Життя і творчість Ф.М. Достоєвський, Детальна інформація

Творчість – це життя Достоєвського. Він реалізує свій давній задум – роман “Злочин і кара”, який із січня 1866 р. починає друкуватися в “Руском вестнике” і приносить авторові світову славу. В період роботи над рукописом цього роману та повістю “Гравець” він запрошує стенографістку – молоду дівчину Ганну Григорівну Сміткіну, яка згодом стала його дружиною, другом, помічником. Але борги та кредитори заважали подружжю насолоджуватися сімейним щастям. Письменник вимушений був поїхати до Європи, де перебував із сім’єю з 1867 по 1871рр. У період були написані визначні романи “Ідіот” і “Біси”. Але поза батьківщиною Достоєвський не міг довго жити й працювати, і він повертається до Росії.

У 1873 р. починає працювати над “Щоденником письменника”. Спочатку твір друкують у журналі “Гражданин”, а з 1876 р. він виходить самостійним виданням. Його художня форма унікальна. Поряд з публіцистичним, літературно-критичним матеріалом тут містяться “сюжети” з життя сучасної дійсності, а також художні твори, “щоденникова проза”: “Бобок”, “Сон смішної людини”, “Хлопчик з Христа на ялинці” та ін. У 1875 р. виходить роман “Підліток”, в якому відображені головні філософські, соціальні моральні пошуки письменника.

До авторів славетних романів прийшло загальне визнання: він був відомий у Росії й на Заході. Але здоров’я письменника погіршувалось, давалися взнаки каторга та тяжкі роки боротьби за життя і творчість. Його улюбленим місцем відпочинку та роботи була Стара Руса, невелика містечко під Великим Новгородом, де він наймав дачу. Саме там у 1879-1880 рр. Достоєвський працював над романом “Брати Карамазови”, останнім твором, який залишився незавершеним.

За півроку до смерті, 8 червня 1880 року він проголошує свою відому промову на урочистому відкритті пам’ятника Пушкіну в Москві, в якій розкриває національне та всесвітнє значення російського поета, говорить про братерство всіх людей на Землі.

9 лютого 1881 р. Достоєвський помер.

Приблизно від середини до останньої чверті ХІХ століття “погоду” у всесвітньому літературному процесі робили переважно письменники-реалісти. Росіяни Ф. Достоєвський і Л. Толстой впевнено прийняли естафету французів Стендаля, Бальзака, Флобера, англійця Діккенса і пішли далі своїх попередників. Досить згадати твори тієї доби, які увійшли до скарбниці всесвітньої літератури: “Принижені й зневажені” (1861); “Гравець” і “Злочин і кара” (обидва 1866); “Ідіот” (1868); “Біси” (1871); “Брати Карамазови” (1879-1880) Ф. Достоєвського; “Війна і мир” (1863-1869); “Анна Кареніна” (1873-1877), Воскресіння (1889-1899) Л. Толстого.

Творчість Достоєвського і Толстого стала вершиною не лише російського, а і всесвітнього реалізму. Вони збагатили всесвітню літературу (зокрема і насамперед жанр роману) вже самим поглядом на одвічні проблеми людства: визнання-невизнання окремою особистістю суспільних законів і норм, право “переступити” через ці закони та норми (“Злочин і кара”); баченням проблем війни і миру, війни й народу, “думки народної” (“Війна і мир”); проблеми сім’ї, “думки сімейної” (“Анна Кареніна”) тощо. Глибокий психологізм їхніх творів до цього часу вражає як літературознавців, так і пересічних читачів. Творчість цих письменників дійсно безсмертна, вона пережила і ще переживе багато літературних мод і навіть суспільних формацій, адже як за змістом, так і за формою творів вони досягли загальнолюдських, дійсно всесвітніх висот.

Десь наприкінці ХІХ століття питома вага літератури реалізму у вираженні художніх прагнень епохи почала зменшуватися, набирали сили модерністські напрями та течії. Термін “модернізм” набуває нового, глобального значення: ним позначаються нові художні течії (кубізм, дадаїзм, футуризм та ін.) і навіть цілі напрями (символізм та ін.), які ознаменували новий етап в поглядах на мистецтво взагалі.

Які письменники робили “погоду”, приблизно від середини до останньої чверті ХІХ століття? (письменники-реалісти).

Хто з письменників збагатили всесвітню літературу жанром роману? (Достоєвський, Толстой).

Яким терміном позначають нові художні течії? (“модернізм”).

У художньому розвитку людства важко назвати іншого письменника, якого б стільки читали; і немає в історії світової літератури іншого митця, творчість якого була б така суперечлива, а біографія така драматична; не знала література й подібної спадщини, навколо якої відбувалися б такі гарячі дискусії, ідеологічні битви, які почалися ще за життя автора і тривають сьогодні.

За природою свого індивідуального таланту Достоєвський увійшов в історію літератури як художник трагедійний, безмежно чутливий до найтонших людських переживань. Своїми творами він ніби говорив сучасникам і майбутнім поколінням: у цьому жорсткому світі все так ганебно і страшно влаштовано, що людина змушена безмежно страждати. І до нього ніхто в світовій літературі не міг з такою силою зобразити цю безмірність людського страждання.

Жив він у надзвичайно складний і жорстокий час, сповнений винятково драматичних подій. І сам був постаттю дуже складною і завжди несподіваною. В листі до Фонвізіної (лютий, 1854) він писав: “Я скажу вам про себе, що я – дитя століття, дитя зневіри і сумніву до цього часу і навіть (я знаю це) до могили. Яких жахливих мук коштувала і коштує мені тепер ця жадоба вірити, яка тим сильніша в моїй душі, чим більше в мені доказів протилежних”.

Так, він був “дитям століття” і літописцем “бідних людей”, життя і думи яких сам пізнав і розділив з дитинства. Батько, лікар московської бідноти, з надією вивести сина “в люди” проти його волі везе до Петербурга і влаштовує слухачем Головного інженерного училища. Згодом письменник скаже, що то “була помилка”. Його вабила література. У злиднях він усамітнюється і весь віддається читанню.

Перший твір – “Бідні люди” (1845) – приносить молодому авторові (Достоєвському тоді не було й 25 років) нечувану славу.

У “Бідних людях” письменник ніби стверджував думку, що ті, кого вважають гіршими в суспільстві, є кращі за тих, хто їх зневажає. Він не тільки показав безправність “маленьких людей”, а вперше в російській літературі розкрив їх велику духовну красу, благородство почуттів і відносин, стежив, як людина починає усвідомлювати себе і своє місце в житті. “Я не гірший за інших”, “серцем і думками я людина”, “усвідомлюю … що я потрібний”, - говорить герой твору.

Найзатурканіша, остання людина є також людина і зветься братом моїм”, - ці слова з “Бідних людей” можна було б поставити епіграфом до всієї творчості Достоєвського.

Зобразивши трагізм життя бідних і скривджених, Достоєвський не розкрив складних соціальних суперечностей. Таку спробу він зробить у романі “Неточка Незванова”. У зв’язку з арештом письменника твір цей залишиться незакінченим.

Минуло небагато часу після виходу “Бідних людей”, і Бєлінський влаштовує в себе на квартирі читання нового твору Достоєвського “Двійник”. Критикові багато чого не сподобалося в одному з найдискусійніших творів. Згодом сам Достоєвський сам визнав, що форма повісті йому “не вдалась абсолютно”, хоча Бєлінський писав, що у ній більше творчого таланту”, ніж у “Бідних людях”.

Починаючи як учень Гоголя і Бєлінського, Достоєвський до кінця життя вважав, що можна і необхідно знайти вихід з темряви, з хаосу і злиднів. Він добре знав життя і побут міської бідноти, бачив разючі контрасти, багатство і бідність, свавілля вищого світу й безправ’я демократичних низів. Все це він змальовував у своїх творах.

Під враженням зустрічей і зближення письменника з представниками з народу, доведеними до такого приниження, яке “важко уявити” Достоєвський написав твір “Записки з Мертвого дому”. Це був перший твір написаний після каторги. У ньому письменник заявив, що лише каторжани здатні до протесту (згадаймо бунт цих закутих у кайдани людей), що саме вони є кращою частиною трудового народу.

Можна сказати, що Достоєвський із 40-х років повернувся з Сибіру відразу в роки 60-і. В Росії за цей час відбулися великі соціальні й політичні зміни. Ширився революційно-демократичний рух, очолюваний Чернишевським, Добролюбовим, Некрасовим. На ці роки припадає повернення з заслання Шевченка, який разом з російськими друзями виступає проти царського деспотизму, кріпосництва.

Достоєвський відразу ж розпочав активну літературну та громадську діяльність. Він співробітничає в журналі “Время”, на сторінках якого виступає проти революційно-демократичного руху, пропагує ідею християнства, “покори” російського народу (ідеї революції йому чужі). Згодом свої ідеї письменник відстоює і в журналі “Эпоха”.

Достоєвський прагнув знайти засоби і шляхи, щоб полегшити життя бідняків. У нотатках письменника зберігся запис (хоча й наївний), який свідчить про неспокійні шукання письменника: треба полегшити долю народу. Але “де взяти грошей? Для цього необхідно, і то невідкладно, обкласти податком вищі, багаті класи і таким чином зняти тягар з бідного класу”.

Згодом письменник пише роман “Злочин і кара”. Це твір про петербурзьку бідноту.

Новою сторінкою у творчості Достоєвського став роман “Підліток”.

Під враженням перебування за рубежем і не без впливу “Листів з Франції та Італії”, “З того берега” Герцена Достоєвський пише “Зимові нотатки про літні враження” (1863), в яких викриває буржуазний спосіб життя, суспільство, що руйнує моральні підвалини й породжує людські пороки.

Письменник у романі “Брати Карамазови” (1879-1880) простежує, як моральний розклад родини Карамазових приводить до вбивства батька. Автор засуджує карамазовщину, породжену російською дійсністю, і приходить до заперечення церковної релігії.

“Брати Карамазови” за замислом письменника, повинні бути складати лише першу частину грандіозного роману, але смерть помішала завершити цей задум.