Рудакі – співець таджицького народу, Детальна інформація

Змінився світ, і я змінивсь —

такий талан людини.

Дай палицю! Прийшла пора

для палиці й торбини!

Поет помер у рідному селищі, останні роки свого життя провівши у вигнанні. Земляки не тільки поважали — обожнювали його. Повз могилу Рудакі не проїздили верхи, обов'язково злазили з коня і йшли пішки.

Всесвітня Рада Миру, вшановуючи пам'ять Рудакі в 1958 р., урочисто відзначила 1100-річчя від дня його народження.

Рудакі писав: «Чотири речі нам потрібні, щоб невеселих збутись дум: здорове тіло, добра вдача, ім'я хороше, світлий ум». Принаймні трьома з них він володів — доброю вдачею, ім'ям хорошим, світлим розумом. «Добра вдача» поета не змінювалася навіть у найтрагічніші часи, про що свідчить гуманістичний оптимізм, характерний для його творчості. «Ім'я хороше» через буремні віки, прийшло до нас як символ безкорисного служіння прекрасному. А «світлий ум» засвідчують мудрі афористичні вислови, поетична спадщина митця, що стала безцінним надбанням людства.

ПОЕТИЧНА СПАДЩИНА РУДАКІ

На превеликий жаль, більша частина творчої спадщини Рудакі для сучасних читачів безнадійно втрачена... Мабуть, більше дійшло до нас легенд про поета, ніж його творів. За переказами і легендами, Рудакі створив мільйон триста тисяч віршованих рядків. До наших днів дійшло лише кількасот. Разом з уривками творів, знайдених у наш час, його спадщина складає приблизно дві тисячі рядків, або тисячу байтів (двовіршів). Частка поетичного доробку Рудакі, що збереглася, — це справжні поетичні перлини, які пробуджують у душах людей почуття світлі і прекрасні. Писав Рудакі в чотирьох поетичних жанрах: касида, газель, рубаї, кита.

Відомий дослідник його творчості Й.Брагінський зазначав: «Подібно до того як за уламками скульптури ми впізнаємо геній Фідія, так і почерк справді великого поета ми можемо вгадати іноді в одному рядку». За стародавньою традицією все, що збереглося до наших часів із поетичної спадщини Рудакі, умовно можна розділити на три цикли. Як свідчить стародавня легенда, цар Соломон у юні роки створив любовну поему — «Пісню над піснями», в зрілі роки — книгу повчальних притч, у старості — «Екклезіаст» — твір, сповнений розчарувань і філософського скепсису. Подібно до легендарного царя Соломона, вже реальний поет Стародавньої Індії (VП ст.) Бхартріхарі залишив написані, вірогідно в різні роки життя, «Книгу кохання», «Книгу повчань», «Книгу розчарувань». І у творчій спадщині Рудакі можна виявити ці три цикли, можливо, укладені поетом у різні роки.

Насамперед, це фрагменти ліричних, любовних віршів, що містять і пейзажну лірику, і освідчення в коханні, і вакхічну поезію. Рудакі сповідував універсальну філософську ідею любові — влади серця, яку вважав рушійною

силою суспільного розвитку. Інтимна лірика Рудакі вишукана за формою і трагічна за змістом: «О дівчино! Розлуки буревій // З корінням вирвав цвіт моїх надій!» Або: «Кучері - кучері, стан — як струна, // Тілом — квітуча, очима — сумна». Поезія натхненного кохання створює ніжний образ прекрасної рабині. Про трагічну любов поета і дівчини-рабині наступні покоління складатимуть легенди:

Зрівняв би тебе з кипарисом, якби він

тюльпанами вкрився,

Зрівняв би із миртом зеленим, якби він

з троянди розвився.

У центрі інтимної лірики Рудакі — любовні переживання ліричного героя, його пристрасні душевні поривання, трагічні ноти нерозділеного кохання:

Ім'я твоє почувши, всім серцем я радію.

Твоїм живу я щастям, тобою молодію.

А як почую звістку й та звістка

не від тебе, —

Тоді втрачаю раптом і радість і надію.

Інколи в одному рубаї (чотиривірші) Рудакі розгортає перед нами справжню «маленьку трагедію», дійовими особами якої, наприклад, виступають ліричний герой, його кохана та її батько. В ньому є все — і хвилюючий, інтригуючий сюжет, і виразні, глибоко психологічні образи, і цілий спектр почуттів закоханих:

— Прийшла. — Хто? — Дорога. — Коли? —

Як день зайнявся,

— Чого ж боялася? — Щоб батько

не дізнався.

Я цілував її. — В лице? — О ні, в уста.

— В уста? — Ні, в сердолік. — І що ж? —

Він цукром здався.