Дефініція мови. Мова як знакова система, Детальна інформація

Існують мови, що приймаються за згодою. Наприклад, коди, шифри, мова жестів глухонімих тощо. Певною мірою — конвенційні штучні мови логіки та математики. Конвенційні елементи існують і у природних мовах. Відсутній, наприклад, необхідний зв'язок слова і предмета, який воно презентує. У різних мовах одна й та сама річ може називатися по-різному. Річ, яка має назву в одній мові, може не мати її в іншій тощо.

Перебільшення ролі узгоджень при визначенні правил природних і штучних мов сприяє впевненості, що усі мови є продуктом стихійних або свідомих конвенцій. До цього призводить і зневажання того, що побудова і використання штучних мов завжди припускає наявність природних мов. Конвенціоналізм у розумінні мови є ґрунтом для наступного висновку: правила мови в усіх аспектах подібні до правил гри.

Проте аналогія між цими двома типами правил порушується вже у випадку штучних мов. Правила гри визначають способи поводження з речами, натомість правила мови говорять про дії із символами. Правила гри нічого не говорять про ту дійсність, яка знаходиться поза грою, і «ходи» у грі ніяк не пов'язані з тим, що відбувається у цій дійсності. Правила мов, у тому числі штучних мов — логіки й математики — мають «семантичні виміри», що відсутні у грі: одне із завдань цих правил — пов'язати мову з реальністю, що знаходиться поза нею, але описується мовою. Той, хто порушує правила гри, входить у конфлікт з угодами, змінивши які, конфлікт можна усунути. Той, хто порушує правила логіки або математики, перебуває у конфлікті з істиною. Її стандарти не установлюються за згодою, і невідповідність істині не може бути знята за допомоги якихось нових угод.

Якщо мова, на відміну від гри, пов'язана з дійсністю, що лежить поза нею, то чи можна із знання про мову зробити якісь висновки?

Аргументація від властивостей мови до властивостей позамовної дійсності має велику традицію: зразки її трапляються ще у Платона й Арістотеля. З поширенням штучних мов тенденція переносити особливості мови на світ посилилась. Особливо це стосується штучних мов, побудованих із дотриманням вимог логіки: в таких мовах іноді вбачають начебто модель, дослідження якої опосередковано дає знання про світ. Так, прихильники впливової свого часу концепції «логічного атомізму» стверджували, що у випадку логічно довершеної мови структуру факту можна «вичитати» з структури символу, який його презентує. Якщо структура мови і структура світу принципово збігаються, то особливість мови — за достатньо обережного її тлумачення — може допомогти у розумінні побудови світу, у розкритті того, з яких типів, фактів складається реальність, як вони влаштовані і як взаємопов'язані.

Помилка логічного атомізму полягає насамперед в уявленні про світ як про сукупність незалежних один від одного фактів, своєрідних атомів, що не взаємодіють один з одним. Логічний атомізм ігнорує також таке положення: для побудови бездоганної мови, яка віддзеркалює структуру дійсності, необхідно знати, що вона являє собою.

Мова не є довільним утворенням, ніяк не пов'язаним зі світом. Разом з тим було б помилкою уявляти цей зв'язок як образне або структурне копіювання мовою змісту реального світу. Розв'язання питання про відношення мови до дійсності повинно виходити із зв'язку мови з мисленням. Мислення — одна із форм відбиття дійсності. Мова, що є інструментом мислення, також пов'язана своїм змістовним боком з дійсністю і своєрідно віддзеркалює її. Це виявляється у зміні мови слідом за зміною людського пізнання та практики, у суспільно-історичній зумовленості походження мовних форм, в успішності людської діяльності, що спирається на інформацію, яку одержують за допомоги мови. ,

Без мови немає пізнання дійсності. Чи залежать наші знання про світ від мови, яку використовують у процесі його пізнання? Наскільки істотна така залежність? Чи, може, дивлячись на все крізь призму мови, ми завжди бачимо викривлений до невпізнанності довколишній світ?

Положення про неминучу залежність образу світу від вибору поняттєвого апарату і виражальних можливостей мови, які ми використовуємо, дуже поширене. Воно рідко оголошується прямо, частіше воно є одним із наслідків загальних уявлень про мову та її роль у житті людини та суспільства.

Німецький лінгвіст В.Гумбольдт розвивав ідею про мову як одну з форм виявлення особливого «духу народу». Німецький філософ Е.Кассирер вважав мову реалізацією споконвічно властивих людині здібностей користуватися символами. Філософи А.Бергсон і Е.Гуссерль наполягали на тому, що мова перетворює за власними законами все те, що дано нам безпосереднім досвідом. Польський логік К.Айдукевич, який певний час обстоював «радикальний конвенціоналізм», гадав, що науковий образ світу можна змінити шляхом відповідних змін поняттєвого апарату, натомість сам вибір цього апарату нічим, по суті, не обмежений. Такі досить різні міркування про мову мають один загальний наслідок: положення про неминучу залежність знань про світ від мови, яку використовують.

Мова — необхідний інструмент для відображення людиною дійсності, що впливає на спосіб її сприйняття і пізнання. Активна роль мови у процесі пізнавальної діяльності безсумнівна. Вона впливає на рівень абстрактного мислення, на можливість і спосіб постановки питань щодо навколишнього світу і одержання відповіді на них.

Проте твердити, що мова являє собою активний чинник формування нашої картини світу, ще не означає, що нею визначаються принципові межі будь-якого досліду. Мова не тільки впливає на пізнання, але і сама формується у процесі вивчення дійсності як спосіб адекватного її віддзеркалення. Досконалість мови залежить від рівня людських знань і людської практики. Динамічний характер зв'язку мови з пізнанням, їх постійний взаємовплив та взаємо удосконалення виключають як прямолінійне уявлення про копіювання мовою дійсності, так і положення про визначеність нашого образу світу поняттєвим апаратом нашого мислення.

3. Логічна граматика

З граматики добре відомий поділ на частини мови. Серед них — іменник, прикметник, дієслово і т.п. Поділ мовних висловів на семантичні категорії, які широко використовуються у логіці, нагадує цей граматичний поділ і, в принципі, вийшов з нього. Тому теорію семантичних категорій іноді називають «логічною граматикою». її завдання — запобігати змішуванню мовних висловів різних типів і тим самим утворенню беззмістовних, на зразок «квадратичність п'є уявлення» або «якщо віє вітер, то зірка».

Ідея семантичних категорій була висунута на початку цього сторіччя Е.Гуссерлем, який назвав їх «категоріями значення». Як логіко-філософська доктрина, що широко застосовується у дослідженнях мови, теорія категорій була детально розвинута польськими логіками С.Лесневським, К.Айдукевичем та А.Тарським.

Поділ мовних зворотів на семантичні категорії відбувається залежно від того, що ці звороти означають. Вважається, що два вирази належать до однієї і тієї самої семантичної категорії розглядуваної мови, якщо заміна одного з них іншим у довільному осмисленому реченні не перетворює його на беззмістовне.

Навпаки, два вислови завжди належать до різних категорій, якщо підставлення одного з них замість другого призводить до втрати осмисленості.

Наприклад, імена «Сократ» і «Платон» належать до однієї й тієї ж семантичної категорії: заміна одного з них другим, у будь-якому осмисленні речення, дає знов-таки осмислене речення. Скажімо, речення «Платон був учителем Арістотеля» є осмисленим і істинним. Речення, яке одержуємо з нього шляхом заміни, «Сократ був учителем Арістотеля» буде хибним, але осмисленим.

Вислови «Сократ» і «стоїть» належать до різних семантичних категорій, оскільки з речення «Сократ стоїть» при заміні слова «стоїть» словом «Сократ» утворюється вислів «Сократ Сократ», що взагалі не є реченням.

Ще кілька прикладів. Вислови «або.., або..,» та «якщо.., то...» належать до однієї категорії, оскільки при перетворенні, припустимо, речення «або йде дощ, або буде вітер» у речення «якщо йде дощ, то віє вітер» осмисленість зберігається. Слова «більш» і «старший» також належать до однієї й тієї ж семантичної категорії, оскільки будь-яке речення, осмислене з одним із цих слів, буде осмисленим і з іншим.

Вислови «більший» та «або» належать до різних категорій: заміна першого вислову другим у осмисленому, хоча і хибному, реченні «Мадрид більший Парижа» дає безглузде ціле «Мадрид або Парижа». Подібним чином заміна «або» на «кожний» призводить до перетворення осмисленого речення у беззмістовне, тому «або» і «кожний» належать до різних семантичних категорій. Поняття осмисленості, що застосовується у визначенні категорій, є, строго кажучи, синтаксичним, а не семантичним, тому точніше було б називати категорії «синтаксичними». Проте ім'я «семантичні категорії» є сталим і тому зараз немає сенсу його змінювати.

Очевидно, що осмисленість не тотожна істинності. Мають смисл, а отже, є осмисленими, не лише істинні, а й хибні вислови.

Згідно з теорією семантичних категорій, кожний правильно побудований вислів мови належить єдиній і тільки єдиній з семантичних категорій. Цих категорій нескінченна кількість і вони утворюють значну розгалужену ієрархію.

До неї входять дві головні категорії і нескінченна сукупність так званих функторних категорій. До головних належать категорія імен та категорія речень (висловів), що включають також імена і речення зі змінними (подібні до «брат якогось S» і «якщо Арістотель був учнем Платона, то А», де S — якесь ім'я, а А — речення). Функторні категорії різняться залежно від того, до чого застосовується операція, яка називається функтором і яка виникає у результаті її застосування.

Наприклад, «Сонце» — це ім'я, «Сонце гріє» — речення. Слово «є» — функтор, що утворює речення з двох імен і т.п.

Існують функтори, що перетворюють імена у речення, речення у речення, імена у імена та речення у імена. Існують також більш складні функтори, що перетворюють одні функтори у інші.

У різних мовах кількість семантичних категорій неоднакова. Існують, наприклад, мови тільки з однією категорією імен, є мови з кількома категоріями імен.

Теорія семантичних категорій накладає суворі обмеження на структуру мов. Наскільки ж природна й інтуїтивна така «логічна граматика», що розподіляє усі мовні вислови у строго відмежовані один від одного і упорядковані у нескінченну ієрархію категорії?

С.Лесневському відмінність семантичних категорій уявлялась вимушеним, але водночас цілком природним і обґрунтованим кроком. Порушення обмежень, що накладаються теорією семантичних категорій, є, на його думку, гріхом щодо логіки і може призвести до появи парадоксів та протиріч. Теорія категорій визначає найбільш загальні умови усвідомлення висловів не тільки штучних, але й природних мов. Недотримання цих умов може призвести до таких неприємних наслідків, як змішання усвідомлених тверджень з беззмістовними.

Іншою крайньою позицією щодо теорії семантичних категорій є оцінка її як занадто штучної й такої, що не має інтуїтивної правдоподібності. Вона дозволяє усунути парадокси і робить мову несуперечливою. Оскільки кращого способу для досягнення цього немає, доводиться, хоч і не дуже охоче, миритися з нею.