Дефініція мови. Мова як знакова система, Детальна інформація

Дефініція мови. Мова як знакова система
Тип документу: Реферат
Сторінок: 6
Предмет: Логіка
Автор: Олексій
Розмір: 26.4
Скачувань: 2958
Більш поміркований підхід до теорії семантичних категорій полягає у визнанні її природності й ефективності у випадку більшості штучних мов і лише обмеженого застосування до природних мов.

Насамперед, вислови природних мов не вдається підрозділити на «чисті» семантичні категорії. Більшість з них мають риси, характерні для різних, причому несумісних, категорій. Так, деякі вислови мають якоюсь мірою властивості описів (невизначених, наприклад, «верхівка Альп», або визначених — «найвища верхівка Альп») і одночасно властивостями власних імен (наприклад, «Монблан»). У теорії категорії описи і власні імена повинні підрозділятися за різними рубриками, змішання яких неприпустиме.

Окрім того, чи є деякі вислови власним іменем або ж описом, загальним чи одиничним, залежить у звичайній мові від контексту, в якому вони вживаються. Якщо вислів вилучений зі свого оточення, неможливо однозначно визначити, до якої саме категорії його слід віднести.

Спробуємо, наприклад, вирішити, чи належать імена «Арістотель» і «людина», взяті у своїх звичайних значеннях, до однієї семантичної категорії чи до різних. Вислів «кожна людина є смертною», безсумнівно, є осмисленим висловом. Замінимо в ньому ім'я «людина» на ім'я «Арістотель». Про одержаний в результаті цього вислів «кожний Арістотель смертний» важко говорити з певністю, чи є це осмисленим висловом, чи ні через неприродний зворот «кожний Арістотель».

Здається, що в звичайній мові немає таких жорстких меж між мовними зворотами, як ті, що передбачаються теорією семантичних категорій. Крім того, може статися так, що в мовах різних народів межі між висловами проводяться по-різному. Так, в українській мові говорити про «кожного Арістотеля» не зовсім природно. Але з цього ще не випливає, що у якійсь іншій мові цей зворот буде різати слух.

Обмежене застосування теорії семантичних категорій до природних мов не виключає, зрозуміло, того, що з її допомогою можна одержати цікаві спостереження і висновки щодо цих мов.

Імена — це мовні вислови, підставлення яких у форму «S є Р» замість змінних S і Р дає осмислене речення.

Іменами є, наприклад, «зоряна ніч», «Дніпро», «Київ» та «вечірній Хрещатик». Підставлення цих висловів у зазначену форму дає осмислені (хоча й не обов'язково істинні) речення: «Дніпро є Київ», «вечірній Хрещатик є зоряна ніч», «зоряна ніч є Дніпро» тощо.

Речення (висловлювання) — це мовний вираз, який є істинним або хибним.

Висловлюваннями є, наприклад, вислови «ніобій — це інертний газ», «5 — просте число», «якщо металевий стрижень нагрівається, його довжина збільшується». Перший з цих висловів хибний, два інші — істинні.

Функтор — це мовний вислів, який не є ні іменем, ні висловлюванням і слугує для утворення нових імен або висловлювань з тих, що вже є. Наприклад, слово «є» — це функтор, оскільки воно не являє собою імені або висловлювання, але дозволяє з двох імен одержати висловлювання (наприклад, вислів «Ньютон є фізик»). Вислови «все... є...», «дехто... є...», «все... не є...» і «дехто... не є...» також є функторами: це не імена і не висловлювання, але з їхньою допомогою, підставляючи замість крапок якісь імена, можна одержати вислови (наприклад, «усі інертні гази є летючими», «деякі метали є рідинами», «усі кити не є рибами» і «деякі музиканти не є композиторами») тощо.

Вислови «... і...», «... чи...», «або.., або...», «якщо.., то...», «.., якщо і тільки якщо...» — це функтори, що дають з двох висловлювань нове («йде сніг і віє вітер», «ми йдемо у кіно чи ми залишаємося вдома», «або Київ стоїть на Дніпрі, або Київ стоїть на Сені», «якщо є причина, то є й наслідок», «число ділиться на 6, якщо і тільки якщо число ділиться на 2 і на 3» тощо).

Вислів «неправильно, що...» (або просто «не»), не будучи іменем або висловом, дозволяє одержати з одного вислову інший (наприклад, з вислову «всі вчені неуважні», «неправильно, що всі вчені неуважні» або «всі вчені не є неуважними»).

Функтори, що дозволяють з імен або висловлювань одержувати інші вислови, називаються пропозиційними (від лат. слова ргороsitio — висловлювання, міркування). У подальшому з усіх можливих функторів особливу увагу буде приділено саме їм.

4. Мова як знакова система

Отже, з визначення мови випливає, що головним її елементом є знак. Природно виникає запитання: що таке знак?

Під знаком розуміють матеріальний об'єкт, який символічно, умовно представляє і відсилає до означуваного ним предмета, явища, події, властивості, відношення.

Щодо мови, то в ній знаками виступають слова і словосполучення. Справді, слова і словосполучення є матеріальними об'єктами (при усній мові — коливання повітря, при письмовій — сліди чорнила, фарби). При цьому слова і словосполучення завжди мають певні предметні значення, тобто вказують на відповідні об'єкти.

Застосування знаків властиве різноманітним формам людської діяльності. Предметом спеціального вивчення знак стає за часів античності. У Новий час до цієї проблеми зверталися Локк, Гоббс, Лейбніц.

Лейбніц вказував на те, що знак своєю чуттєвою наочністю полегшує логічні операції. Використовуючи знаки, люди не тільки передають думки один одному, а й підвищують ефективність процесу мислення. Лейбніц вважав, що знаки повинні відповідати двом основним вимогам:

по-перше, бути короткими і стислими за формою і містити максимум смислу в мінімумі протяжності;

по-друге, ізоморфно відповідати позначуваним ними поняттям, представляти прості ідеї найбільш природним способом.

Знаки поділяють на три види:

— знаки-індекси;

— знаки-образи;

— знаки-символи.

Знаками-індексами називають знаки, які безпосередньо вказують на позначуваний ними предмет. У цьому випадку між знаком і предметом існує зв'язок, аналогічний зв'язку наслідку з причиною. Наприклад, дим вказує на наявність вогню, зміна висоти ртутного стовпчика — на відповідні зміни в атмосфері.

Знаки-образи мають певну подібність з відповідними предметами. Наприклад, карта, план місцевості, картина, креслення.

Знаки-символи фізично ніяк не пов'язані з предметами на які вони вказують. Тут зв'язок між знаком і предметом складається або за угодою, або стихійно при формуванні мови і практичного її засвоєння конкретною людиною. Саме ці знаки складають основу мови. Слова і є знаками-символами.

Перевага знака-символу над іншими знаками полягає в тому, що за його допомогою можна відображати різноманітний зміст; маючи гнучкий зв'язок з предметом, знак-символ може виразніше представити зміст (мається на увазі саме той аспект змісту, який зараз нас цікавить).

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes