/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Біографія і творчий шлях Лесі Українки, Детальна інформація

Тема: Біографія і творчий шлях Лесі Українки
Тип документу: Реферат
Предмет: Література
Автор: Віталій
Розмір: 0
Скачувань: 5849
Скачати "Реферат на тему Біографія і творчий шлях Лесі Українки"
Сторінки 1   2   3  
Видатні українські письменники:

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

(1871-1913)

Перевірив:

Перевірила:

2005 Інтереси Лесі Українки були дуже широкі: поезія, драматургія, проза, літературна критика, публіцистика, історія, етнографія й фольклор, музикознавство. В усіх цих різноманітних ділянках духовного життя українського народу вона стояла на рівні передових ідей свого часу.

ОЛЕКСАНДР БІЛЕЦЬКИЙ

«Леся Українка! Це звучить узагальнююче, як ім'я, в якому злились мільйони українок і українців, мільйони безвісних чесних борців за свободу, які в глухі часи жорстокого царизму вслід за російським пролетаріатом не побоялися устати проти гніту й рабства» (П. Тичина).

Все прекрасне у великої дочки українського народу: і її ласкаве патріотичне ім'я, і героїчне життя, і, сповнена революційного вогню, ніжна та гнівна творчість.

Леся Українка ввійшла в літературу як велика поетеса-лірик, геніальний драматург, талановитий прозаїк, перекладач, блискучий літературний критик, невтомний збирач і дбайливий цінитель фольклорних скарбів.

Письменниця революційно-демократичного напряму кінця XIX — початку XX століття, учасниця загальноросійського визвольного руху, полум'яний пропагандист ідей наукового соціалізму, Леся Українка оспівала пролетарських «нащадків Про-метея», разом з ними своєю творчістю світила «досвітні огні» революції, здобувши від народу величні й славні імена Дочка Прометея і Співачка досвітніх огнів.

БІОГРАФІЯ

Життя Лесі Українки — великий подвиг в ім'я народу, «її мужність, пристрасність борця, її стійкість, її непохитність у біді,— властивості, які вирізняють не лише поезію, а й життя великої Лесі Українки» (М. Бажан).

«На нашій рідній Волині». Леся Українка — це псевдонім Лариси Петрівни Косач. Народилася вона 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському (тепер Житомирська область), що розкинулось на мальовничих берегах річки Случ. Свій рід поетеса веде від людей гуманних і волелюбних, її тітки по батьковій лінії Олександра і Олена зазнали переслідувань за участь у народницькому революційному русі. Брат матері, дядько поетеси, Михайло Драгоманов — політичний емігрант, який заохочував Лесю вивчати російську й західноєвропейську літературу, брати участь у громадському житті.

Мати поетеси Ольга Петрівна — письменниця 1 громадсько-культурна діячка, відома в літературі під псевдонімом Олени Пчілки. Вона доклала багато зусиль, щоб дати дочці ґрунтовну освіту, все життя дбала про неї, хоч і не поділяла її революційних поглядів.

Петро Антонович Косач — батько Лесі — за участь у студентському русі був виключений із Петербурзького університету (свою освіту завершив у Києві). Він був не тільки дбайливим батьком, а й добрим другом і вихователем своїх дітей. З особливою ніжністю ставився до Лесі. П. А. Косач, юрист за освітою, працював службовцем у різних містах Волині — Новограді-Волинському, Луцьку, Ковелі. Він добре знав російську і світову літературу, пильно стежив за всім новим, що проявлялося в красному письменстві України, гарно читав і декламував напам'ять своїм дітям художні твори. Прогресивні погляди П. Косача, його співчуття трудящим були причиною того, що поліція встановила над ним негласний нагляд.

Новоград-Волинський, потім Луцьк, Ковель, село Колодяжне, яке стало постійним місцем проживання сім'ї з 1882 року,— це місця, де минали дитячі та юнацькі роки Лесі. Волинь була її першою життєвою і поетичною школою, їй з дитинства були милими «Случі рідної веселі береги», барвисті луги, таємничі ліси із високими столітніми дубами, руїни Луцької фортеці, біля якої вона зображала Жанну д'Арк. Та найбільше її зачарували прості люди, поетичне слово і життя яких вона сприйняла всім серцем.

Леся Українка навіки полюбила народні легенди, звичаї, пісні, які записувала її мати, залучаючи й дітей до цього. Все життя, як дорогоцінний скарб, збирала Леся твори народної поезії. Вона пам'ятала слова і мелодії багатьох українських пісень, які з її голосу записав і видав кількома збірниками музикознавець Кли-мент Васильович Квітка — чоловік поетеси. З глибоких і яскравих вражень рідного краю, з джерел поліських повір'їв і легенд, звичаїв і пісень народилася драма Лесі Українки «Лісова пісня», багато поетичних і прозових творів, етнографічно-фольклорних праць.

Природа щедро обдарувала Лесю Українку — дала їй добре і мужнє серце, хист до музики, малювання, вишивки, могутній поетичний талант, великі здібності до науки.

«Муку творчістю перемагать». Рано зустрілася Леся з важким особистим горем. На одинадцятому році життя захворіла на ту. беркульоз кісток, який спочатку виявився в руці, потім перекинувся на ногу, легені, нирки. Поетеса мужньо перенесла кілька операцій, вела, за її висловом, «тридцятилітню війну» з тяжкою недугою.

Через тяжку хворобу руки Леся Українка змушена була відмовитися від занять музикою, що, як і поезія, була її творчим покликанням. Ще дівчинкою вона не тільки чудово виконувала твори великих композиторів світу, а й творила власні мелодії, зокрема на свої поезії. «Мені часом здається,— писала поетеса,— що з мене'вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що «натура утяла мені кепський жарт». В елегії «До мого фортепіано» (1890) вона передає біль розлуки з «давнім, любим другом», воскрешає згадки свого дитинства про море почуттів, картини життя, які малювала її уява, коли з клавішів зринали чарівні звуки.

До школи Леся Українка не ходила. Спочатку її навчали батьки, а потім — приватні вчителі Києва, де Косачі жили зимою, щоб мати змогу вчити дітей. У 1894 році родина поетеси поселилася в Києві. Косачі були у дружніх взаєминах з родинами композитора Миколи Лисенка і письменника Михайла Старицького, підтримували добрі стосунки з Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським, російським революційним письменником Григорієм Мачте-том.' 1899 року Леся Українка вперше зустрічається з Ольгою Кобилянською, з якою заприятелювала і мала на буковинську орлицю благотворний вплив.

Природне обдарування, сприятливі умови в сім'ї, культурне середовище, наполеглива праця над самоосвітою — ось ті чинники, які рано піднесли Лесю Українку на високості вселюдської культури. Вона вражала всебічною освіченістю, ґрунтовною обізнаністю з літературою і мистецтвом багатьох народів світу, знанням мов, глибоким проникненням у суспільне життя. Крім української і російської, Леся Українка досконало володіла французькою, німецькою, англійською, італійською, грецькою, латинською, польською, білоруською мовами. Це давало їй змогу читати в оригіналі художні і наукові праці багатьох народів, користуватися бібліотеками не тільки Києва, Львова, Одеси, Мінська, Москви, Петербурга, а й Відня, Берліна, Женеви, Мілана та багатьох інших міст.

У дев'ятнадцятирічному віці Леся Українка написала для навчання своїх молодших сестер підручник «Стародавня історія східних народів», що стало яскравим свідченням її глибокої обізнаності з історією багатьох народів.

«На свій вік це геніальна жінка... Ми говорили з нею дуже довго, і в кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти та людського життя»,— писав про зустріч з поетесою у Львові 1891 року прогресивний західноукраїнський письменник і політичний діяч Михайло Павлик. У цей час Леся Українка познайомилася з Іваном Франком.

Безмежна любов до народу, прагнення служити його визвольній боротьбі — ось джерело, з якого вона черпала сили, щоб, як сказав М. Рильський, «муку творчістю перемагать».

«Вірю я в правду свого ідеалу». Суспільно-політичні та есте-тичлі погляди Лесі Українки формувалися у 80—90-х роках XIX століття. Перше сильне враження на неї справили вільнолюбні традиції сім'ї. Свідченням цього є її ранній вірш «Надія», написаний у зв'язку із засланням тітки Олени. Вирішальну роль у формуванні світогляду поетеси мало-народне життя. В селі Коло-дяжному та інших місцях вона бачила злидні трудящих, чула «скрізь голосіння сумні» («Сім струн»). Сльози і горе народу боляче вражали гуманне серце поетеси і нагострювали її слово, яке закликало народ до боротьби за нове справедливе суспільство, до «кращої долі, яснішої».

У зміцненні революційних переконань Лесі Українки велику роль відіграла творчість Т. Шевченка і російських революційних демократів М. Чернишевського, М. Добролюбова, М. Некрасова. Творчість великого Кобзаря, за висловом поетеси, «збудила думки на Вкраїні», а російська література змушувала задумуватися над суспільним життям, будила любов до бідних та покривджених, вселяла ненависть до гнобителів.

Вирішальну роль у формуванні світогляду письменниці відіграли пролетарський рух, ідеї марксизму. Леся Українка разом із М. Коцюбинським, І. Франком, П. Грабовським належала до нової, революційної демократії, що йшла в найтіснішому союзі з пролетаріатом, підтримувала його. Письменниця брала активну участь у роботі київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», була в дружніх стосунках з його активними учасниками. 1897 року під час лікування в Криму вона познайомилася і здружилася із Сергієм Мержинським — одним із активних діячів соціал-демократичного руху. Ця дружба влила нові сили в душу поетеси, ще більше зміцнила її прагнення працювати в ім'я визволення народу, незважаючи на тяжку хворобу.

Лесю Українку й С. Мержинського єднала ідея революційного оновлення світу, любов до літератури й розуміння її великого суспільного призначення. Благотворний вплив ідей наукового соціалізму позначився на всій творчості Лесі Українки, починаючи з 90-х років. Поетеса була обізнана з «Капіталом» К. Маркса, працею Ф. Енгельса «Розвиток соціалізму від утопії до науки», книгою В. І. Леніна «Що робити?»; читала ленінську «Искру». Київська квартира Косачів часто була місцем «явки» для соціал-демократичних діячів. За участю поетеси було перекладено і видано українською мовою «Маніфест Комуністичної партії» Маркса і Енгельса та ряд інших соціалістичних праць. Вона підтримувала соціалістичний рух, називаючи його «універсальним», була твердо переконана, що українська нація не може «обійтись без нього». Недарма поліція встановила за письменницею гласний нагляд і заборонила їй виїздити без спеціального дозволу. В січні 1907 року Лесю Українку було заарештовано.

Сторінки 1   2   3  
Коментарі до даного документу
Додати коментар