Росія - партнер у військово технічному співробітництві чи конкурент на світовому ринку озброєння, Детальна інформація

Основне виробництво українського літака Ан-70 планується розмістити в Росії, при цьому з російських заводів Україна отримуватиме 80% комплектуючих, зокрема 75% електроніки та 38% матеріалів для виробництва авіадвигуна акціонерним товариством "Мотор-Січ". Фінансування виробництва літака передбачено Державною програмою озброєння Збройних сил Російської Федерації.

За розрахунками фахівців, для завершення програми щодо створення літака Ан-70 і запуску його в серійне виробництво потрібно 150-200 млн. дол. США. Україна планує отримати такі кошти від Російської Федерації за рахунок виконання замовлення на поставку їй 40 літаків.

Тісні коопераційні зв’язки з Росією передбачає і реалізація перспективного проекту літака Ан-140, який має замінити застарілі літаки Ан-24, Ан-26 і Як-40. Потреба в літаках такого класу оцінюється на світовому ринку на найближчі роки в 1500 одиниць, а на 10-15-річну перспективу - в 5000 одиниць. Між іншим, завдяки залученню Росії до створення літака Ан-140 Україна виграла міжнародний тендер на виробництво його в Ірані.

В результаті співробітництва акціонерного товариства "Мотор-Січ" і заводу ім. Климова (Росія) було створено для літака Ан-140 авіадвигун Т83-117 ВНА-СБ2. Основою розробки його став двигун Т83-117, який використовується на гелікоптерах Мі-8МТ, Мі-14, Мі-17, Мі-24, Ка-27, Ка-29, Ка-32, а також на сучасних бойових гелікоптерах Мі-28 і Ка-50. Росія володіє значним парком цих машин, і капітальний та поточний ремонти двигунів можна буде проводити в АТ “Мотор-Січ”, де є добре оснащена ремонтна база.

Для прискорення власного виробництва гелікоптерів Україна визнала за доцільне залучити російську фірму "Камов". Підписано українсько-російську угоду про створення українського гелікоптера К-228 (російський аналог К-226). Більшість комплектуючих до нього виготовлятимуть українські заводи, в тому числі - двигун і авіоніку, які є визначальними серед основних комплектуючих.

Україна надає послуги Росії у використанні об’єктів військового призначення. Зокрема, Росія проводить льотні випробування нових корабельних літаків і підготовку льотчиків ВМС в українському державному авіаційному науково-дослідному центрі "НИТКА". За це вона взяла на себе значну частину витрат по збереженню і підтримці науково-дослідного центу в робочому стані. Крім того, в 1997 р. вона поставила Україні на 600 тис. дол. США запасних частин і технічної документації на літаки Су-27 і МіГ-25. Завдяки цьому ВМС України підвищили боєздатність цих літаків з 6 до 24%.

Враховуючи те, що провідні науково-дослідні інститути та конструкторські бюро суднобудування зосереджені в Росії, а потужна виробнича база - в Україні, російська сторона пропонує свої послуги щодо спільної розробки, виробництва та поставок кораблів і катерів для замовників за межами СНД. Це може бути виробництво прикордонних сторожових кораблів та катерів типу "Дозор", "Скіф", "Дельфін", "Катран". Є пропозиції західних фірм щодо комплектації цих кораблів двигунами (Німеччина), озброєнням (Франція), а також проведення маркетингових досліджень і реклами (Німеччина). Перспективними для продажу кораблів цього типу вважаються ринки Близького Сходу та Південно-Східної Азії.

У свою чергу, Росія зацікавлена в корабельних газових турбінах, які виготовляються виробничим об’єднанням "Зоря" (м. Миколаїв), корабельному устаткуванні, комплектуючих до систем управління зброєю морського базування та у використанні потужної ремонтної суднобудівної бази України. Практичну значимість для Росії мають також здавальні бази для доводки кораблів, спеціальні плавтехбази для демонтажу атомних підводних човнів тощо.

Збереження коопераційних зв’язків з країнами СНД є одним з основних завдань структурної перебудови суднобудівної промисловості Росії. Цю вимогу відображено і в державній програмі "Відродження російського флоту".

Широку кооперацію підприємств України і Росії налагоджено в радіотехнічній та електронній галузях. Ще недавно 250 російських підприємств електронної та радіотехнічної промисловості, засобів зв’язку отримували з підприємств України близько 1500 назв комплектуючих виробів. Методом кооперування вироблялася така продукція, як системи управління, навігації, розвідки тощо.

Суттєво зацікавлена Росія і поставками з України комплектуючих до засобів зв’язку, автоматизації, радіоелектроніки, радіолокаційних станцій протиповітряної оборони, які використовуються при виробництві космічних систем, зенітно-ракетної техніки протиповітряної оборони, засобів автоматичних систем управління.

У зв’язку з великими обсягами та номенклатурою поставок підприємства оборонної промисловості Росії прагнуть зберегти коопераційні зв’язки з підприємствами України на довгостроковій основі та створити спільні виробництва різних структур і форм власності. Згідно з розробленим в Росії тимчасовим положенням про порядок використання електрорадіовиробів для озброєння і військової техніки, які виготовляються на підприємствах СНД, прийнято за доцільне не розривати зв’язків з підприємствами, що є головними виробниками і власниками основного комплекту конструкторської документації щодо підтримки працездатності устаткування систем попередження про ракетний напад, контролю космічного простору, протиракетної оборони. З метою забезпечення реалізації робіт у цьому напрямі створено міждержавну акціонерну корпорацію "Вымпел" (Росія, Україна, Білорусь), яка об’єднала науково-технічну і виробничу бази тієї частки оборонного комплексу, що займалася розробкою та створенням систем протиракетної оборони і засобів попередження про ракетний напад. Із 9 станцій наземної системи попередження про ракетний напад дві розташовані в Україні і обслуговують західний та південно-західний напрямки. Росія зацікавлена в подальшому функціонуванні систем та у відновленні роботи цих станцій.

На сьогодні зенітно-ракетні комплекси С-300 ПУ, які значно перевершують за своїми тактико-технічними характеристиками американський "Петріот" аналогічного призначення, становлять частину продукції російського експорту. І хоч розроблювач та головний виробник знаходяться в Росії, участь України у виробництві цього комплексу досить значна: вітчизняна промисловість виробляє як окремі складові ракети, так і частину наземного устаткування, в тому числі центральний обчислювальний комплекс та зарядно-пускову машину.

Однак стан справ у військово-економічному та військово-технічному співробітництві ще не відповідає потенційним можливостям двох країн. Так, незважаючи на наявність великої кількості різноманітних нормативно-правових документів, до цього часу не досягнуто тісної кооперації в питаннях розробки, виробництва та поставок озброєння та військової техніки.

Основними нормативними документами з організації військово-технічного співробітництва є:

· угода між урядом України та урядом РФ про військово-технічне співробітництво;

· угода між урядом України та урядом РФ про принципи співробітництва у галузі виробництва та поставок авіаційної техніки;

· угода між урядом України та урядом РФ з питань виробництва та науково-технічної кооперації підприємств оборонної галузі промисловості;

· угода між урядом України та урядом РФ про порядок взаємних поставок озброєнь та військової техніки, комплектуючих виробів та запасних частин, організації ремонту та надання послуг військового призначення;

· угода між урядом України та урядом РФ про співробітництво у галузі створення та експлуатації ракетних комплексів та ракетної техніки;

· затвердження переліку взаємних поставок спецприладів та послуг, які, відповідно до угод, періодично узгоджуються та уточнюються.

Україна є тринадцятою державою у світі, з якою Росія уклала наприкінці листопада 1995 р. великомасштабні договори про співробітництво у військовій галузі. Під час зустрічі міністрів оброни України та Росії (Сочі, 24-28.11.1995 р.) було підписано понад 20 документів, серед яких важливе місце займають питання ефективнішого використання можливостей військово-промислових комплексів України та РФ, купівлі українських ракет (СС-19 - 32 од., морського базування – 300 од., стратегічних бомбардувальників ТУ-160 - 19 літаків та ТУ-95М - 25 літаків), співробітництва у галузі військового комплексу, добудови кораблів та будівництва нових на українських верфях.

У 1994 р. чинним залишалося близько 400 угод на поставку до Росії спецтехніки, однак вони були виконані лише на 20%. Основні причини – відсутність фінансових коштів, сировини, матеріалів і комплектуючих у підприємств, а також припинення виробництва комплектуючих за межами України.

Підписана в 1995 р. угода між колишнім Мінмашпромом України і Держкомоборони Російської Федерації щодо забезпечення матеріально-технічними ресурсами виробництва продукції для державних потреб і цільових програм передбачала також створення фінансово-промислової групи “Міжнародні авіаційні двигуни”. До її складу повинні були увійти близько 50-и підприємств Росії та України. Обидві сторони підтвердили наміри про спільну роботу щодо створення літаків Ан-70, Ту-334, Ан-72 і Ан-74. Передбачалося включити ці роботи до державного оборонного замовлення і тим самим забезпечити роботою 300 заводів України та 500 підприємств Російської Федерації. Крім того, було узгоджено виробництво в Україні та поставки в Росію деяких комплектуючих до бронетехніки; запчастин, ремонтних комплектів і автошин автомобільної техніки загальновійськового призначення; засобів зв’язку і розвідки; деяких елементів авіаційного, радіотехнічного озброєння та ін.

У 1996 р. понад 262 підприємства українського оборонно-промислового комплексу мали зв’язки з Росією. До Російської Федерації поставки матеріалів і комплектуючих здійснювали 244 підприємства, а 69 - одержували їх з Російської Федерації. Номенклатура українських поставок складала 7228 найменувань, а поставки з Російської Федерації - 8163 найменування.

Найбільш залежні від Російської Федерації підприємства електронної, електротехнічної та деяких інших галузей. Ця залежність зумовлена відсутністю в Україні таких кольорових металів, як олово, нікель, мідь. До підприємств, що значною мірою (майже 80%) залежать від Російської Федерації, слід віднести практично всі суднобудівні заводи.

У 1994 р. підприємствами оборонного комплексу України було виготовлено для Російської Федерації продукції військового призначення понад 70% загального обсягу її експортного виробництва. Для порівняння: для Казахстану, Білорусі та інших країн СНД поставки продукції військового призначення складали загалом усього 1,5%. В першій половині 1997 р. до Російської Федерації було відправлено продукції військового призначення майже 90% загального обсягу її експортного виробництва.

Однак в цілому співробітництво України та Російської Федерації у військово-технічній сфері досить обмежене і стає дедалі проблематичнішим. Реальні досягнення його мізерні і не відповідають прийнятим рішенням. Перешкодою є цілий комплекс нерозв’язаних складних політичних, економічних та організаційних проблем. Передусім це стосується самого ставлення значної частини політичної еліти Російської Федерації до України як партнера. Неприйняття ідеї рівного і взаємовигідного партнерства простежується у висловлюваннях представників виконавчої та законодавчої влади, керівників ряду політичних партій і рухів. Незважаючи на неодноразові запевнення президентів обох країн, що відносини між Україною і Росією є пріоритетними, практика цих відносин засвідчує протилежне. Дії окремих лідерів із уряду, Держдуми та Ради Федерації не викликають оптимізму, підривають довіру в можливість рівноправного і взаємовигідного співробітництва.

При виробництві озброєння, військової техніки та іншої продукції військового призначення сьогодні не до кінця використовується потужний, глибоко та всебічно інтегрований у минулому військово-промисловий та науково-технічний потенціал держав. Взаємні поставки озброєння та військової техніки, комплектуючих виробів, іншої продукції військового призначення ведуться за світовими цінами зі стягненням суттєвого податку на додану вартість. В цілому це призводить до значного перевищення цін порівняно з тими, що встановлені у торгівлі з "третіми країнами".

В економічному аспекті слід виділити такі причини. По-перше, розрив коопераційних зв’язків поглибив незбалансованість виробництв оборонних галузей і значно ускладнив вирішення проблеми підтримки у боєздатному стані озброєння та військової техніки. По-друге, військово-технічне співробітництво, як найбільш чутлива сфера зовнішньоекономічної діяльності, вимагає кваліфікованих підходів, скоординованих дій, відпрацювання таких механізмів, які б гарантували економічну ефективність і водночас запобігали небажаним політичним і економічним наслідкам. По-третє, у стратегічному плані Росія взяла курс на забезпечення власного виробництва основних видів озброєння та військової техніки, а тому можливості військово-технічного співробітництва України у сфері розробки та виробництва продукції оборонного призначення з часом обмежуватимуться. Вже зараз чинним Законом Російської Федерації "Про поставки продукції для державних потреб" не допускається придбання чи виготовлення за державним контрактом продукції іноземного виробництва, за винятком тих випадків, коли виробництво аналогічних видів продукції в Російській Федерації неможливе або економічно недоцільне.