Життя і творчість Ф.М. Достоєвський, Детальна інформація

Як називався перший твір, який приніс молодому авторові нечувану славу? (“Бідні люди”) (1845 р.).

Який твір письменника залишився незакінченим у зв’язку з арештом? (“Неточка Незванова”).

В яких журналах автор виступає проти революційно-демократичного руху? (“Время”, “Эпоха”).

У вирішенні проблем Достоєвський користувався одним критерієм: моральністю мети. Свої перші літературні втори створює в 40-х роках ХІХ століття. Основний об’єкт спостереження письменника – пореформенна Росія. Увагу Достоєвський зосереджує на міській Росії, зображуючи життя різних прошарків міста. Основна увага – дослідження психології людини. Автор буде шукати ключ до розуміння духовного світу людей. Боротьба між почуттям справедливості, прагнення людини до влади, правди. Безжалісний в оцінці до цього, яка в результаті приводить людину до падіння.

Дивлячись на світ, характеризуючи капіталізм Достоєвський висловлює дві оцінки: а) об’єктивна (оцінка самого буржуазного порядку); б) суб’єктивна (він висуває, розвиває ідею некапіталістичного шляху соціалізму і висуває ідею християнського соціалізму). Зокрема, Достоєвський не відторгає ідею соціалізму, але обгрунтовує так званий “російський соціалізм” – це створення соціальної гармонії на основі духовної єдності всіх прошарків: народу з інтелігенцією, народу з царем, народу з церквою “На основі Божої правди, христової істини, без ненависті і зла”. Єдиний шлях – в любові і вірі. За концепцією людини Достоєвського особистість є роздвоєною.

В яких роках Достоєвський пише свої перші літературні твори? (40-х р. ХІХ ст.)

На кому автор зосереджує увагу (на міській Росії)

Якою є особистість Достоєвського за концепцією людини? (роздвоєною).

Роман “Злочин і кара” був написаний не лише з великим болем за людські страждання, а й звучав яки присуд суспільству. Цьому твору Достоєвський надав великого значення: “Повість, яку я пишу тепер, можливо, найкраще, що я написав”. Художник побачив навколо таку безправність і безпросвітність, коли людині вже “немає куди йти”.

“Злочин і кара” – твір про петербурзьку бідноту. У ньому автор ставить нові проблеми, розкриває стосунки між зневаженими і власть імущими.

Роман соціально-психологічний. На питання в даному творі Достоєвського в відповідей чимало: роман-філософський, навіть дискусійно-філософський. Так, бо в цьому творі проблема засудження войовничого індивідуалізму й так званої “надособистості” знаходиться в центрі уваги. Роман – психологічний. Теж доречне визначення, оскільки йдеться у першу чергу про людську психологію, у різних її, навіть хворобливих проявах. Також роман є поліфонічний: кожний з героїв стверджує свою ідею, тобто має власний голос. Отже, різножанровість “Злочину і кари” є в даному разі головною умовою успішної творчої реалізації масштабного авторського задуму (його дидактичної настанови), дуже характерної для літературної діяльності цього видатного письменника.

Постать Ф.М. Достоєвського (1821-1881) – одна з найвидатніших, найвпливовіших і разом з тим найсуперечливіших в російські літературі другої половини ХІХ століття.

В літературу Достоєвський прийшов як автор першого в Росії соціально-психологічного роману, з кону життєвого зійшов, полишаючи нащадкам грандіозний епос своєї доби, епос людини, її страждань, болісних пошуків нею найважливіших життєвих істин, тих гармонійних впорядкованостей життя, де людський дух не роздирали б найтяжчі кризи та протиріччя, де сумління людське могло б світитися спокійним і радісним світлом.

Достоєвський належить до тих мислителів і митців, роль і значення яких в історії літератури важко перебільшити. Було б неправильно применшувати його заслуги, наголошувати на слабкостях у його світогляді й творчості. Ніби звертаючись до своїх майбутніх читачів і дослідників, він щиросердно і мужньо сказав про себе: “Який я єсмь, таким мене й приймайте”.

Достоєвський напрацював свій творчий метод, який називався фантастичним реалізмом.

Також романи Достоєвського справедливо називали пошуковими романами-ідеологічними, бо у центрі проблеми політичні, філософські, етичні, а самі герої стають носіями певної конкретної ідеї.

Також у романах мав своє місце психологізм, тобто людська особистість, з її психологічними протиріччями, розглядається у контексті цілого життя народу, країни, епохи.

Сюжети романів характеризуються невеликою кількістю подій, драматизмом і напруженістю.

Присутня тут і поліфонія: кожний з героїв стверджує свою іде., тобто має власний голос.

Жанр романів своєрідний, бо суміщає у собі декілька жанрових форм.

Цією характеристикою романів ми знову переконуємося, що значення Достоєвського у світовій літературі було дуже великим.

У романі “Злочин і кара” письменник розвиває філософські, моральні і психологічні ідеї.

Перша ідея – “кров по совісті”, яка розвивається на образах старої-відсотниці і Мармеладова. Свою гуманістичну ідею герой вирішує так: взяти – розділити і віддячити всім. Таким чином, сім’я Мармеладова є жертвою порядку і коли Раскольніков вб’є стару – лихварку, то вирішить ідею справедливості. Герою дано побачити і пережити кожне страждання. В його душі росте біль за загибель життя, яке прикликає до помсти, розрушення цього зла. Він бажає розрушити цей світ зла.

Друга ідея Раскольнікова пов’язана з правом на насилля, на владу на людей. Розвиток ідеї складний. Люди поділяються на звичайних і незвичайних. Суть її: переступати за щастя звичайних людей через них, через совість. Таким чином щастя здобудеться через кров і насилля. Найважливіша у всіх людських питаннях ідея ненасилля. Він критикує зло, що озброєне силою. Він доказує неприпустимісь будь-якого насилля над особистістю і вирішення за людину її долі. Висновок: ненасилля – це єдиний гідний спосіб боротьби.

Але Достоєвський проникає глибше у душу злочинця, і за ідеєю заблудженого доброго серця, убивства ради любові до людей, відкриває найстрашнішу для нього ідею “ідею Наполеона”, ідею влади ради влади, ідею, що поділяє людство на дві нерівні частини: більшість – “тварь дрожащая” і меншість – “властелины, призванные от рождения управлять большинством, и имеющие право, которые Наполеон переступает через закон и нарушает божетсвенный миропорядок”. “Ідея Наполеона” повністю дозріває. В його образі виражається у романі думка непомірної гордості, високомірності і презирства до цього суспільства. Його ідея: взяти у владу це суспільство. Диспотизм – його риса”.

У виношуванні задуму роману у образі Раскольнікова зіткнулися два протилежні ідеї: ідея любові до людей і ідея презирства до них. Достоєвський довго шукав вихід: зберегти обидві ідеї, чи залишити одну. Він суміщає дві ідеї, він показує людину, у якій “два протилежні характери почергово змінюються”. Духовна драма Раскольнікова – боротьба освіті, протест проти пролитої крові, і розуму, що виправдовує кров. Героя мучить те, що по його теорії він виявляється звичайною людиною, що підвласна моральному закону.

“Злочин та кара” – перший в ряду п’яти найкращих романів Достоєвського.

Величезна трагічна сила роману, всебічне розкриття і викриття “надлюдини”, глибоке зображення соціальних умов життя міської бідноти, справжній демократизм і гуманізм письменника, його співчуття усім “униженным и оскорбленным” зробили твір однією з вершин реалістичного роману ХІХ століття. З надзвичайною силою Достоєвському вдалося показати небезпеку для людства індивідуалістичної свідомості, що прагне до самоствердження.

Письменник глибоко проникає в душу злочинця, і за ідеєю вбивства заради любові до людей, влади заради добрих справ, вбивства по совісті, відкриває найстрашнішу і найважливішу для нього ідею – “ідею Наполеона”, ідею влади заради влади, ідею, що розділяє людство на дві нерівні частини: більшість – “тварь дрожащая” і меншість – “властелины, які від народження покликані керувати більшістю, стояти поза законом і мають право, як Наполеон, в ім’я поставленої мети переступати через закон, порушувати божу мораль.

Саме “Ідея Наполеона” штовхнула інтелігента Раскольнікова на страшний вчинок: “Тварь ли я дрожащая или право имею?” – хоче з’ясувати, вибиваючи стару лихварку (щоправда, були і соціальні причини – необхідні були гроші, щоб врятувати сестру від ганебного шлюбу, матір від жебракування). Та попри те, що все складається на його користь – доказів проти нього немає, інший бере вину Раскольнікова на себе, сам Радіон у своїй теорії не сумнівається – герой не має спокою. Тепер можна було б подумати, хоча б “краешком мысли”, які перші кроки слід зробити, використовуючи вкрадені гроші, щоб потім стати благодійником людства. Звичайно ж, не зараз, а коли-небудь…