральне виправдання в загальному протиприродному стані суспільства. У відповідь на репліку виборного, що брехати й обманювати інших «од бога гріх, а од людей сором», возний заявляє «О, простота, простота! Хто тепер теє-то як його — не брешеть і хто не обманиваеіь?»

Брехун і панський блюдолиз Финтик («Москаль-чарівник»), який «в нынешнее просвещенное время» соромиться рідноъ матері «за мужичие наряди», теж втрачає совість і зрікається своїх природних почуттів під впливом моралі чиновницького середовища. Цей представник крючкотворного «крапивного семени», в якого «совесть купоросом подправлена», не боїться ніякого осуду за неповагу до своєї матері Таке ставлення до неї випливає з моральних норм суспільства, що й є для нього головним: «Надобно сообразоваться времени и по оному поступки й чувства свои располагать».

Якщо в «Енеїді» моральна свідомість окремих членів суспільства виступає ще великою мірою як класове нейтральна, то в «Наталці Полтавці» вже виразно виявляється її класовий характер

Всякий, хто вище,

Той нижчого гне —

Дужий безсильного давить ы жме

Бідний багатого певний слуга І

Корчиться, гнеться пред ним, як дуга

Переміщення конфлікту безпосередньо у суспільне середовище, у сферу повсякденних людських взаємин (це найкраще вдалося Котляревському в «Наталці Полтавці») об'єктивно наблизило письменника до виявлення причинних зв'язків між людиною і середовищем, до зображення особистості як суспільного типу. Не можна сказати, що у «Наталці Полтавці» Котляревський обходить матеріальні умови життя героїв і характер суспільних відносин. Майнова, а отже, й соціальна нерівність саме й стає причиною драматичних переживань Наталки й Петра. І Терпилиха, і її дочка добре знають з власного життєвого досвіду, що таке нестатки й бідність. Разом з тим суть конфлікту в творах Котляревського полягає не в непримиренності класових інтересів, не в протистоянні класових характерів, а в порушенні індивідами гуманістичних морально-етичних принципів.

Котляревський близько підійшов до розуміння єдності типових обставин і типових характерів, однак про типові реалістичні характери говорити ще не можна. Логіка їх порушується внаслідок просвітительської настанови на примат у суспільних відносинах «природного» і раціонального начал, абстрактних морально-етичних цінностей. Певною мірою це пов'язане і з тим, що в «Наталці Полтавці» додержується класицистичний принцип трьох єд-ностсй. І Тетерваковський, і Финтик «перевиховуються» і тим самим втрачають свої типові соціальні риси. (На самому факті морального «переродження» возного позначився і вплив сентименталізму.) У Котляревського, насамперед у сфері творення характерів, немає ще органічного злиття типового з індивідуальним, вираження типового через індивідуальне. Це особливо яскраво виявляється при змалюванні образів героїв, які представляють у тих чи інших ситуаціях позитивне начало. Так, позитивні риси Енея, Дідони, Ганни, Лавінії, Наталки, Петра, Миколи, Тетяни І а матері Финтика варіюються в одному колі синонімічних ознак: моторний, гарний, проворний, хоч куди козак (Еней); гарна, весела, моторна, розумна, працьовита (Дідона); гарна, проворна, чепуруха, дівка хоч куди (Ганна); гарна, проворна, приступна, добра, не спесива, красива, молода (Лавінія); красива, розумна, нртор-на, проста, до всякого діла дотепна, з добрим серпом, не спесива, весела і жартівлива (Наталка); добра, розумна і поважна (маги Финтика); хлопець славний, гарний, добрий, проворний, роботящий (Поіро) За змістом характеристика позитивних героїв відповідає нормам народної трудової моралі. В ній проявляється народний погляд на етичне й естетичне.

Принцип зв'язку, залежності та єдності індивідів великою мірою у творах Котляревського ще має форму чуттєво-індивідуальних, а не суспільно-класових відносин. Моральні норми розкриваються головним чином як сукупність принципів особистої поведінки індивідів — представників єдиного людського роду. Для Тетерваковського, Макогоненка, Финтика, Венери, Амати, Латина, Турна та інших персонажів, які протистоять позитивному началу, притаманні лицемірство і підступність, обман, крутійство та інші вади. Мова персонажів драматичних творів Котляревського типізована (а не індивідуалізована) в рамках збірних соціальних типів: селянин, чиновник, солдат.

Живе народне слово в XVI—XVIII ст. уже було представлене у творах українського письменства, але Котляревський перший відобразив невмируще багатство розмовної мови. Він відіграв велику роль у наближенні письменства до широких народних мас, привернув увагу до художньо-естетичної цінності мовної культури народу. Письменник засвідчив значні можливості народного слова для мовної характеристики персонажів. Своїм художнім доробком Котляревський спростував нігілістичне ставлення реакційних кіл суспільства щодо самої можливості творення літератури мовою українського народу. Він увів у літературу той основний словниковий склад народної побутової мови, яким великою мірою послугувалися всі письменники дошевченківського періоду, збагачуючи і розвиваючи його.

Творчість Котляревського не тільки відкрила читачам новий національний світ з його неповторним комплексом історичної, соціальної й морально-етичної свідомості, а й утвердила в українській літературі нові принципи художнього освоєння дійсності, цілу ідейно-художню епоху. Виступаючи важливим фактором розширення пізнавальних можливостей мистецтва, нагромадження в ньому рис реалістичності, звернення до народного світобачення і народної культури, таке характерне для творчості Котляревського, означало насамперед рішуче наближення літератури до нового для неї об'єкта зображення — народу, а відтак — і до можливості пізнання його як великої сили історії. У творчості Котляревського міститься дух народного гуманізму, що виявляється у прагненні особистості до соціальної свободи, у співвіднесенні автором естетичного ідеалу і самої мети художньої творчості з життєвими інтересами народних мас.

Життя у творах Котляревського є поліфонічним і багатобарвним, цілісним і неприкрашеним, як сама природа. Він не просто «реконструює» природні стосунки між індивідами чи показує родові людські риси, а наближається до відображення багатовимірних суспільних зв'язків між людьми, за яких особистість з кола емпіричних побутових відносин виходить на орбіту загальнонаціональних та історичних закономірностей. Соціальні інститути в його творах починають втрачати свою зовнішню і незалежну природу стосовно людини чи цілої етнічної спільності і виступають отвором і результатом сукупної діяльності людей. Котляревський приходить до розуміння як провідного начала в житті суспільства й людини принципу історичної змінюваності. Відчуття цілеспрямованого руху часу (на відміну від циклічної його природи в епопеї Вергілія), його протікання поза сюжетом, за межами твору пов'язане у Котляревського саме з усвідомленням історичної змінюваності й неповторності світу. Елементи історизму у творчості Котляревського яскраво виявляються в художньому освоєнні конкретно-історичного змісту життя своєї епохи, у відтворенні його неповторного образу й колориту, у здатності письменника осягнути провідні тенденції суспільний розвитку.

Поява рис історичного художнього мислення й історичної свідомості у Котляревського приводить його до відображення національної самосвідомості народу, розуміння ним своєї історичної долі. З ідеєю «общей отчизни» (державно-політичного союзу України з Росією) у Котляревського поєднується ідея національної самобутності українського народу, його історичного побуту і звичаїв та права на самостійний розвиток. Представлена в «Енеїді» національна самосвідомість народних мас містить й елементи їх класової свідомості, внаслідок чого у читача закономірно виникле думка про тогочасне суспільство як соціальне несправедливе.

Зображення Котляревським національного колективу, представленого головним чином народною масою — центральним об'єктом літератури, сприяло переходу народного з царини низького і потворного (так воно розумілося тоді у раціоналістичній естетиці) у сферу ідеального й героїчного. Звернення до національних культурних витоків, до народної естетики й етики вело до руйнування художнього універсалізму, поширеного в давній українській літературі, до переходу від ідейно-художньої обробки літературних сюжетів до конкретно-історичного бачення дійсності, до створення оригінальних художніх структур. Це був шлях до урізноманітнення проблематики, тем, ідей, до поглибленого розуміння концепції буття й людини, до удосконалення поетичної мови, зростання активного творчого начала в літературі.

Великий вплив яскравого і самобутнього таланту Котляревського, розвиток його художньо-естетичних принципів позначилися на художній спадщині багатьох українських письменників, зокрема Шевченка, Кропивницького, Карпенка-Карого. Твори Котляревського, що увібрали багатовікові традиції української і світової культур, на рубежі нової історичної й літературної епохи знаменували перехід до нового типу художньої творчості, до реалізму й народності.

PAGE

PAGE 1