Стратегія економічного партнерства України та Росії, Детальна інформація

В листопаді 1992 року Україна вийшла з рубльової зони. 20 листопада 1992 року започатковано визначення курсу української валюти до російського рубля. Якщо в цей день курс купівлі і продажу становив відповідно 1,4498 та 1,5467 крб. за 1 рубль, то в лютому 1996 р. офіційний курс “упав” до середнього значення 39,5 крб. за 1 рубль. Починаючи з березня 1996 р. і до лютого 1997 року, відбувалась деяка ревальвація офіційного курсу української національної одиниці до російського рубля, яка потім змінилась на відносну стабільність курсу.

З вересня 1996 року в Україні введена в обіг національна валюта — гривня. В Російській Федерації новий російський рубль введено в обіг на початку 1998 р. Таким чином, в обох країнах з моменту проголошення ними незалежності відбулись грошові реформи. Крім створення власних грошово-кредитних систем, створювались також бюджетна, податкова та валютна системи країн.

Відсутність економічної стабільності в обох державах, недосконалість системи взаєморозрахунків, неузгодженість законодавства та цілий ряд інших чинників призвели до таких негативних наслідків в економічних стосунках України та Росії, як невиконання зобов'язань за контрактами, руйнація раціональних господарських і технологічних зв'язків. Такий стан речей, у свою чергу, призвів до того, що обидві країни почали шукати альтернативні ринки збуту своїх товарів, задовольняти свої потреби в окремих видах продукції традиційного виробництва в інших країнах, створювати замкнуті цикли виробництва.

Нового поштовху розвиткові економічних взаємин між Україною та РФ надає повномасштабний Договір про дружбу, співробітництво і партнерство, а також Програма економічного співробітництва між країнами. Реалізація цих документів залежить від створення належних умов співпраці на державному рівні, порозуміння на рівні регіонів та суб'єктів господарювання.

Чинником, що суттєво впливає на формування економічних відносин, є наявна законодавча база. В Україні та РФ за роки їх державності було напрацьовано відповідну нормативно-правову базу.

До основних документів цієї бази в Україні належать: Закон України “Про режим іноземного інвестування” (від 19.03.1996 р.); Закон України “Про дію міжнародних договорів на території України” (від 10.02.1991 р.); Декрет Кабінету Міністрів України “Про страхування” (від 10.05.1993 р.); Постанова ВР України “Перелік видів майна, яке не може знаходитися у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб держав на території України” (від 17.06.1992 р.); Постанова НБУ “Про проведення окремих валютних операцій з іноземними країнами” (від 23.09.1996 р.).

В Російській Федерації також прийнята низка важливих законодавчих актів, зокрема: Закон РФ “Об иностранных инвестициях в РСФСР” (від 04.07.1991 р.); Укази Президента РФ “О создании Международного агентства по страхованию иностранных инвестиций в Российскую Федерацию от некоммерческих рынков” (від 26.02.1993 р.); “О совершенствовании работы с иностранными инвестициями” (від 27.09.1993 р.); “О дополнительных мерах по привлечению иностранных инвестиций в отрасли материального производства” (від 25.01.1995 р.); Постанови Уряду РФ “О порядке определения продукции, импортируемой предприятиями с иностранными инвестициями для собственных нужд” (від 30.06.1994 р.); “Об активизации работы по привлечению иностранных инвестиций в экономику Российской Федерации” (від 29.09.1994 р.).

Зараз підписано нову угоду в фінансовій сфері відносин, що спрямована на поліпшення організації взаємних розрахунків між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та Російської Федерації, а також на регулювання відносин між їх кореспондентськими рахунками Національного банку України та Центрального банку Росії. Таким чином, співробітництво банківських систем України та Російської Федерації розвивається як у напрямі вдосконалення розрахунків при здійсненні зовнішньо економічної діяльності, так і в напрямі удосконалення кореспондентських відносин між Національним банком України та Центральним банком Російської Федерації.

Обидві країни приєднались до статті VIII статуту МВФ. Це дозволяє в розрахунках між суб'єктами господарської діяльності обох країн використовувати не тільки вільно конвертовану валюту, а також і національні валюти обох країн.

Угодою між Урядом України та Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з розподілом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України станом на 28 травня 1997 року визнана заборгованість України за державними кредитами перед Російською Федерацією в сумі 3074 млн доларів США. Ця заборгованість України за державними кредитами виникла за міжурядовими угодами від 26 травня 1993 року та від 20 березня 1995 року. Міжурядовою угодою від 26 травня 1993 року в державний кредит на суму 2,5 млрд доларів США переоформлена заборгованість України за результатами торгово-економічних відносин у 1992-1993 роках. Іншою угодою (від 20.03.95) Російська Федерація надала Україні відстрочку по виплаті на період 1998-2007 рр. в сумі 1161,5 млн доларів США за вказаною кредитною угодою від 26.05.93 та за іншою кредитною угодою від 24.06.93 (обсяг кредиту становить 250 млрд рублів).

Угодою про взаємні розрахунки, пов'язані з розподілом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації в Україні, передбачено вирахувати з державного боргу України компенсаційну вартість різних плавзасобів та компенсацію за розчеплювальні матеріали на загальну суму 726,509 млн доларів США та відсотки, виплата яких передбачена кредитними угодами від 26.05.93 та від 20.03.95. При цьому орендна плата за перебування в Україні Чорноморського флоту Російської Федерації (термін оренди 20 років) здійснюється, починаючи з 1998 року, шляхом зменшення рівними частками державного боргу України, що залишився після здійснення вказаних вище вирахувань. Сума щорічного погашення частини державного боргу становить 97,75 млн доларів США. Однак при цьому борги, що припадають на 1997 рік, не були списані.

Ще одна кредитна угода укладена Урядом України з РАТ “Газпром”. Цією угодою (від 18.03.95) частина простроченої заборгованості України в сумі 1400 млн доларів США за поставки російського природного газу в 1994 році реструктуризована в державний борг України перед РАТ “Газпром”. Це здійснено шляхом випуску державних облігацій, які передані кредитору. Термін угоди 12 років, де перші два роки — пільговий період, протягом якого виплачуються тільки відсотки в розмірі 8,5 річних на обсяг облігацій, після чого відбувається викуп самих облігацій.

У подальшому, починаючи з 1996 року, забезпечення України російським природним газом здійснювалось на комерційній основі декількома посередниками. Під час візиту до України В.Черномирдіна як прем'єр-міністра Російської Федерації та Голови правління РАТ “Газпром” було звернуто увагу української сторони на заборгованість за газ цих посередників. Ця заборгованість не може розглядатись як державна, і за рахунок державних коштів Україна не буде розраховуватись, але буде зроблено все можливе для погашення цієї заборгованості РАТ “Газпром” українськими комерційними структурами.

На зовнішньоекономічні відносини України і Російської Федерації негативно впливало встановлення податку на додану вартість (ПДВ) та мита на поставку товарів з України. Стягнення ПДВ на поставку товарів, що йдуть з України і ввозяться до Російської Федерації, було запроваджено з 1 вересня 1996 року. Таким чином, застосовувалося подвійне оподаткування як при імпорті, так і при експорті української продукції. Виплата ПДВ за імпортовані українські товари була фактичним залученням додаткових оборотних ресурсів, що відповідно збільшувало їх ціну і зменшувало їх конкурентоспроможність. Така ситуація призвела до скорочення середньомісячних обсягів експорту українських товарів (якщо не враховувати послуги, зміну фізичних обсягів експорту, цінову кон'юнктуру) майже на 190 млн доларів США, починаючи з жовтня 1996 року. Зараз подвійне оподаткування скасоване, однак за період його дії Україна втратила окремі сегменти ринку Російської Федерації.

Імпортне мито в розмірі 25% на поставку з України цукру було запроваджено на початку 1997 року, але в липні 1997 року досягнута домовленість щодо поставки в Російську Федерацію певної кількості цукру протягом 1997-2000 рр. без обкладання митом.

Одним із напрямів діяльності у фінансовій сфері є валютна політика. Офіційний курс української гривні до російського рубля визначається через так званий крос-курс. Курс гривні до долара США визначається за результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі, а курс рубля до долара США — за результатами торгів на Московській біржі. Офіційне співвідношення гривні і рубля встановлюється на основі їх курсів до долара США. Таким чином, офіційний курс гривні до рубля визначається лише відношенням цих валют до долара США. Постановою Правління Національного банку України від 20 листопада 1997 року обмежено можливості використання рахунків “ЛОРО” банків-нерезидентів у національній валюті в комерційних банках України, тому банківська система Російської Федерації не має можливості впливати на визначення офіційного курсу гривні до долара США.

Успішне вирішення проблем українсько-російських відносин, повне використання передумов співробітництва, підвищення рівня довіри у взаємних стосунках залежать від усвідомлення національних інтересів та стратегічних цілей, оскільки управління зовнішньоекономічною діяльністю в умовах ринку грунтується саме на узгодженні інтересів партнерів.

3. Національні інтереси та стратегічні цілі партнерів

Інтереси України у відносинах з Російською Федерацією полягають у створенні умов для розвитку довгострокових економічних зв'язків. У цьому контексті набуває значення забезпечення процесу подальшої економізації двосторонніх відносин в усіх галузях міждержавного співробітництва. Зокрема, економічні інтереси України можна визначити таким чином:

- забезпечення умов для завантаження вітчизняних виробничих потужностей, повнішого використання науково-технічного потенціалу, що стане можливим завдяки збільшенню обсягів збуту продукції українських підприємств на ринку РФ, поглиблення коопераційних зв'язків між підприємствами та галузями України і Росії, активізації інвестиційного співробітництва;

- відвойовування втрачених позицій українських суб'єктів господарювання в економіці Росії, що передбачає активізацію діяльності в РФ наших промислових та комерційних структур, поновлення раніше діючих та встановлення коопераційних зв'язків з російськими підприємствами, запровадження нових форм виробничої кооперації;

- проникнення українського капіталу в економіку РФ і найперше у такі сфери, як паливно-енергетичний комплекс (видобуток і транспортування газу та нафти), машинобудівний комплекс, лісове господарство; значне розширення участі українських суб'єктів господарювання в реалізації конкретних інвестиційних проектів, що здійснюватимуть ся в Росії;

- залучення російських інвестицій у машинобудівний комплекс України (авіабудування, суднобудування, станко- та приладобудування), в паливно-енергетичний комплекс (створення потужностей та інженерних споруд з переробки, зберігання радіоактивних відходів, проведення спільних геологорозвідувальних робіт щодо видобутку вуглеводневої сировини, спільне використання транзитних нафто- та газопроводів), у металургійний комплекс, у будівельний комплекс, у хімічну промисловість тощо;

- реалізація у повному обсязі режиму вільної торгівлі між Україною та РФ згідно з положеннями укладених угод, усунення існуючих перешкод на шляху просування українських товарів на ринки Росії;

- остаточне розв'язання проблеми відносин власності щодо об'єктів колишнього Союзу згідно з Угодою від 15 січня 1993 року.

Російська сторона зацікавлена у:

- збереженні економічних зв'язків з Україною, яка є постачальником стратегічної сировини (марганець, титан, уран, хром тощо), запасних частин, напівфабрикатів, матеріалів та комплектуючих; лишається ринком збуту російської продукції, яка не є конкурентоспроможною на інших ринках; має значний науково-технічний потенціал, що застосовується для вирішення економічних проблем Росії;

- збереженні сприятливого режиму використання української транспортної інфраструктури (магістральних трубопроводів, морських портів, залізничних та автомобільних шляхів, ліній електропередач);

- погашенні державних боргів України, для досягнення чого домагатиметься реалізації таких схем розрахунків, як виплати валютою, відшкодування пакетами акцій найбільш ліквідних українських підприємств;

- набутті шляхом придбання цінних паперів та контрольних пакетів акцій контролю над підприємствами та організаціями України, що працюють у машинобудівному комплексі (в першу чергу над тими, що мають подвійну технологію ); паливно-енергетичному комплексі (транспортування через територію України нафти та газу, переробка нафти, зберігання газу); санаторно-курортному комплексі Криму; транспортному секторі економіки України (залізниці, морські порти тощо);