РПС, Детальна інформація

Всі згадані заходи та вкладення капіталу окупляться сторицею за рахунок зростання продуктивності українських чорноземів, що призведе не тільки до поліпшення умов життя людей, але і збереження безцінного дару Природи для Людини.

Мінеральні ресурси. Україна - держава з унікальним мінерально-сировинним потенціалом. На її території зосереджено 5% мінеральних ресурсів світу. 95 видів сировини, зосередженої в корисних копалинах, мають промислове значення. Україна має можливість забезпечити себе та експортувати такі важливі види корисних копалин і продуктів їх переробки як залізо, марганець, титан, цирконій, графіт, каолін, сірка самородна, глина бентонітова та вогнетривка, сіль кухонна, сіль калійна, декоративно-облицювальне каміння. Є можливість створення власної надійної бази за такими нетрадиційними для України видами мінеральної сировини, як золото, срібло, мідь, свинець, цинк, рідкоземельні метали.

За оцінками вітчизняних та закордонних фахівців вугільні родовища Донбасу та Львівсько-Волинського басейну містять метан в обсязі до декількох трильйонів кубометрів. При видобутку його по 10 млрд. м3 і ціні 85 доларів США за 1000 м3, витрати окупляться за 1,5 року. Вирішення завдання добутку газу із вугільних родовищ можливе лише за умови активної співпраці з іноземними компаніями, з використанням сучасних технологій та інвестицій.

В межах Українського щита розташована одна із найбільших у світі каолінових провінцій, де виявлено біля 150 каолінових об'єктів. 22 родовища первинного та лужного каоліну розробляються і використовуються в паперовій, фарфоро-фаянсовій, чорній металургії та інших галузях промисловості. Родовища каоліну повністю забезпечують потреби України. Близько 70% його експортується в країни ближнього та далекого зарубіжжя.

На території України виявлено родовища та прояви більше 40 різновидів кольорового каміння. Найбільш відомі родовища в Житомирській області. Тут видобувається кварц, в тому числі його ювелірні різновиди - топаз, берил, опал, сидерит, флюорит, "тигрове око" та інші.

Дніпровсько-Донецька западина забезпечує понад 80% всього видобутку вуглеводнів на Україні. Тут створено чималий фонд нафтогазоперспективних об'єктів для поставки пошукового буріння на нафту та газ. Для подальшого освоєння видобутку вуглеводнів необхідна участь іноземних компаній із залученням інвестицій та обладнання для буріння надглибоких свердловин.

Розвідка корисних копалин проводиться українськими геологами та за допомогою національного обладнання. Проведена відповідна робота із формування правової бази використання надр. Прийнято ряд базових законів, в яких узагальнено і враховано досвід освоєння родовищ корисних копалин на території України та залучення іноземних компаній і інвестицій.

Водні, лісові та рекреаційні ресурси. Водні ресурси України складаються з місцевого стоку і транзиту. Загальний обсяг річкового стоку становить 210 куб. км. Основна його маса припадає на Дніпро - 53,5 куб. км., Дністер - 8,7 куб. км., Сіверський Донець - 5 куб. км., Південний Буг - 3,4 куб. км. Усього на території України - понад 73 тис. річок, з яких найбільш багатоводним є Дунай. В середньому водозабезпечення одного жителя країни водою місцевого стоку становить 1000 куб. м. Майже 11 куб. км акумулюють 3 тис. озер; 80 водосховищ і 20 тис. ставків мають запас води 24 куб. км.

Запаси підземних вод в Україні становлять майже 20 км. куб., і зосереджені вони в основному на півночі і заході. Серед підземних вод особливо важливу роль відіграють мінеральні, які зосереджені в 84 родовищах, з них 35 експлуатуються. Берегова лінія України становить майже 2 тис. км. Чорне і Азовське моря багаті на рибу і мають велике господарське значення. Загалом споживання свіжої води у 1998 році склало близько 14 млрд. куб. м.

Площа лісового фонду України становить майже 11 млн. тис. га, лісопокрита площа в середньому становить 14%. Три чверті лісових площ мають високопродуктивний деревостан. На хвойні ліси припадає 54% запасів деревини, в тому числі на сосну, що найбільш поширена на Поліссі - 35%. Майже 40% запасів деревини - твердолистяні породи (дуб, бук, граб). Серед листяних порід переважають береза, осика, вільха, липа, тополь. Неабияка роль лісу в заготівлі ягід, грибів, плодів, лікарських трав.

Майже в усіх областях України є рекреаційні ресурси, серед яких домінують санаторно-курортні. Відомий на весь світ своїми санаторно-курортними умовами Південь України (Одеська, Херсонська, Миколаївська, Донецька області і Автономна Республіка Крим). Треба відзначити, що крім кліматичних ресурсів, Південний берег Криму багатий на ресурси грязей для організації лікувальних закладів.

Ще один за важливістю рекреаційних ресурсів є район Карпат, що вирізняється добрими умовами для організації як літнього, так і зимового відпочинку. Широко відомі своїми цілющими мінеральними водами Прикарпаття та Полтавська область.

Наростаючі темпи використання природних ресурсів зумовлюютть проблему раціонального використання, розширеного відтворення та охорони природних ресурсів. Негативні екологічні наслідки безгосподарського використання ресурсного потенціалу природи стають все більш відчутними. В ринкових умовах необхідно здійснити економічну оцінку природних угідь, що сформує основу для платного природокористування підприємствами різних форм власності і форм господарювання.

Виробництво аграрним сектором сировини для харчової та переробної промисловості є неможливим без природного середовища як матеріальної основи всякого процесу виробництва. Проте не всі елементи навколишнього природного середовища не в однаковій мірі впливають на виробництво продовольчої сировини. Частина виступають як засоби виробництва, інші як - виробничі ресурси, що становить продуктивні сили та ресурсний потенціал території. Природні фактори можуть безпосередньо приймати участь в матеріальному виробництві і невиробничій діяльності або ті, що на даному рівні розвитку продуктивних сил можуть впливати на виробництво, але не приймаючи безпосередньої участі в ньому.

Основними показниками економічної ефективності використання, відтворення та охорони природно-ресурсного потенціалу регіону є їх частка у земельній території держави, обсязі валової і товарної продукції, вартості людського потенціалу, прибутку. Досягнення науково-технічного прогресу відкривають нові можливості залучення у виробництво нових видів та більш повного використання залучених у процес суспільного вирробництва природних ресурсів.

Природокористування в агропромисловому комплексі являє сукупність різноманітних форм використання відтворення таохорони природно-ресурсного, сукупністю продуктивних сил виробничих відносин та організаційно-виробничих форм експлуатації людиною об’єктів навколишнього природного середовища для задоволення суспільних потреб. Природні ресурси, враховуючи значну роль трудових, матеріально-технічних та фінансових ресурсів, все-таки відіграють провідну роль у розвитку агропромислового комплексу, особливо його другої (сільськогосподарських товаровиробників) та третьої (підприємства харчової та переробної переробної промисловості, тощо) сфери. Природні ресурси виступають як економізована природа.

Особливе місце належить земельним ресурсам, родючість яких можна відновити шляхом значних капіталовкладень на одиницю продуктивних угідь, проте цей процес є надто повільним (за 100 років можна відновити лише 1 см гумусового горизонту).

Розробка і впровадження комплексних державних програм перетворення навколишнього природного середовища дозволить поліпшитии властивості ресурсів природного середовища та їх продуктивний потенціал. Під поняттям перетворення розуміється направлена діяльність по захисту від стихійних явищ, ліквідація наслідків антропогенного навантаження та інші природохоронні заходи.

Неоднорідні погодно-кліматичні та грунтові обумовили створення різних типів систем використання, відтворення та охорони природних ресурсів (природно-ресурсний потенціал території) в сільськогосподарському виробництві

Нераціональне природокористування в агропромисловому комплексі України є, в значній мірі, наслідком екстенсивного характеру розвитку економіки, невідповідності між розміщенням природно-ресурсного та соціально-економічного потенціалу. Тому стає особливо актуальною необхідність оптимізації природокористування, оздоровлення його стану, обгрунтування основних напрямів, виявлення резервів та визначення шляхів підвищення ефективності використання природних ресурсів в країні і, особливо, в його продовольчому комплексі.

Розвиток агропромислового виробництва супроподжується майже повсюдним забрудненням мінеральними добривами, пестицидами та іншими агрохімікатами грунтів, поверхневих і підземних вод, а звідси продукції рослинництва і тваринництва. Ці фактори негативно впливають на природні умови життя людей, на якість природного середовища і здоров’я населення.

Забруднення оточуючого природнього середовища, надмірна хімізація сільськогосподарського виробництва привели до появи в складі харчових продуктів нітратів, радіонуклідів, пестицидів, солей важких металів та ін. Якщо в продуктах харчування вміст цих токсичних речовин не перевищує гранично допустимі норми, їх споживання приводить до акумуляції в організмі цих токсинів, виникнення різноманітних захворювань.

Забруднене і деградоване довкілля справляє негативний вплив на: господарську діяльність суспільства, її ефективність; функціонування біосфери загалом та продуктивність окремих природних і культурних екосистем; відтворювальний відновлювальний та асиміляційний потенціал навколишнього природного середовища; на людину як об’єкт природокористування.

Нарощування промислового виробництва без належного еколого-економічного обгрунтування призвело до посилення ресурсної напруженості, виникнення цілого ряду екологічних проблем і прогресуючого зростання факторів “екологічного ризику”. Серед них – забруднення атмосферного повітря. Головними причинами, які зумовлюють забруднення атмосферного повітря, слід вважати моральне та фізично застаріле технологічне та газоочисне обладнання, а в окремих випадках – відсутність газоочистки та автоматичного контролю за приладами, низька технологічна дисципліна. Практично не діють інструменти та важелі які б стимулювали і спонукали підприємства до впровадження екологобезпечних технологій, очисного обладнання нових поколінь.

Важливою проблемою є розробка принципово нової екологічної стратегії соціально-економічного розвитку країни, визначення пріоритетів у сфері екології на державному, регіональному, місцевому рівні. В основу екологічної стратегії соціально-економічного розвитку необхідно закласти слідуючі основні принципи: пріоритет екології над економікою; пріоритет екологічних критеріїв показників і вимог над економічними; раціональне поєднання ринкових і державних економічних та адміністративних інструментів і важелів регулювання екологічних відносин, тобто відносин між суспільством і природою; оптимальне та взаємоузгоджене застосування методів галузевого і територіального управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища, перенесення центру ваги та відповідальності за розв”язання ресурсноекологічних проблем на місцеві органи влади і управління; інтеграція екологічного та економічного підходів до розвитку і розміщення продуктивних сил у єдиний еколого-економічний підхід шляхом розробки та застосування у практиці господарської діяльності екологоекономічних нормативів, показників, стандартів і вимог; чітке визначення державних, регіональних та місцевих екологічних пріоритетів на різні строки прогнозування соціально-економічного розвитку та основних напрямів вирішення екологічних проблем. Основними напрямами еколого-економічної політики держави з метою реалізації цілей сталого розвитку є наступні:

· врахування вимог екологічної безпеки при здійсненні структурної перебудови;

· формування якісної структури споживання на основі принципів раціональності та безвідходності;

· перехід до загальної системи платного природокористування;

· регіональний, а не галузевий підхід до охорони природи.

Здійснення екологічної політики в країні доцільно провадити в декілька етапів: виконання екологічних заходів: до 2000-р. – дії, направлені, насамперед, на відтворення генофонду, забезпечення виживання нації. Вони мають включати: забезпечення населення чистою водою, особливо питною, та чистими продуктами харчування; створення інформаційної екологічної служби (банку даних, постійно оновлюваного).