Стратегія економічного партнерства України та Росії, Детальна інформація

Відносини у фінансовій сфері між Україною і Російською Федерацією характеризуються низкою питань, основними з яких є: забезпечення раціональної організації розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; врегулювання відносин між кореспондентськими рахунками Центрального банку Російської Федерації та Національного банку України; наявність дебіторської та кредиторської заборгованості (в тому числі простроченої); питання про розподіл активів та пасивів колишнього СРСР; наявність “заморожених” активів України у Російській Федерації; проблема з платежами України за енергоносії Російської Федерації; проблеми, пов'язані з оподаткуванням у зовнішньоекономічній діяльності та інші.

Серйозною проблемою фінансових взаємовідносин між суб'єктами господарської діяльності України та Російської Федерації є наявність взаємних неплатежів. За даними Мінстату України на 01.01.1998 заборгованість російських суб'єктів господарської діяльності перед українськими становить 678,5 млн грн., у тому числі прострочена заборгованість — 427,7 млн грн. Разом з тим заборгованість українських суб'єктів господарської діяльності перед російськими на цю ж дату становить 1464,7 млн грн., в тому числі прострочена — 813,1 млн грн.

Невирішеним питанням українсько-російських відносин є розподіл активів колишнього СРСР. Позиція Російської Федерації полягає у прийнятті Україною так званого “нульового” варіанта, при якому до Російської Федерації повинні відійти всі внутрішні та зовнішні активи колишнього СРСР. При цьому вона бере зобов'язання забезпечити розрахунки за зовнішні борги та одержання боргу від країн-боржників СРСР. Угода про “нульовий” варіант була підписана, проте при розгляді у Верховній Раді України не знайшла підтримки з боку народних депутатів.

З вирішенням питання “нульового” варіанта Російською Федерацією пов'язується питання щодо коштів українських фізичних осіб, що після розпаду СРСР були “заморожені” на рахунках у Зовнішекономбанку. В минулому році Російською Федерацією для фізичних осіб України були розблоковані кошти обсягом 10 млн доларів США. На рахунках у Зовнішекономбанку також “заморожені” кошти юридичних осіб України. Це питання потребує свого вирішення.

Існуючі проблеми в економічних відносинах Російської Федерації і України вимагають їхнього адекватного розв'язання, вироблення довгострокової стратегії взаємовигідного економічного співробітництва.

Підсумовуючи, слід сказати, що головними проблемами України в галузі економічних відносин з РФ є:

- енергетична та ресурсна залежність України від РФ;

- заборгованість України перед РФ, переведення цієї проблеми у площину майнового відшкодування;

- непостачання енергоносіїв та маніпулювання цінами на них у залежності від неекономічних обставин;

- заміна розірваних технологічних циклів та системи промислової кооперації колишнього СРСР у народногосподарському комплексі РФ при збереженні високого рівня технологічної залежності України від РФ;

- підпорядкування технологічної кооперації військово-промислових комплексів обох країн інтересам РФ;

- неплатежі російських підприємств українським партнерам;

- намагання встановити контроль над життєво важливими інфраструктурними та енергетичними об'єктами в Україні (нафтопрово ди, газопроводи, портове господарство тощо);

- нестабільна політика РФ щодо імпорту української продукції;

- неузгодженість політики на ринках третіх країн, що призводить до обмеження та витіснення українського експорту на світовому ринку;

- створення мережі фінансових та комерційних структур з явною або прихованою участю російського капіталу з метою перекачування фінансових ресурсів;

- поширення сфери діяльності російської “тіньової” і суто кримінальної економіки на територію України;

- забруднення навколишнього середовища російськими військовими частинами, що дислокуються на території України, ліквідація наслідків яких потребує серйозних матеріальних витрат з боку України.

Головними передумовами українсько-російського партнерства є труднощі, з якими зустрілися Україна та Росія в становленні державного суверенітету й економічної незалежності, що спонукають обидві країни до розуміння значущості взаємних зв'язків для виходу з глибокої трансформаційної кризи і подальшого динамічного економічного розвитку. Це розуміння прийшло також з усвідомленням надто обмежених можливостей інвестування економіки кожної з країн розвинутими країнами світу та міжнародними фінансовими організаціями, а також жорсткої конкуренції на ринках “далекого зарубіжжя”.

Прагнення України та РФ до конструктивної діяльності по формуванню стратегічних партнерських торговельно-економічних відносин між обома державами було закріплене підписанням повномасштабного Договору про дружбу, співробітництво і партнерство. Зокрема, ним передбачається вжиття заходів щодо погодження стратегії здійснення економічних реформ, поглиблення економічної інтеграції на основі гармонізації господарського законодавства; узгодження фінансової, інвестиційної та митної політики; сприяння збереженню і розвитку на взаємовигідній основі виробничої і науково-технічної кооперації при розробці та виготовленні сучасної наукоємної продукції тощо.

Водночас реалії взаємин указують на те, що в економічних відносинах з Росією необхідно бути готовими до адекватного реагування на економічні загрози з її боку.

2. Україна та Росія в новому економічному просторі

З розпадом СРСР наприкінці 1991 р. на його території утворилися нові самостійні держави — Україна та Російська Федерація.

Державну незалежність Україна проголосила 24 серпня 1991 р. Але економічну самостійність України було започатковано ще раніше з прийняттям у серпні 1990 р. Закону УРСР “Про економічну самостійність Української РСР”, у якому зазначалось, що Україна самостійно здійснює фінансово-бюджетну, грошово-кредитну, цінову, науково-технічну та зовнішньоекономічну політику. В контексті цього Закону в червні 1991 р. прийнята Постанова Верховної Ради про перехід під юрисдикцію України всіх державних підприємств та організацій союзного підпорядкування.

Процес формування національної економіки України і Росії відбувався на тлі поглиблення негативних процесів в економіці СРСР останніх років його існування і руйнації єдиного народногосподарського комплексу. Характерною ознакою цього процесу на початковому етапі стали ліквідація механізму загального керування народногосподарським комплексом СРСР у зв'язку з його розпадом та відсутність відповідного дійового механізму реалізації міжреспубліканських угод щодо взаємних поставок продукції, в тому числі й з коопераційних зв'язків. Останнє, враховуючи високий рівень інтегрованості народногосподарського комплексу колишнього СРСР, спричинило цілий ряд негативних наслідків в економіці обох країн.

Нашарування негативних процесів, що вже мали місце в економіці СРСР, з тими, що супроводжували процес суверенізації економіки України та Росії, призвело до різкого спаду виробництва та інвестиційної активності, скорочення обсягів та інтенсивності товарного обміну між республіками, а також надало негативного імпульсу функціонуванню економіки обох держав у наступні роки.

Протягом 1991-1996 рр. в Україні та Росії простежувалась негативна тенденція постійного зниження валового внутрішнього продукту. За ці шість років в Україні втрачено понад половину (57 відсотків), а в Росії — майже половину (41,4 відсотка) ВВП. Максимального значення темпи падіння ВВП набули 1992 р. в Росії (на 13,8 пункти, або 14,5 відсотків на рік) і 1994 р. — в Україні (на 16,2 пункти, або 23 відсотка на рік). Аналіз показує, що в 1995-1996 рр. темпи спаду ВВП в Україні і Росії порівняно з попередніми роками значно знизились і в 1996 р. становили: в Україні — 4,8 пункти (або 10 відсотків), в Росії — 3,7 пункти (або 6 відсотків) на рік.

Кризова ситуація в обох державах протягом останніх шести років спостерігалася також в інвестиційній сфері. Обсяги капітальних вкладень за рахунок усіх джерел фінансування за цей проміжок часу зменшились в Україні на 76,8, в Росії — на 75,6 відсотка. Найбільші річні темпи спаду обсягів капітальних вкладень як в Україні, так і в Росії, припали на 1992 р. (відповідно 36,7 та 40 відсотків). Після 1994 р. в Росії, а після 1995 р. і в Україні темпи спаду обсягів капіталовкладень дещо уповільнились і 1996 р. вони становили в Росії 17,8, в Україні — 20 відсотків на рік. Склалося це в першу чергу завдяки приборканню інфляційних процесів, що мали місце в обох державах. Після 1992 р. в Росії, а після 1993 р. в Україні інфляція характеризувалась значним уповільненням її темпів. Так, в 1996 р. на кінець року індекс інфляції в Україні становив 139,7%, в Росії — 122%, в 1997 р. відповідно 110,1% і 111%.

Ринкові перетворення щодо реформування відносин власності в Україні та РФ протягом 1992-1995 рр. відбувались не однаковими темпами. Більш високими і стабільними темпами цей процес проходив у Росії. На кінець 1995 р. в РФ частка державної власності у вартості основних фондів становила 41,7%, тоді як в Україні — 62%. Приватизаційні процеси стали, в свою чергу, основою розвитку фондових ринків обох держав. Після завершення масової приватизації у 1995 р. в Росії розпочався другий її етап — приватизація через грошові аукціони. Протягом 1995-1996 рр. цей процес дістав розвиток і в Україні.

Зміни у фінансових сферах обох держав полягали в комерціалізації банківської системи, створенні самостійного законодавства, виникненні інфляційних процесів, створенні фондових ринків. Водночас, слід зазначити, що як в Україні, так і в Росії, функціонування вторинного ринку цінних паперів приватизованих підприємств перебуває у початковій фазі.