Рудакі – співець таджицького народу, Детальна інформація

світ пошану.

Минув той час, коли він був

поетом Хорасану!..

Змінився світ, і я змінивсь, — такий

талан людини.

Дай палицю! Прийшла пора для палиці

й торбини!

ТВОРЕЦЬ КЛАСИЧНОГО ХОРАСАНСЬКОГО СТИЛЮ

До VI ст. на батьківщині Рудакі (територія сучасного Таджикистану) розквітала самобутня согдійська культура, духовною основою якої була релігія зороастризму. Предки таджиків — согдійці — знали багато мистецтв і ремесел. Вже на початку нашої ери існувала согдійська писемність. Фрагменти цієї писемності свідчать про наявність художніх елементів, які вже в ті часи склалися в согдійській мові. Согдійським літературним пам'яткам притаманні відточений стиль, образність, афористичність.

Вторгнення в Іран і Середню Азію військ Арабського халіфату завдало смертельного удару стародавній культурі. «Століттям мовчання» іранської словесності назвуть цей період літописці. Однак з часом освічені іранці, засвоївши арабо-ісламську культуру і релігію, зайняли провідні місця в управлінні Арабським халіфатом. Склалися сприятливі обставини для відродження рідної мови і літератури. У таких своєрідних умовах зійшла на небосхилі східної поезії ранішня зірка Рудакі.

Поет був прихильником фольклорних жанрів, епічних мотивів, міфічно-казкових образів стародавньої іранської культури доісламського періоду. Хоча чотиривірші – рубаї існували в іранській писемній літературі і до Рудакі, однак його внесок в обробку цієї малої жанрової форми дуже суттєвий. Рудакі, разом із талановитою плеядою молодих учнів, розвивав свою естетику вірша, створивши так званий «хорасанський» стиль. Він приніс у поезію і

«свіжість ранішньої роси», і «шерехатість полови, розсипаної на току», і «важку селянську думу про врожай». Поет не пристосовувався до існуючих канонів панегіричної поезії, а творив свою, для якої зразком була народна пісня, недаремно у молоді роки він сам був народним співцем і музикантом. Естетика простого і звичайного, де зміст і форма зливаються в єдине ціле, стали сутністю його поезії. Із стародавньої іранської традиції він шле у структуру вірша зриму симетричність, універсальну поляризацію, вагомість і

особливу музичну ясність. Завдяки цьому, наприклад, рубаї поета досягли поетичної завершеності і виразності, незважаючи на мінімальний обсяг чотиривірша. Рудакі шліфував кожний бейт, перетворюючи його у самостійний викінчений твір:

Без діла не дармуй, життя свого не гай,

Живи роботою, за неї вболівай!

Тому ми зустрічаємо у Рудакі чотиривірші з двохбейтовою композицією:

Малим задовольняйся, душею не криви,

Будь вільний, нахилять не квапся голови.

В добрі — забудь себе і не вдавайся е тугу

В нужді — про себе дбай і весело живи.

У цьому випадку рубаї розділяються на два завершені бейти (2 +2). У свою чергу кожний бейт поділяється на значущий рядок із висхідною інтонацією і завершальний — із нисхідною. Між собою два бейти пов'язані майже довільно, найчастіше римою і загальним настроєм. Однак найбільш типовою для рубаї є така схема: 2 + 1 + 1.

Створював Рудакі і різновиди касид: застільну — «хамрія», сатиричну— «хаджвія», траурну — «марсія». З успіхом творив Рудакі і у жанрі газелі, про що свідчить, наприклад, популярність його вірша «Знову вітер від мульяну повертає...» «Цар поетів» свого часу Унсурі (XI ст.), засмучуючись з приводу того, що йому не під силу писати газелі, подібні до створених Рудакі, визначав його стиль як незбагненний за своєю майстерністю: «рудаківар» — «рудакійський».

Для наступних поколінь поетів Рудакі виступав як законодавець класичної поезії. Він мріяв про те, щоб світ був кращим, оспівував звичайну людину і прагнув досягти Гармонії і Краси і в творчості, і в звичайному людському житті. Це прагнення Гармонії і Краси і сьогодні залишається високою метою людства.